52. Суть та основні типи грошово-кредитної політики цб
НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду.
НБУ виконує функцію генерального агента Міністерства фінансів з обслуговування розміщення облігацій внутрішньої державної позики та проведення платежів за ними.
НБУ як центральний банк країни є провідником монетарної політики. Щорічно НБУ розробляє Основні засади грошово-кредитної політики, що є складовою загальноекономічної політики держави. Вони зорієнтовані на реалізацію її основних цілей і завдань та спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, цінової стабільності і на підвищення ефективності функціонування банківської системи країни. Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на макроекономічних показниках розвитку економіки України, які визначає уряд, а саме:
«реальний та номінальний обсяг внутрішнього валового продукту (ВВП);
• обсяг дефіциту державного бюджету та джерела його фінансування (або профіциту бюджету);
• рівень інфляції.
Основні засади грошово-кредитної політики — це комплекс заходів та монетарних інструментів, за допомогою яких НБУ передбачає здійснювати управління грошовим оборотом, забезпечуючи економічну та фінансову стабільність, які є основою стабільності національної валюти.
54. НБУ України, його завдання функції ат основні напрямки діяльності.
Центральний банк України — Національний банк — було утворено у 1991 р. згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність». Законом було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає, з одного боку, центральний банк, як головний банківський інститут держави, який є емісійним центром і відповідає за збереження монетарної стабільності, а з іншого — банківську систему, представлену мережею комерційних банків.
Основи правового статусу НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України. Згідно з Основним Законом держави Національному банку надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль у системі органів державного управління.
Прийняття у 1999 р. окремого Закону «Про Національний банк України». Згідно з законом Національний банк є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом державної власності та перебуває у його повному господарському віданні. Статутний капітал банку є державною власністю і слугує для забезпечення зобов'язань банку.
Згідно з чинним законодавством передбачена така система (структура) Національного банку: центральний апарат, територіальні управління в областях і Автономній Республіці Крим, розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця, Центральне сховище грошей, спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку.
Закон передбачає дворівневу систему управління центральним банком — Рада НБУ і Правління НБУ, що загалом відповідає світовій банківській практиці.
Рада НБУ складається із 15 осіб, сім членів Ради призначаються Верховною Радою, а сім — Президентом України строком на 7 років. Голова НБУ входить до складу Ради за посадою.
Правління НБУ — це другий керівний орган банку. До його компетенції належить забезпечення реалізації монетарної політики через відповідні монетарні інструменти, організація діяльності банку та інші повноваження, які передбачені у Законі. Кількісний та персональний склад Правління формується Головою НБУ і затверджується Радою НБУ.
Голову НБУ призначає Верховна Рада строком на п'ять років за поданням Президента України. Голова НБУ керує діяльністю банку й одноособово несе за неї відповідальність. Голова НБУ не є одночасно головою Ради НБУ, який обирається членами Ради строком на три роки. У країнах світу, де існує дворівнева система керівних органів центрального банку, голова (президент банку) очолює як орган, що визначає монетарну політику, так і виконавчий орган.
Основні принципи функціонування Національного банку, передбачені законом:
• принцип незалежності банку;
• принцип президентського та парламентського контролю за діяльністю банку;
• принцип економічної самостійності банку;
• принцип централізації системи банку;
• принцип єдності системи банку;
• принцип вертикальної структури управління банком. Першочерговою проблемою банківського законодавства є визначення статусу центрального банку, рівня його залежності (чи незалежності) від органів державної влади. Згідно з законом «Про Національний банк України» органи законодавчої і виконавчої влади не мають права втручатись у виконання банком функцій, передбачених на законодавчому рівні. Крім того, НБУ надано право підтримувати економічну політику уряду доти, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниці.
Здійснювати операції з державними цінними паперами НБУ дозволено лише на вторинному ринку, що також спрямовано на обмеження тиску на банк з боку уряду, який прагне вирішувати проблеми з покриттям дефіциту державного бюджету за рахунок емісійних коштів НБУ.
