logo
Куски Шпор

Необхідність та сутність грошей.

Щоб дати науково достовірне тлумачення сутності грошей, потрібно насамперед дослідити їх походження. На жаль, світова еко­номічна думка не дала однозначного пояснення цього процесу.

Починаючи з Аристотеля і до XVIII ст. у теорії грошей досить поширеною була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів. Таке трактування походження гро­шей дістало назву раціоналістичної концепції.

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроб­лений класиками політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом, довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступе­нях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати істотної ролі у формуванні економічних відносин, тим більше конституювати таку складну їх форму, як гроші.

Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлене труднощами безпосереднього обміну продуктами праці.

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед про-ктів, котрі обмінюються на ринку, є такий, попит на який най­більший, тобто він має найвищу споживну вартість. Цей продукт, завжди можна легко обміняти на необхідне в даний момент благо.

Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального екві­валента означало, власне, появу грошей в їх найпростішому ви­гляді. Вони вже могли виконувати висхідні, базові грошові фун­кції — засобу вимірювання вартості та засобу обігу. Ці функції були першими в історії розвитку грошей. їх одночасне виконання перетворило звичайний товар в якісно інше явище — гроші. Про­те на цій примітивній формі розвиток грошей не зупинився.

У міру розвитку товарного виробництва, зростання продукти­вності суспільної праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну ринок неухильно посилював вимоги до грошового товару. Зокрема посилювалися вимоги щодо портативності, здат­ності легко ділитися і відновлювати потрібну форму, тривалого зберігання фізичних якостей, високої питомої вартості та здатності тривалий час утримувати її на незмінному рівні та ін. Формування перелічених вимог привело спочатку до заміни в ролі загального еквівалента звичайних товарів першої необхідності (худоба, сіль, зерно) товарами-прикрасами (перли, черепашки, хутра тощо), а потім цих останніх — кусочками металів, спочатку звичайних (за­лізо, мідь), а потім — благородних (срібло, золото).

Із закріпленням ролі грошей за дорогоцінними металами втручання держави у створення грошей помітно посилилось. Во­на взяла на себе зобов'язання надавати грошам точно визначену форму (монета), запровадила контроль за виробництвом грошей (карбування монет, фіксація проби металу, контроль вмісту доро­гоцінного металу в монетах), організувала боротьбу із фальшу­ванням монет тощо.

Сучасна західна грошова теорія обмежилась визначенням сутності грошей як всього того, що використовується як гроші. У цьому визначен­ні проглядається спроба охопити всі можливі призначення, форми прояву і сфери використання грошей. Представники ін­шої економічної школи, що має своїми витоками трудову тео­рію вартості, визначають сутність грошей виходячи лише з їх місця в товарному обміні. З цих позицій гроші є специфічним товаром, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто як загальний еквівалентний. Прибічники так званого портфельного підходу до вивчення грошей. Вони використали умовний портфель активів окремого еко­номічного суб'єкта, в якому всі активи розмістили в міру зни­ження їх ліквідності, тобто здатності до обміну (див. схему 1.1).

Готівка – Вклади до запитання та карткові – Строкові вклади –облігації - акції – будівлі – земельні ділянки – автомобілі – дачі – інші активи.

Визначення грошей охоплює їх при­значення як засобу обігу та латежу, так і засобу нагромаджен­ня вартості і тому є достатньо повним і більш прийнятним, ніж перші два. Проте і це визначення має істотний недолік —- не дає можливості провести чітку межу між грошима (грошовими ак­тивами) і негрошима (негрошовими активами), унаслідок чого поряд з поняттям «гроші» з'являється поняття «квазігроші», ма­са їх визначається багатьма показниками (агрегатами), які різ­няться між собою ступенем ліквідності.

  1. Функції грошей.

Різноманітність і складність виробничих відносин, які втілю­ються в грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна з таких форм дістала назву функції грошей. Фун­кція грошей це певна дія чи «робота» грошей щодо обслугову­вання руху вартості в процесі суспільного відтворення.

