Тема 6. Фінансові операції на валютному ринку

6.1. Валюта і валютний курс

Валюта України - це грошові знаки, що перебувають в обігу та є закон­ним платіжним засобом на території України, кошти на рахунках, а також у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Іноземна валюта - це іноземні грошові знаки, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної країни, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових оди­ницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Валютні цінності є більш широким поняттям, що включає національну та іноземні валюти, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, в іноземній валюті або банківських металах, а також бан­ківські метали.

Суб'єктів ринку, що проводять операції з валютою, поділяють на рези­дентів та нерезидентів.

До резидентів на українському валютному ринку належать:

1) фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України;

2) юридичні особи, тобто суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи з місцезнаходженням на території України;

3) дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представвництва України за кордоном, а також філії та представництва підприємств, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Нерезидентами на українському валютному ринку є:

1) фізичні особи (іноземні громадяни, особи без громадянства чи гро­мадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України);

2) юридичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо. ) з місцезнаходженням за межами України;

3) розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші представництва, міжнародні організації та їх філії.

Можливість обміну валюти однієї країни на валюту іншої країни харак­теризується таким поняттям, як конвертованість, тобто гарантованої спроможності грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. За умови повної конвертованості будь-яка фізична чи юридична особа може без пере­шкод брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, вільно продавати, купувати та обмінювати іноземну валюту на національну відповідно до рин­кового курсу без обмежень. Існує пряма залежність: чим нижчий рівень конвертованості національної валюти, тим більшою мірою валютний ринок підлягає державному регулюванню.

На території України єдиним законним засобом платежу, який прийма­ється без обмежень для оплати, є валюта України.

Валютний курс визначає співвідношення між двома валютами, за допо­могою якого відбувається обмін однієї валюти на іншу, тобто це ціна, за якою може бути продана або куплена валюта однієї країни, виражена у валюті іншої країни. Найчастіше курс валюти визначається залежно від співвідношення попиту і пропозиції на ту чи інші валюту. Для встановлення курсів іноземних валют відносно національної використовується валютне котирування, що здійснюють центральний або найбільші комерційні банки країн.

У банківській практиці прийняті такі позначення курсів валют: нап­риклад, курс долара США до євро позначають \]8О/евро. У цьому позначенні зліва ставиться база котировки (базова валюта), справа - валюта котировки (валюта, що котирується).

В більшості країн використовується пряме котирування іноземної валюти, при якому до одиниці іноземної валюти прирівнюється відповідна кількість одиниць національної валюти. При непрямому котируванні до одиниці національної валюти прирівнюється певна кількість одиниць іноземної валюти.

При котируванні валют визначаються курси попиту і пропозиції. Курс попиту (Ьісі) є курсом, за яким фінансові посередники купують, а споживачі продають валюту. За курсом пропозиції (огїег) фінансові посередники про­дають, а споживачі купують валюту. Різниця курсів або спред попиту і про­позиції (Ьісі-азк зргеасі) є прибутком фінансових посередників.

Для різних видів конверсійних операцій може існувати різний валютний курс. Прийнято виділяти декілька видів валютних курсів.

Валютний курс за безготівковими міжбанківськими угодами

Цей курс формується в результаті міжбанківських угод з продажу/купівлі безготівкової валюти на валютних ринках (для вільно конвертованих валют — на світових валютних ринках, для курсу долар/гривня - на українському міжбанківському ринку). Цей курс прийнято як офіційний в більшості розвинутих країн (наприклад, курс на кінець робочого дня).

Обмінний курс валютних бірж

У тих країнах, де збереглися валютні біржі, через які проходить основний оборот конверсійних операцій, курс, що встановлюється на біржі, є основним курсом внутрішнього валютного ринку, а часто - й офіційним курсом.

Валютні біржі, що збереглися в багатьох країнах, носять підпорядкований характер щодо міжбанківського ринку і використовуються переважно для фіксації курсу, на певний момент часу (наприклад, фіксинг за курсом ІЛ5О/ ОЕМ у Франкфурті-на-Майні вії -00). Цей фіксинг виступає як офіційний курс, який практично не відрізняється від курсу міжбанківського ринку в цей момент.

