7.4.5. Методи порівняльної оцінки акцій

Особливістю методів порівняльної оцінки акцій є орієнтація їх на використання ринкових цін на аналогічні ЦП схожих підприємств і на фактично досягнуті результати діяльності підприємства, акції якого оцінюються. Такий підхід забезпечує істотні переваги порівняно з фінансовою оцінкою, які полягають у тому, що оцінка орієнтується на фактичні ціни купівлі-продажу, що склалися на ринку, тобто ціна визначається ринком, а не коректністю виконаних розрахунків.

Існує два порівняльні методи оцінки акцій: метод ринку капіталів і метод угод. Метод ринку капіталів ґрунтується на цінах, що склалися на фондовому ринку на акції аналогічних підприємств. Метод угод передбачає використання цін придбання контрольних пакетів акцій або підприємств загалом.

Технології застосування двох різновидів порівняльного методу збігаються, однак є відмінності, що полягають ось у чому: при оцінці методом ринку капіталів за вихідну інформацію беруть ціну однієї акції, а при оцінці методом угод - ціну контрольного пакета (підприємства). Потім проводять: а) вибір об'єктів-аналогів; б) розрахунок мультиплікаторів, тобто співвідношень між ціною аналогів і певним фінансовим показником діяльності; в) застосування мультиплікатора до оцінюваного об'єкта.

Вибір аналогів здійснюється за критеріями порівняння, а саме: сферою діяльності, масштабом підприємств, фінансовим станом, якістю менеджменту.

Мультиплікатор - це показник, що зіставляє вартість акції (вартість контрольного пакета або підприємства) з фінансовою базою:

М = С/Ф,

де С - вартість об'єкта (акції, контрольного пакета акцій, підприємства); Ф - показник фінансової бази.

Основними мультиплікаторами є: вартість / капітал; вартість / чисті активи; вартість / виторг; вартість / грошовий потік; вартість / прибуток; вартість / дивіденд.

Однак при використанні мультиплікаторів до оцінюваного об'єкта потрібно враховувати такі правила:

1. Мультиплікатори повинні мати мінімальний розкид розмірів (екстремальні значення М відкидаються).

2. Використання в оцінці одного мультиплікатора передбачає: розрахунок мультиплікатора для кожного з підприємств-аналогів, відкидання отриманих екстремальних значень; розрахунок середнього значення мультиплікатора; оцінка вартості:

де М ср - середнє значення мультиплікатора;

ПІ - фінансовий показник підприємства, акції якого оцінюються.

3. Використання різних видів мультиплікаторів може спричинити отримання в підсумку різних значень вартості. Водночас для оцінки підсумкової вартості можна визначити: (1) середнє з усіх отриманих значень за умови, що існує однакова довіра до всіх мультиплікаторів. Якщо різні мультиплікатори по-різному відповідають характеристикам об'єкта оцінки, використовується (2) метод зважування. Вартість визначається так:

де Са_|5 ... , Са_п - вартість, яку отримано за допомогою п числа мультиплікаторів; І,,..., І_п — питома вага мультиплікаторів від 1 до п (II + . . . + Іп = 1).

4. Можна здійснювати розрахунок вартості, виходячи з усіх показників фінансової бази. Для цього вибирають регресійну модель:

де а₀- постійний коефіцієнт;

а, ... а₆₆ - коефіцієнти регресійної моделі;

П ... П - кількісні значення показників фінансової бази.

Для розрахунку коефіцієнтів а, ... а₆₆ необхідно не менше 12 наборів П, ... П₆, П,² ... ПД тобто мінімум 12 об'єктів-аналогів з відповідними показниками, а також мають бути відомі значення вартостей аналогів.

5. Підсумкове значення вартості потрібно скоригувати залежно від методів розрахунків і конкретного становища підприємства, акції якого оцінюються. Найтиповішими поправками, що використовуються при коригуванні, є: на повний контроль; недостатню ліквідність; наявність активів, що не використовуються; наявність власних обігових коштів; потребу в інвестиціях.