7.2.2. Державне регулювання фондового ринку

Під державно-правовим регулюванням фондового ринку вважають ре­гулювання ринкових відносин щодо цінних паперів, яке здійснюється упо­вноваженими державними органами країн шляхом створення нормативно-правових актів, їх використання, встановлення контролю за дотриманням цих актів всіма суб'єктами ринку.

Основними елементами державного регулювання фондового ринку є:

• законодавчі та підзаконні акти;

• органи державного управління, що забезпечують пряме втручання у діяль­ність суб'єктів ринку цінних паперів;

• непряме втручання держави у фондовий ринок.

Отже, головним завданням державного регулювання фондового ринку є узгодження інтересів всіх суб'єктів ринку встановленням необхідних обме­жень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність.

1. За допомогою державних нормативних актів регулюються такі від­носини на ринку цінних паперів:

— механізм реєстрації емісії цінних паперів;

— відкритість інформації про емітентів;

- порядок реєстрації фондових бірж та їх членів;

- мінімум норм поведінки учасників ринку;

- процеси корпоратизації, приєднання та поглинання;

— облік та звітність.

Основні законодавчі акти, що регулюють український ринок цінних па­перів, подані в табл. 7.3.

Основні законодавчі акти, що регулюють ринок цінних паперів в Україні

Ці законодавчі акти характеризують загальний аспект держрегулювання, тобто впроваджених правил, обов'язкових для всіх чи більшості учас­ників фондового ринку. Однак існує і конкретний аспект регулювання - конкретні нормативні документи, які впорядковують окремі аспекти діяль­ності на ринку (реєстрація емісії, ліцензування діяльності тощо) [31].

2. В усіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою.

У більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює дотримання законодавства щодо фондового ринку його учасниками.

В Україні - це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, основними завданнями якої є:

• формування і забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку і функціонування ринку цінних паперів в країні, сприяння адаптації українського ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

• координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з питань функціонування в Україні фондового ринку;

• забезпечення державного контролю за додержанням законодавства України з питань функціонування фондового ринку;

• організаційне забезпечення запровадження системи заходів щодо захисту інтересів суб'єктів фондового ринку, упорядкування діяльності емітентів, торговців цінними паперами та інших фінансових посередників;

• підготовка пропозицій щодо запобігання монополізації фондового ринку, створення умов для розвитку добросовісної конкуренції між учасниками фондового ринку та здійснення контролю за їх реалізацією;

• узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розробка пропозицій щодо його вдосконалення;

• узагальнення та поширення досвіду іноземних держав щодо формування та розвитку добросовісної конкуренції на фондовому ринку.

3. Важелями непрямого втручання держави на фондовий ринок є:

- податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак на потребу у фінансових ресурсах;

- регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позикового відсотка;

- зовнішньоекономічна політика - регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій тощо;

- гарантії держави за позиками приватного сектору;

- вихід держави на ринок позикових капіталів, що створюють пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

Загалом засадами державного регулювання фондового ринку є законо­давство і контроль. Контрольну функцію держави на ринку цінних паперів виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Механізм контролю за учасниками фондового ринку включає такі заходи:

- проведення планових і позапланових перевірок діяльності учасників;

- на підставі аналізу різноманітної інформації з'ясування всіх обставин порушення законодавства;

- створення системи внутрішнього контролю за допомогою впровадження в діяльність професійних учасників процедур самоконтролю.

Світовий фондовий ринок знає такі види контролю:

1) перевірка учасників "на вході" до ринку;

2) реєстрація приватних осіб на "відфільтровування" потенційних порушників;

3) моніторинг фондової діяльності;

4) виїзди на місця та надання права співробітникам контролюючих органів самостійно вирішувати питання проведення перевірок.

7.2.3. Саморегулювання фондового ринку

Саморегулювання фондового ринку - це нормативне регулювання ринко­вих відносин щодо цінних паперів, яке здійснюється саморегулювальними організаціями (інститутами).

Саморегулювальні організації фондового ринку - це об'єднання суб'єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури.