Валютний курс готівкових угод

Цей курс формується на основі попиту і пропозиції на ринку торгівлі готівкової валюти і може значно відрізнятись від безготівкового курсу міжбанківських угод. Для країн із великою часткою готівкових грошей у внутрішньому грошовому обороті готівковий обмінний курс відрізняється від міжбанківського безготівкового більше ніж у країнах з розвиненою системою безготівкових платежів населення (за чеками, пластиковими картками тощо). В обмінних пунктах розвинутих країн курс готівкового об­міну валют встановлюється суворо на основі міжбанківського валютного курсу з досить вузькою маржею.

Процес встановлення валютного курсу. У загальному вигляді валютні операції поділяють на два види: касові та термінові. Касові ще називають овернайтом (оуєгпі§Ьі). У цьому разі мова йде про надання товару (валюти) в момент укладання угоди або через декілька днів і тимчасовий розрив між датою укладання угоди та її реалізацією.

Якщо ви потрапляєте за кордон, то вже в аеропорту можете обміняти гроші на готівку або чеки країни перебування. Це найпростіший приклад касової операції, яка не передбачала у цьому разі отримання прибутку. Хоча саме вона є двигуном валютного дилерства. Тому звернемося до угод купівлі-продажу валют як самостійного роду діяльності.

Розрізняють національні, регіональні та світові валютні ринки залежно від обсягу, характеру операцій та кількості валют, що використовуються. Головними суб'єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні корпорації та банки (ТНК, ТНБ).

Раніше угоди щодо обміну валют між великою кількістю контрагентів здійснювались переважно на валютних біржах, де представники банків могли укладати угоди один з одним і знати курс поточних угод. З розвитком сучасних засобів зв'язку і телекомунікацій - прямих телефонних, телексних ліній, а також дилінгового обладнання фірми Рейтер укладання угод стало можливим не тільки за допомогою прямого контакту («обличчя до обличчя»), а й опосередковано - з дилінгових банків через технічні засоби зв'язку. При цьому стало можливим укладати угоди між різними фінансовими центрами, що знаходяться в різних часових поясах. Однак в умовах різкої зміни курсу валюти (після повідомлень економічного або політичного характеру), паніки на валютних ринках виникають ситуації, коли котировки курсу в різних фінансових центрах і навіть у різних банках відрізняються, але, як правило, не більше ніж на 10-20 пунктів.

Забезпечення ринку інформацією про поточний рівень валютного курсу здійснюється двома шляхами:

• з брокерської фірми;

• з інформаційної сторінки системи Рейтер або інших;

• інформаційних систем (Доу Джонс Телерейт, Блумберг, Тенфор). Брокерська фірма збирає дані про поточні котировки Ьісі і огїег у великої

кількості банків і повідомляє про них лінією прямого телефонного зв'язку всім зацікавленим учасникам ринку. Інформаційна сторінка агентства Рейтер показує всім передплатникам, які мають рейтерівський термінал, поточні значення валютних курсів, що котируються великими банками маркет-мейкерами (сторінка ЕРХ = або РХРХ для світових курсів валют; КІЖ = для курсу долара до російського рубля).

Котировки, що отримуються від брокерської фірми, є реальними, ос­кільки відображають дійсні «тверді» заявки (Гігт огсіегз) банків на купівлю і продаж валюти. Курс інформаційної сторінки є індикативним (довідковим) і відображає тільки дані про котировки, що введені в систему Рейтер банками, які мають доступ до введення на цю сторінку. (Як правило, дилери кажуть, що екран «бреше», - ксгееп і§ 1иіп§).

Банки і компанії, що є учасниками валютного ринку, за ступенем впливу на валютні курси та процентні ставки поділяються на 2 групи.

Маркет-мейкери (тагкеї такегз) - великі банки та фінансові компанії, що визначають поточний рівень валютного курсу або процентних ставок за рахунок значної частки своїх операцій у загальному обсязі ринку.

