5.4. Державний кредит, його форми та види

Державний кредит тісно пов'язаний з* бюджетним дефіцитом і виступає джерелом його покриття. За допомогою державного кредиту мобілізуються кошти не тільки для фінансування державного дефіциту, а й для згладжування нерівномірності надходження податкових платежів, погашення розміщених раніше позик, забезпечення касового виконання бюджету, фінансування цільових програм тощо. Основною формою державного кредиту виступають державні позики, оформлені у вигляді державних цінних паперів (облігацій) і а казначейських зобов'язань (векселів).

Залежно від зобов'язань держави щодо погашення боргу розрізняють позики з правом та без права довготермінового погашення. При емісії борго­вих зобов'язань з правом довготермінового погашення держава отримує мо­жливість гнучкіше управляти процесом обслуговування та погашення боргу. Іншою формою державного кредиту виступають кредити, надані урядами інших країн та міжнародними фінансово-кредитними інститутами.

Джерелами погашення державних позик залежно від економічної ситуації в країні виступають:

- додаткові надходження від сплати податків;

- доходи від вкладання позичених коштів у високоефективні інвестиційні проекти;

- кошти, заощаджені від зменшення видатків з бюджету;

- додаткова емісія грошей.

Державний борг - це сума, отримана РІД емісії державних боргових зо­бов'язань чи кредитів, наданих іноземними кредиторами, а також відсотки, які необхідно сплатити кредиторам за користування коштами.

Суму заборгованості та відсотків, що підлягають сплаті в поточному періоді, називають поточним державним боргом. Загальну суму заборгова­ності та відсотків, що мають бути сплачені, називають капітальним держа­вним боргом.

Розрізняють також зовнішній борг - іноземним кредиторам - як результат залучення коштів на міжнародному фінансовому ринку та внутрішній - результат залучення коштів на внутрішньому національному ринку.

На відміну від банківського кредитування, при якому кредитом управляє комерційний банк, державним боргом управляє держава, якщо вона виступає позичальником на внутрішньому ринку, якщо держава і іноземні кредитори, якщо кошти залучаються на міжнародному ринку [9].