Є п'ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу на­громадження вартості і світових грошей.

Міра вартості це функція, в якій гроші забезпечують ви­раження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Двояке призначення цієї функції — виражати і вимірювати вар­тість — пояснюється тим, що вартість товару не може бути ви­ражена інакше, ніж порівнюванням її з товаром —загальним ек­вівалентом, вартість якого загальновизнана'. І тільки через кількісне визначення в одиницях товару-еквівалента здійснюєть­ся вимірювання вартості товарів.

Подвійне призначення міри вартості найчіткіше виявлялося в умовах використання благородних металів як грошового товару. Усі конкретні товари «шукали» тоді собі золотий чи срібний ек­вівалент і одержували ціну як певну вагову кількість цього мета­лу. Такі «золоті» чи «срібні» ціни спочатку визначалися за ваго­вим масштабом і мало чим різнилися на всіх ринках.

В умовах обігу неповноцінних грошей механізм міри вартості істотно змінився. Між вартістю товару, яку потрібно виміряти, і грошовою ціною як результатом такого вимірювання немає золо­та, немає «золотої» ціни. Відпала потреба у ваговій кількості зо­лота, що прийнята за грошову одиницю і слугує масштабом цін. Усі держави світу перестали фіксувати золотий вміст грошових одиниць. Створюється враження, що грошова одиниця безпосе­редньо вимірює вартість товару і що функція міри вартості зво­диться до технічного обчислення, до забезпечення практики ці­ноутворення рахунковою одиницею.

Засіб обігу це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують іх обіг.

Обмін товарів за допомогою грошей у цій функції здійснюється за схемою Т—Г—Т на відміну від бартерного обміну товарів за схемою Т—Т. Участь в обміні грошей надає товарному метамор­фозу принципово нову якість: він розпадається на два самостійні акти — продаж (Т—Г) і купівля (Г—Т), які можуть відокремлюва­тися в просторі і в часі. За бартерного обміну відразу здійснюється повний товарний метаморфоз, коли своїх цілей досягають обидва учасники операції — кожний з них отримує потрібну споживну вартість. У метаморфозі Т—Г—Т продаж (Т—Г) не означає дося­гнення цілей обміну жодним із власників товарів, що обмінюю­ться. Більше того, продавець одного товару може взагалі не ку­пувати іншого товару і тоді повний товарний метаморфоз не відбудеться, у чому криється абстрактна можливість кризи збуту.

Засіб платежу це функція, в якій гроші обслуговують пога­шення різноманітних боргових зобов 'язань між суб 'єктами еконо­мічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

'Гроші як засіб платежу, подібно до засобу обігу, передаються від одного суб'єкта відносин до іншого, тобто здійснюють обіг. Гому коли мова йде про грошовий обіг, то найчастіше мається на увазі функціонування їх і як засобу обігу, і як засобу платежу. Мідповідно і загальна маса грошей в обігу включає їх кількість в ох цих функціях. Вимоги закону грошового обігу поширюють-• і на загальну масу грошей, тобто на обидві їх функції.

Засіб нагромадження це функція, в якій гроші обслугову­ють нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.

- спочатку скарби - потім естетична форма скарбу - формування платіжних резервів.

Виникнення функції засобу нагромадження історично стало можливим тоді, коли товаровиробник виявився спроможним час­тину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживних вартостей, необхідних для виробництва чи особистого споживання, а відкласти на майбутнє, збе­регти. Для цього продуктивність його праці повинна перевищу­вати його поточні виробничі та споживчі потреби, тобто бути на досить високому рівні розвитку. Отже, ця функція могла виник­нути після функції засобу обігу і розвинутися на її основі, але ра­ніше за функцію засобу платежу: товаровиробник міг наважитися продати свій товар у борг лише за умови, що покупець зможе на­громадити вартість для повернення боргу.

Світові гроші це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Гроші на світовому ринку виконують функції загального платіжного засобу, загального купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Отже, світові гроші — це комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.