На світових валютних ринках маркет-мейкери - це великі міжнародні банки, які щоденно здійснюють валютні операції на мільярди і десятки мільярдів доларів США, такі як, наприклад, Вагсіауз Вапк Ріс, СЬазе Мап-Ііаііап Вапк, Ііпіоп Вапк оґ 8\уіггег1апсі, Ріці Вапк, Оеиізспе Вапк тощо. Причому для кожного ринку можуть бути свої маркет-мейкери. При виз­наченні маркет-мейкерів основне значення має не абсолютний розмір самого банку, а його частка в операціях ринку, тобто здатність, встановлюючи ціну, впливати на ринок. Маркет-мейкери встановлюють поточний рівень курсу проведенням операцій один з одним і з менш великими банками, що є користувачами ринку. Маркет-мейкери часто використовують брокерські фірми для встановлення своїх двосторонніх котировок, наприклад, великий банк може одночасно поставити через брокера заявку на купівлю і заявку на продаж, задавши тим самим поточний рівень курсу.

Невеликі банки та фінансові компанії використовують для своїх опера­цій той курс, який для них встановлюють маркет-мейкери, тобто вони є користувачами ринку - маркет-юзерами (тагкеї изегз).

Основною функцією маркет-мейкерів є здійснення ними котировок для малих банків, а роль малих банків - маркет-юзерів - полягає в прийнятті або неприйнятті котировок маркет-мейкерів. В такий спосіб, маркет-мейкери котирують ціну (таке ргісе), а маркет-юзери - беруть ціну (їаке ргісе).

6.2. Основи функціонування валютного ринку

Валютний ринок — це система економічних і правових відносин між споживачами, продавцями валюти та державою з приводу купівлі-продажу іноземних валют, банківських металів, платіжних документів та цінних папе­рів в іноземних валютах, а також здійснення кредитно-депозитних та інших операцій з валютою.

Основними операціями, що проводяться суб'єктами ринку з валютними цінностями, є обмінні (конверсійні) операції, кредитно-депозитні операції, інвестиції в цінні папери тощо. Обмінні операції часто пов'язані з виконан­ням зобов'язань перед нерезидентами щодо оплати товарів і послуг та інши­ми розрахунками. Тобто обмінні операції пов'язані з обслуговуванням зовні­шньоекономічної діяльності підприємницьких структур та розрахунками у валюті, що здійснюються фізичними особами-резидентами.

Валютні ринки залежно від обсягу, характеру валютних операцій і набо­ру валют, що використовуються в обігу, поділяються на:

- міжнародні валютні ринки;

- національні валютні ринки.

Структуру національного та міжнародного валютних ринків показано на рис. 6.1.

Рис. 6.1. Структура валютного ринку

Основними учасниками валютних ринків є великі комерційні банки, брокерські фірми, інші фінансові інститути, найбільші корпорації та Цент­ральний банк країни. Комерційні банки проводять основний обсяг валютних операцій. Зокрема, в банках тримають рахунки інші учасники ринку. Цент­ральні банки управляють валютними резервами, проводять валютні інтер­венції, здійснюють вплив на рівень валютних курсів, а також регулюють рівень процентних ставок за вкладами у національній валюті.

Валютні брокерські фірми зводять покупців і продавців валюти та здійснюють між ними конверсійні і кредитно-депозитні операції. За своє по­середництво брокерські фірми отримують комісійні у вигляді процентів від суми угоди. Брокерські фірми і комерційні банки володіють інформацією про валютні курси і беруть участь у формуванні поточних, форвардних валютних курсів та процентних ставок.

Великі корпорації, які здійснюють зовнішньоторговельні операції, під­тримують стійкий попит на валюту і пропозицію валюти, а також розміщають і залучають вільні валютні ресурси. Фінансові інститути як учасники валют­ного ринку (інвестиційні банківські фірми, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні фонди) здійснюють інвестиції в різних валютах, проводять хед-жування строковими контрактами, купують та продають валюту з метою виконання своїх зобов'язань перед іншими суб'єктами ринку.

Фізичні особи проводять на валютному ринку широкий спектр неторго-вих операцій. Зокрема, це - закордонний туризм, перекази заробітної плати, пенсій, гонорарів, купівля та продаж іноземної валюти.