Національний банк підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які наділені повноваженнями стосовно призначення на посаду і звільнення з посади Голови Банку та формування Ради банку. Голова НБУ інформує Президента та Верховну Раду про діяльність банку та стан грошового ринку в країні. Згідно з Законом Рада НБУ щорічно вносить Верховній Раді основні засади грошово-кредитної політики для інформування. Рахункова палата Верховної Ради здійснює перевірки НБУ в частині руху коштів Державного бюджету та виконання кошторису.
Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого Радою НБУ. У разі перевищення доходів над витратами різниця вноситься до державного бюджету, а перевищення витрат над доходами покривається за рахунок державного бюджету, наступного за звітним роком. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання банком його функцій. Одержання прибутку не є метою діяльності банку.
Принцип централізації системи НБУ означає, що система організована таким чином, щоб забезпечити реалізацію єдиної державної монетарної політики в усіх регіонах України під загальним централізованим керівництвом. Територіальні управління є структурними підрозділами НБУ без статусу юридичної особи і від його імені здійснюють діяльність на визначеній території. Діяльність усіх структурних підрозділів та установ, що входять до системи НБУ, контролюється і напрямляється із єдиного центру, який очолює Голова НБУ.
Принцип єдності системи НБУ передбачає, що всі структурні підрозділи та установи системи об'єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ. Усі вони керуються єдиними правовими нормами, що закріплені в законах України, указах Президента, постановах уряду, нормативних актах НБУ.
Принцип вертикальної структури управління системою НБУ означає, що призначення посадових осіб та їх підпорядкованість здійснюється тільки по вертикалі. Так, начальники територіальних управлінь НБУ призначаються на посаду згідно із наказами Голови НБУ, які видаються на підставі постанов Правління НБУ. Структури нижчого рівня та підрозділи системи НБУ підпорядковуються вищестоящим органам НБУ, не маючи ніяких горизонтальних зв'язків підпорядкування місцевим органам влади й управління.
Закон України «Про Національний банк України» визначає основні напрями діяльності (функції) банку. НБУ як емісійний центр готівкового обороту започаткував емісію українського карбованця у 1992 р., коли Україна вийшла із співдружності держав, які використовували у грошовому обороті рубль, і почала проведення грошової реформи. По завершенні грошової реформи у 1996 р. НБУ здійснює емісію національної валюти — гривні і колійок.
Для виготовлення грошей в Україні створені Банкнотно-монетний двір і Фабрика банкнотного паперу. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Як емісійний центр країни він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обороту на території України. НБУ прогнозує готівковий оборот, установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.
Виконуючи роль банку банків, НБУ забезпечує комерційні банки на їх замовлення готівкою через свою мережу територіальних управлінь, здійснює розрахункове і кредитне обслуговування комерційних банків.
У 1993 р. НБУ запропонував систему електронних платежів (СЕП).
СЕП — це загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на всій території України.
У 2001 р. НБУ запровадив Систему термінових переказів, що працює в режимі он-лайн. Це режим, за якого кошти миттєво переказуються на коррахунок банку-отримувача.
НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду.
НБУ є кредитором уряду. До 1996 р. НБУ надавав уряду прямі кредити на покриття дефіциту державного бюджету, а з 1996 р. він кредитує уряд шляхом купівлі державних боргових зобов'язань (облігацій внутрішньої державної позики). Закон «Про Національний банк України», як уже зазначалося, обмежує операції банку з державними цінними паперами тільки вторинним ринком, тобто дозволяє їх здійснювати тільки з метою регулювання грошового ринку.
НБУ виконує функцію генерального агента Міністерства фінансів з обслуговування розміщення облігацій внутрішньої державної позики та проведення платежів за ними.
НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслуговування зовнішнього боргу. Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на нього покладена відповідальність за складання платіжного балансу та звітності про загальний довгостроковий зовнішній борг України, яка надається Світовому банку.