Основними ознаками саморегулювання фондового ринку є:

• саморегулювання здійснюється на підставі або відповідно до державного регулювання, але не заміняє останнього;

• саморегулювання ґрунтується на принципах добровільності та вигі­дності участі;

• самоорганізація і владні повноваження, які виходять із самоуправлінських початків - це основа саморегулювання фондового ринку.

Головними функціями саморегулювання фондового ринку є:

1) виступає допоміжним засобом (по відношенню до державного регулювання) впорядкування фондового ринку;

2) здійснює регулювання замість державних органів у випадках, коли останні делегують частину своїх повноважень саморегулювальним організаціям;

3) сприяє забезпеченню ринку цінних паперів;

4) інші.

Для того, щоб саморегулювання змогло виконувати свої функції, воно повинно відповідати таким вимогам, як:

- послідовність;

- раціональність;

- концептуальність.

Основні ознаки організацій, що саморегулюють фондовий ринок:

- добровільність об'єднання;

- наявність різноманітних видів діяльності;

- захист інтересів членів організації;

- встановлення для своїх членів "правил гри" на ринку;

- виконання низки регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі. Саморегулювальна організація (СРО) забезпечує представництво інтере­сів кожного з її учасників у таких процедурах:

• прийняття, внесення поправок або скасування будь-якого правила чи положення про СРО;

• висунення кандидатів на керівні посади і вибори до органів управління та участь в управлінні справами СРО;

• розподіл обґрунтованих виплат, відрахувань чи інших витрат, пов'язаних з діяльністю СРО, серед учасників саморегулювальної організації.

Саморегулювальна організація:

- забезпечує захист від неправомірних дій інших учасників СРО;

- розробляє правила, які обмежують маніпулювання цінами під час проведення операцій з цінними паперами;

- здійснює контроль за виконанням санкцій та заходів, що застосовуються до учасників СРО;

- розробляє правила та стандарти здійснення своїми учасниками професійної діяльності і здійснює контроль за їх дотриманням (стор. 116)

7.3. Інструментарій фондового ринку 7.3.1. Державні та муніципальні цінні папери

Державні (муніципальні) цінні папери - це боргові зобов'язання держави (місцевих органів влади) у формі цінних паперів. Основні цілі випуску державних ЦП:

1) фінансування поточного бюджетного дефіциту (з метою залучення коштів на покриття дефіциту випускаються ЦП);

2) регулювання грошової маси в обігу (випуск державних ЦП є інс­трументом для зменшення маси грошей в обігу; скупка державою своїх боргових зобов'язань означає збільшення грошової маси);

3) касове виконання державного бюджету (передбачає використання короткотермінових ЦП для того, щоб в межах одного бюджетного року ліквідувати короткотерміновий розрив між доходами і видатками);

4) згладжування нерівномірного надходження податкових платежів (у деяких випадках розрив між доходами і видатками бюджету зумовлений незбалансованістю надходжень податкових платежів, а випуск державних ЦП може усунути цю причину);

5) забезпечення комерційних банків ліквідними активами (розміщаючи свої активи у державні ЦП, комерційні банки отримують не тільки високоліквід-ний, а й безризиковий товар).

Існує кілька способів первинного розміщення державних ЦП:

- аукціон;

- відкритий продаж (ЦП продаються всім, хто бажає);

- індивідуальне розміщення (продаж державних ЦП окремим інститу-ціональним інвесторам або приватним особам).

Основними способами виплати доходів на державні ЦП є такі:

• встановлення фіксованого відсоткового платежу (дуже поширена форма виплати доходу);

• використання ступінчастої відсоткової ставки (для зацікавлення покупців у тривалому зберіганні державних ЦП, ставка відсотка ступінчасто збільшу­ється від дати продажу до дати погашення);

• використання плаваючої відсоткової ставки (відсоткова ставка змі­нюється регулярно згідно з динамікою облікової ставки центрального банку чи з рівнем дохідності державних ЦП, що розміщаються на аукціонах);

• індексація номіналу (державні ЦП викуповуються за номінальною вартістю, індексованою відповідно до індексу зростання споживчих цін);

• реалізація з дисконтом (інвестори купують державні ЦП зі знижкою проти номінальної вартості, а погашають їх за номіналом. Різниця між ціною купівлі та ціною погашення і є доходом власника);

• проведення виграшних позик (доходи виплачуються як виграші, що їх одержують окремі власники за результатами регулярних тиражів).

