logo search
Куски Шпор

52. Суть та основні типи грошово-кредитної політики цб

НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду.

НБУ виконує функцію генерального агента Міністерства фі­нансів з обслуговування розміщення облігацій внутрішньої дер­жавної позики та проведення платежів за ними.

НБУ як центральний банк країни є провідником монетарної політики. Щорічно НБУ розробляє Основні засади грошово-кредитної політики, що є складовою загальноекономічної політи­ки держави. Вони зорієнтовані на реалізацію її основних цілей і завдань та спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, цінової стабільності і на підвищення ефективності функ­ціонування банківської системи країни. Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на макроекономічних показни­ках розвитку економіки України, які визначає уряд, а саме:

«реальний та номінальний обсяг внутрішнього валового про­дукту (ВВП);

• обсяг дефіциту державного бюджету та джерела його фінан­сування (або профіциту бюджету);

• рівень інфляції.

Основні засади грошово-кредитної політики — це комплекс заходів та монетарних інструментів, за допомогою яких НБУ пе­редбачає здійснювати управління грошовим оборотом, забезпе­чуючи економічну та фінансову стабільність, які є основою ста­більності національної валюти.

54. НБУ України, його завдання функції ат основні напрямки діяльності.

Центральний банк України — Національний банк — було утво­рено у 1991 р. згідно з законом України «Про банки і банківську ді­яльність». Законом було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає, з одного боку, центральний банк, як головний банківський інститут держави, який є емісійним цент­ром і відповідає за збереження монетарної стабільності, а з іншого — банківську систему, представлену мережею комерційних банків.

Основи правового статусу НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України. Згідно з Основним Законом держави Національному банку надано право законодавчої ініціа­тиви у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль у си­стемі органів державного управління.

Прийняття у 1999 р. окремого Закону «Про Національний банк України». Згід­но з законом Національний банк є особливим центральним орга­ном державного управління, основним завданням (функцією) яко­го є забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом державної власності та перебуває у його по­вному господарському віданні. Статутний капітал банку є держав­ною власністю і слугує для забезпечення зобов'язань банку.

Згідно з чинним законодавством передбачена така система (структура) Національного банку: центральний апарат, територі­альні управління в областях і Автономній Республіці Крим, роз­рахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банкнотно­го паперу, Державна скарбниця, Центральне сховище грошей, спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпе­чення діяльності банку.

Закон передбачає дворівневу систему управління центральним банком — Рада НБУ і Правління НБУ, що загалом відповідає сві­товій банківській практиці.

Рада НБУ складається із 15 осіб, сім членів Ради призначаю­ться Верховною Радою, а сім — Президентом України строком на 7 років. Голова НБУ входить до складу Ради за посадою.

Правління НБУ — це другий керівний орган банку. До його компетенції належить забезпечення реалізації монетарної політи­ки через відповідні монетарні інструменти, організація діяльності банку та інші повноваження, які передбачені у Законі. Кількісний та персональний склад Правління формується Головою НБУ і за­тверджується Радою НБУ.

Голову НБУ призначає Верховна Рада строком на п'ять років за поданням Президента України. Голова НБУ керує діяльністю банку й одноособово несе за неї відповідальність. Голова НБУ не є од­ночасно головою Ради НБУ, який обирається членами Ради строком на три роки. У країнах світу, де існує дворівнева система керівних органів центрального банку, голова (президент банку) очолює як орган, що визначає монетарну політику, так і виконавчий орган.

Основні принципи функціонування Національного банку, пе­редбачені законом:

• принцип незалежності банку;

• принцип президентського та парламентського контролю за діяльністю банку;

• принцип економічної самостійності банку;

• принцип централізації системи банку;

• принцип єдності системи банку;

• принцип вертикальної структури управління банком. Першочерговою проблемою банківського законодавства є визначення статусу центрального банку, рівня його залежності (чи незалежності) від органів державної влади. Згідно з законом «Про Національний банк України» органи законодавчої і вико­навчої влади не мають права втручатись у виконання банком функцій, передбачених на законодавчому рівні. Крім того, НБУ надано право підтримувати економічну політику уряду доти, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності національ­ної грошової одиниці.

Здійснювати операції з державними цінними паперами НБУ дозволено лише на вторинному ринку, що також спрямовано на обмеження тиску на банк з боку уряду, який прагне вирішувати проблеми з покриттям дефіциту державного бюджету за рахунок емісійних коштів НБУ.