НБУ як центральний банк країни є провідником монетарної політики. Щорічно НБУ розробляє Основні засади грошово-кредитної політики, що є складовою загальноекономічної політики держави. Вони зорієнтовані на реалізацію її основних цілей і завдань та спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, цінової стабільності і на підвищення ефективності функціонування банківської системи країни. Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на макроекономічних показниках розвитку економіки України, які визначає уряд, а саме:
«реальний та номінальний обсяг внутрішнього валового продукту (ВВП);
• обсяг дефіциту державного бюджету та джерела його фінансування (або профіциту бюджету);
• рівень інфляції.
Основні засади грошово-кредитної політики — це комплекс заходів та монетарних інструментів, за допомогою яких НБУ передбачає здійснювати управління грошовим оборотом, забезпечуючи економічну та фінансову стабільність, які є основою стабільності національної валюти.
- Необхідність та сутність грошей.
- Історичний розвиток форм власності грошей
- Форми грошей та їх еволюція
- Основні теорії грошей
- Роль грошей в системі суспільного відтворення
- Сутність і структура грошового ринку
- Попит на гроші та механізм його реалізації
- Пропозиція грошей та механізм її формування
- Сутність та структура грошового обороту
- 11.Готівковий грошовий оборот
- 12. Безготівковий грошовий оборот
- 2. ЙНнапсовий, фіскально-бюдмсетниіі
- 3. Кредитний
- Суть, види та структура грошових потоків.
- Швидкість обігу грошей та фактори що її визначають.
- 16. Грошова маса і грошова база.
- 18. Грошовий мультиплікатор.
- Суть та принципи організації грошових систем
- Основні елементи грошової системи та їх характеристика.
- Основні типи грошових систем й еволюція їх розвитку
- Становлення та розвиток грошової системи України
- Об’єктивна обумовленість, суть і соціальні наслідки інфляції.
- Види інфляції.
- Суть класифікація та основні моделі грошових реформ
- 26. Суть та види цінних паперів.
- 27. Курс цп, фактори що на нього впливають.
- 28. Суть і структура ринку цінних паперів
- 29. Учасники ринку цінних паперів.
- 30. Фондова біржа
- 31. Функції, принципи організації та управління фондовою біржою.
- 32. Операції на фондовій біржі та їх класифікація.
- 33. Суть, функції та межі кредиту
- 34. Теорії кредиту
- 35. Принципи та методи кредитування
- 36. Забезпечення кредиту
- 37. Кредитний договір
- 39. Споживчий кредит.
- 40. Державний кредит.
- 41. Основні форми функціонування міжнародного кредиту.
- 42. Банківський кредит і механізм банківського кредитування.
- 43. Сутність та види позичкового проценту.
- 44. Рівень позичкового проценту та основні фактори що на нього впливають.
- 49. Структура банківської системи України
- 50 Центральні банки, їх призначення та функції
- 51. Історичні аспекти організації Центральних банків
- 52. Суть та основні типи грошово-кредитної політики цб
- 55. Суть і функції комерційних банків
- 56. Особливості організаційної структури комерційного банку
- 57. Класифікація комерційних банків
- 59. Сутність ат види банківських операцій
- 60. Пасивні операції комерційних банків
- 61. Банківські ресурси, структура та особливості формування
- 62. Активні операції комерційних банків
- 63. Кредитні та інвестиційні операції комерційних банків
- 65. Розрахунково-касове обслуговування клієнтів
- 66. Основи організації безготівкових розрахунків
- 68. Розрахунки платіжними дорученнями та платіжними вимогами-дорученнями
- 74. Факторингові операції
- 75. Сутність та функції спеціалізованих фінансово-кредитних установ
- 76. Суть, форми організації та основні операції страхових компаній.
- 77. Особливості функціонування пенсійних фондів.
- 78. Особливості діяльності інвестиційних компаній
- 79. Основні напрямки діяльності кредитних спілок та ломбардів
- 81. Сутність та основні елементи національної валютної системи
- 82. Етапи розвитку світової валютної системи
- 83. Конвертованість валюти, її види.
- 84. Валютний курс, його функції та основні модифікації.
- 85. Сутність та структура валютного ринку.
- 86. Валютні операції та їх види.
- 89. Суть та структура платіжного балансу
- 90. Міжнародні банківські установи, їх функції та завдання