Муніципальні ЦП випускаються місцевими органами влади з метою мо­білізації коштів для виконання місцевих програм, пов'язаних з об'єктами громадського користування.

Характерні особливості муніципальних ЦП:

- за надійністю і безризиковістю поступаються тільки державним ЦП, але різні їх види мають різну надійність залежно від джерела забезпечення боргу;

- за первинного розміщення продаються переважно на аукціонах;

- здебільшого мають неринковий характер;

- доходи на такі ЦП, як правило, не оподатковуються;

- можуть бути іменними і на пред'явника;

- під час випуску може передбачатися право дострокового погашення їх емітентом.

За типом забезпечення МЦП класифікуються на:

1) облігації під загальне зобов'язання (це незабезпечені боргові зобов'язання, тобто заставних зобов'язань емітент на себе не бере. Випускаються для фінан­сування проектів, що не приносять доходів);

2) облігації під дохід від проекту (погашаються за рахунок доходів від проекту, для фінансування якого їх було випущено);

3) облігації під конкретний податок (гарантією виконання зобов'язань за цими облігаціями є надходження до місцевого бюджету певного виду податку);

4) облігації під заставу нерухомості (забезпечуються будівлями, спорудами, земельними ділянками, що перебувають у комунальній власності).

Українські державні та місцеві цінні папери

Основними видами вітчизняних ДЦП є:

- ОВДП;

- казначейські зобов'язання (векселі);

- депозитні сертифікати НБУ;

- приватизаційні папери;

- ЦП, що розміщаються за кордоном.

ОВДП - ЦП, що засвідчують внесення власником коштів до держбю­джету та підтверджують зобов'язання держави відшкодувати власнику но­мінальну вартість ЦП у передбачений ними термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску).

ОВДП емітуються з початку 1995 року. Первинне розміщення відбува­ється на УМВБ.

Обов'язки щодо випуску покладено на Міністерство фінансів, яке є гарантом своєчасного погашення облігацій. Генеральним агентом виступає НБУ. Спосіб розміщення облігацій - з дисконтом на аукціоні. Форма об­лігацій - дематеріалізована (записи на електронних рахунках). Операції з ОВДП можуть здійснюватися іноземними інвесторами через уповноважені українські банки.

Казначейські зобов'язання України - вид ЦП на пред'явника, які розмі­щаються серед населення, свідчать про внесення їх власником відповідних коштів до бюджету і дають право на одержання доходу.

Казначейські зобов'язання бувають:

- довготермінової - від 5 до 10 років;

- середньотермінові - від 1 до 5 років;

- короткотермінові - до 1 року (Мінфін України).

Казначейські зобов'язання можуть мати форму векселів. Згідно з Зако­ном України "Про цінні папери та фондову біржу" вексель - ЦП, що засвід­чує безумовне зобов'язання векселедавця сплатити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя. Векселі можуть випускати Мінфін, НБУ і Державне казначейство.

Депозитний сертифікат НБУ - це письмове свідоцтво про депонування в НБУ певних коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання внесеної суми і відсоткової плати за неї після закінчення терміну дії встановленого терміну депозиту.

Приватизаційні папери - це вид державних ЦП, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Серед державних ЦП, що розміщаються за кордоном, є облігації держав­ної зовнішньої позики України.

Облігації внутрішніх місцевих позик випускаються за рішенням місцевих Рад народних депутатів тільки на пред'явника і кошти, одержані від реалізації, спрямовуються до місцевих бюджетів, позабюджетних фондів.

7.3.2. Характеристика та різновиди акцій

Згідно з Законом України "Про цінні папери та фондову біржу": акція - ЦП без установленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді АТ, підтверджує членство в ньому, право на участь в управлінні ним, а також на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду і на участь у розподілі майна за ліквідації АТ. Акції класифікуються за такими критеріями:

- місце розташування (акції, що обертаються на національному та між­народному ринку);

- форма розпорядження (акції на пред'явника та іменні);

- права власника (акції прості та привілейовані);

- вигляд (акції у документарній та бездокументарній формах).