Національний банк підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які наділені повноваженнями стосовно призначення на посаду і звільнення з посади Голови Банку та формування Ради банку. Голова НБУ інформує Президента та Верховну Раду про діяльність банку та стан грошового ринку в країні. Згідно з Зако­ном Рада НБУ щорічно вносить Верховній Раді основні засади грошово-кредитної політики для інформування. Рахункова палата Верховної Ради здійснює перевірки НБУ в частині руху коштів Державного бюджету та виконання кошторису.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах коштори­су, затвердженого Радою НБУ. У разі перевищення доходів над витратами різниця вноситься до державного бюджету, а переви­щення витрат над доходами покривається за рахунок державного бюджету, наступного за звітним роком. Кошторис доходів і ви­трат повинен забезпечувати можливість виконання банком його функцій. Одержання прибутку не є метою діяльності банку.

Принцип централізації системи НБУ означає, що система ор­ганізована таким чином, щоб забезпечити реалізацію єдиної дер­жавної монетарної політики в усіх регіонах України під загаль­ним централізованим керівництвом. Територіальні управління є структурними підрозділами НБУ без статусу юридичної особи і від його імені здійснюють діяльність на визначеній території. Ді­яльність усіх структурних підрозділів та установ, що входять до системи НБУ, контролюється і напрямляється із єдиного центру, який очолює Голова НБУ.

Принцип єдності системи НБУ передбачає, що всі структурні підрозділи та установи системи об'єднані спільністю цілей і за­вдань, що стоять перед НБУ. Усі вони керуються єдиними право­вими нормами, що закріплені в законах України, указах Прези­дента, постановах уряду, нормативних актах НБУ.

Принцип вертикальної структури управління системою НБУ оз­начає, що призначення посадових осіб та їх підпорядкованість здій­снюється тільки по вертикалі. Так, начальники територіальних уп­равлінь НБУ призначаються на посаду згідно із наказами Голови НБУ, які видаються на підставі постанов Правління НБУ. Струк­тури нижчого рівня та підрозділи системи НБУ підпорядковуються вищестоящим органам НБУ, не маючи ніяких горизонтальних зв'яз­ків підпорядкування місцевим органам влади й управління.

Закон України «Про Національний банк України» визначає ос­новні напрями діяльності (функції) банку. НБУ як емісійний центр готівкового обороту започаткував емісію українського карбованця у 1992 р., коли Україна вийшла із співдружності держав, які вико­ристовували у грошовому обороті рубль, і почала проведення грошової реформи. По завершенні грошової реформи у 1996 р. НБУ здійснює емісію національної валюти — гривні і колійок.

Для виготовлення грошей в Україні створені Банкнотно-мо­нетний двір і Фабрика банкнотного паперу. НБУ розробляє ди­зайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Як емісійний центр країни він має пов­новаження щодо організації і регулювання готівкового грошово­го обороту на території України. НБУ прогнозує готівковий обо­рот, установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.

Виконуючи роль банку банків, НБУ забезпечує комерційні бан­ки на їх замовлення готівкою через свою мережу територіальних управлінь, здійснює розрахункове і кредитне обслуговування ко­мерційних банків.

У 1993 р. НБУ запропонував систему елект­ронних платежів (СЕП).

СЕП — це загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на всій території України.

У 2001 р. НБУ запровадив Систему термінових переказів, що працює в режимі он-лайн. Це режим, за якого кошти миттєво пе­реказуються на коррахунок банку-отримувача.

НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду.

НБУ є кредитором уряду. До 1996 р. НБУ надавав уряду прямі кредити на покриття дефіциту державного бюджету, а з 1996 р. він кредитує уряд шляхом купівлі державних боргових зо­бов'язань (облігацій внутрішньої державної позики). Закон «Про Національний банк України», як уже зазначалося, обмежує опе­рації банку з державними цінними паперами тільки вторинним ринком, тобто дозволяє їх здійснювати тільки з метою регулю­вання грошового ринку.

НБУ виконує функцію генерального агента Міністерства фі­нансів з обслуговування розміщення облігацій внутрішньої дер­жавної позики та проведення платежів за ними.

НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслу­говування зовнішнього боргу. Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на нього покладена відповідальність за скла­дання платіжного балансу та звітності про загальний довгостроко­вий зовнішній борг України, яка надається Світовому банку.

НБУ як центральний банк країни є провідником монетарної політики. Щорічно НБУ розробляє Основні засади грошово-кредитної політики, що є складовою загальноекономічної політи­ки держави. Вони зорієнтовані на реалізацію її основних цілей і завдань та спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, цінової стабільності і на підвищення ефективності функ­ціонування банківської системи країни. Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на макроекономічних показни­ках розвитку економіки України, які визначає уряд, а саме:

«реальний та номінальний обсяг внутрішнього валового про­дукту (ВВП);

• обсяг дефіциту державного бюджету та джерела його фінан­сування (або профіциту бюджету);

• рівень інфляції.

Основні засади грошово-кредитної політики — це комплекс заходів та монетарних інструментів, за допомогою яких НБУ пе­редбачає здійснювати управління грошовим оборотом, забезпе­чуючи економічну та фінансову стабільність, які є основою ста­більності національної валюти.