На міжнародному ринку ЦП обертаються акції транснаціональних компаній двох видів: євроакції і американські депозитні свідоцтва.

В іменній акції зазначається ім'я власника - тільки він є акціонером і користується відповідними правами. Перехід такої акції до іншого власника фіксується в реєстрі акціонерів корпорації. Акції на пред’явника вільно обер­таються без спеціальної реєстрації.

Прості акції не гарантують власникам дивідендів — останні виплачую­ться, виходячи з розміру прибутку, що залишається після сплати податків та інших обов'язкових платежів, а також дивідендів на привілейовані акції, однак дають право голосу. Привілейовані акції гарантують власникам фіксований дивіденд незалежно від результатів діяльності корпорації і дають пріоритетне право на участь у розподілі майна АТ за його ліквідації, не дають власнику права голосу.

Бездокументарна форма випуску акцій - це запис у комп'ютері (обліко­вий запис), який є підтвердженням права власності на ЦП.

У США, Канаді, Англії та у деяких інших країнах привілейовані акції ма­ють такі види:

• кумулятивні привілейовані акції (невиплачені дивіденди на них накопичуються і сплачуються власникам акцій до оголошення про виплату дивідендів на прості акції);

• некумулятивні (власники втрачають дивіденди за той період, коли не було оголошено про їх виплату);

• привілейовані акції з часткою участі (дають власникам право на отримання додаткових дивідендів понад оголошену суму, якщо дивіденди на прості акції перевищують цю суму);

• конвертовані (можуть бути обмінені на певну кількість простих акцій);

• привілейовані акції із ставкою дивідендів, що коригується (дивіденди на ці акції не є фіксованими, а коригуються з урахуванням дохідності інших паперів);

• ретрективні (власник такої акції може змусити корпорацію погасити її);

• підпорядковані (деякі АТ випускають привілейовані акції різних класів з різними правами стосовно активів і дивідендів. Підпорядкована акція нижчого класу дає власникам менше прав, ніж привілейована акція цієї самої корпорації вищого класу).

В Україні можуть випускатися такі види акцій:

1) іменні прості;

2) іменні привілейовані;

3) на пред'явника прості;

4) на пред'явника привілейовані.

До акції може додаватися купонний листок на виплату дивідендів. У ку­поні мають бути вказані такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів; порядковий номер акції, на яку сплачуються дивіденди; назва АТ; рік виплати дивідендів.

На сумарну номінальну вартість акціонерам може видаватися серти­фікат, який не є ЦП і реквізити його не регламентуються.

Основними правами власників акцій є:

• право голосу (на установчих зборах діє принцип "одна акція - один голос", хоча в статуті АТ може бути встановлена квота щодо збільшення або обмеження кількості голосів для одного акціонера);

• право на участь у прибутках (воно реалізується нарахуванням дивідендів на акції. Виплата дивідендів за привілейованими акціями відбувається незалежно від розміру прибутку АТ. У разі недостатнього прибутку дивіденди виплачуються за рахунок резервного (страхового) фонду. Дивіденди виплачуються за підсумками року;

• першочергове право на купівлю нових акцій (воно дає можливість закупити акції нової емісії до моменту появи акцій у відкритому продажі);

• право на активи за ліквідації товариства (це право дає можливість акціонерам отримати частку майна підприємства за його ліквідації, але тільки після задоволення забезпечених заставою вимог кредиторів; виконання зобов'язань перед працівниками підприємства; виплат податкових зобов'язань та інших згідно з чинним законодавством;

• право на інспекцію (акціонерам надається можливість ознайомлення з документами, пов'язаними з порядком денним загальних зборів. Крім того, окремі з них можуть увійти до складу спостережної ради, яка контролює управління, або ревізійної комісії, яка займається перевіркою фінансово-господарської діяльності правління).

З позиції акціонерного товариства дивіденд - це витрати корпорації, необхідні для обслуговування акціонерного капіталу, що виступають у формі частки прибутку, яка залишається після сплати податків та інших обо­в'язкових платежів і сплачується акціонерам пропорційно до кількості акцій, що перебувають в обігу.

З позицій акціонера дивіденд виступає як плата за користування това­риством його грошима, що вкладені у статутний капітал компанії.

З погляду фінансового аналітика дивіденд є технічним показником, який дає змогу визначити інвестиційну привабливість емітента розрахунком розміру дивіденду на акцію, відношенням суми дивіденду до ринкової вар­тості акцій, оцінити пропорції розподілу прибутку корпорації, вартість прос­того і привілейованого капіталу тощо.

Джерелами виплати дивідендів є прибуток та емісійний дохід.

Теоретичні засади дивідендної політики рунтуються на таких концепціях:

> Концепція М. Міллера - Ф. Модільямі (згідно з нею ринкова вартість акцій взагалі не залежить від дивідендної політики АТ. Використовуючи доходи для інвестування, а не для виплати дивідендів, корпорація забезпечує собі майбутні прибутки, що веде до підвищення ринкової вартості акцій, а, отже, доходів акціонерів. Виходячи з цього, немає сенсу вибирати будь-яку дивідендну політику);

> "Синиця в руці"-М. Гордон, Е. Брігем, Дме Лінтнер (цей підхід виходить з того, що оскільки майбутні доходи ще будуть колись, а поточні вже є, то виплата дивідендів є менш ризикованою, ніж нарощування капіталу, і більшість інвесторів віддає перевагу саме виплаті дивідендів. Отже, корпорація мусить виплачувати дивіденди в обсязі, який задовольнив би інвесторів. Незадоволення акціонерів розміром дивідендів може призвести до того, що вони спробують позбутися акцій, що призведе до падіння кур­сової вартості останніх. Отже, збереження акціонерного капіталу можливе тільки тоді, коли дрібні акціонери будуть задоволені розміром дивідендів.

> Концепція комплексної політики - Дж. Уолтер (вона полягає в тому, що оптимальний розмір дивіденду повинен максимізувати ринкову вартість акції. Вона ґрунтується на порівнянні норми дохідності інвестицій корпорацій (С) з ринковою нормою дохідності на акції (К):

- якщо О > К - ринкова вартість акції тим вища, чим нижчі дивіденди;

- якщо О < К - ринкова вартість акцій зростатиме, якщо зростатимуть дивіденди.

Разом з тим, ціна акції перебуває у функціональній залежності від доходу і дохідності. Дохідність є відношенням доходу до ціни, а сам дохід складається з двох складових: виплати дивідендів і курсової різниці (можливість продати акцію дорожче, ніж її було куплено.

Дохідність від дивідендів розраховуватиметься:

де ф - дохідність від дивідендів;

Д - одержані дивіденди в загальній сумі; Ц - ціна купівлі акції. Дохідність від продажу акції:

де ф - дохідність від продажу акцій; Ц_п - ціна продажу акцій.

Власник акцій може одержати дохід від дивідендів і дохід від наступного продажу акцій, тоді дохідність дорівнюватиме

де ц - кінцева (інтегральна) дохідність. Звідси ціна акції дорівнюватиме

Отже, ціна акції прямо пропорційна сумі двох доходів ( Д + Ц_п ) і обер­нено пропорційна дохідності (ц + 1).

Розмір дивідендів залежить від виробничої діяльності АТ, а ціна про­дажу акції від співвідношення попиту на цей вид ЦП на фондовому ринку та його пропозиції. Ці показники аналізуються і прогнозуються перед тим, як використовувати їх у формулах.

7.3.3. Характеристика боргових цінних паперів суб 'єктів господарювання

До боргових ЦП суб'єктів господарювання відносяться:

1) облігації підприємств (організацій);

2) депозитні та ощадні сертифікати;

3) векселі.

Облігації підприємств - це вид боргових ЦП, що служать цілям залучен­ня грошових ресурсів для оновлення основного капіталу. Емітент несе зобов'язання перед власниками облігацій щодо їх викупу в обумовлений термін та щодо виплати доходу.

За формою розпорядження облігації класифікуються на іменні та на пред'явника, а за формою випуску - на купонні (мають купони, за якими виплачуються відсотки) та безкупонні.

За терміном обігу облігації бувають:

- короткотермінові (до 1 року);

- середньотермінові (від 1 до 5 років);

- довготермінові (понад 5 років);

- вічні (не передбачають остаточного погашення).

За способом забезпечення облігації поділяються на заставні (ті, що забез­печуються активами емітента, тобто емітент погоджується заставити у за­безпечення боргу своє майно, а власнику облігації надається право отримати заставне майно у власність за несплату боргу) та беззаставні (не забезпечені майном емітента. Причинами їх випуску можуть бути: брак фізичних активів для застави; фінансова могутність і висока репутація, які дають змогу брати в борг).

За способом виплати доходу облігації класифікуються:

- на відсоткові облігації (погашаються за номінальною вартістю зі сплатою фіксованого відсотка);

- безвідсоткові облігації (не передбачають виплати відсотка);

- кумулятивні (відсоток є кумулятивним, якщо не сплачується, то додається до претензій власника);

- облігації з "плаваючим курсом" (дохідність змінюється залежно від існуючих відсоткових ставок, але має встановлений мінімум);

- двовалютні облігації (розміщення та виплата доходів здійснюється в одній валюті, а погашення в іншій);

- облігації з участю у доходах (дають власникам права акціонерів щодо отримання дивідендів).

Залежно від місця обігу облігації бувають внутрішні та міжнародні (євро-ноти - короткотермінові ЦП з плаваючою ставкою; єврооблігації - випускаю­ться на великий термін і розміщаються на фондових ринках кількох країн).

Згідно з українським законодавством облігації можуть бути іменними та на пред'явника, відсотковими і безвідсотковими (цільовими), такими, що вільно обертаються, або з обмеженим колом обігу.

Депозитні і ощадні сертифікати банків - це письмові свідоцтва коме­рційних і ощадних банків про депонування певних коштів, які засвідчують права власників на отримання після заздалегідь встановленого терміну депозитів та відсотків на них. Різниця між депозитними і ощадними сер­тифікатами полягає у тому, що перші призначені для юридичних осіб, другі — для громадян (США, Росія).

Українське законодавство не робить різниці між депозитними і ощад­ними сертифікатами. Так, згідно з Законом України "Про цінні папери та фондову біржу" ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про де­понування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого терміну депозиту і відсотків на нього.

Ощадні сертифікати бувають строкові або до запитання, іменні та на пред'явника.

Вексель - це ЦП, що засвідчує забезпечене зобов'язання сплатити в за­значений термін борг. Борг може сплачуватися самим боржником - простий вексель, а також боржником чи іншою особою - переказний вексель.

На відміну від боргових розписок векселі мають властивість обігу - за допомогою передавального напису вони можуть переходити з рук до рук. Ця властивість забезпечує векселям можливість:

- виступати як засіб кредитування;

- прискорювати розрахунки між суб'єктами господарювання;

- бути інструментом оформлення взаємної заборгованості контрагентів;

- замінювати низку бартерних операцій.

Вексельний обіг регулюється згідно з Женевською конвенцією 1930 р., до якої приєдналася Україна, а також з національними правовими нормами.

Векселі випускаються на спеціальних бланках, які купують векселедавці в НБУ за посередництвом комерційних банків. Векселі видаються лише в оплату за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за виня­тком векселів державних установ і комерційних банків.

7.3.4. Похідні цінні папери та сурогати, їх характеристика

До похідних ЦП відносяться:

• інвестиційні сертифікати;

• варанти;

• опціони;

• ф'ючерси;

• форварди.

Інвестиційний сертифікат - це ЦП, який випускається інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією і дає право його власникові на отри­мання доходу у вигляді дивідендів.

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред'явника. Номі­нальна вартість одного інвестиційного сертифіката має дорівнювати вартості однієї акції, що належить засновникам. Інвестиційні фонди мають право зді­йснювати загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду.

Варант - ЦП, що випускається разом з привілейованими акціями чи об­лігаціями і дає право власнику (протягом встановленого в ньому терміну) на купівлю простих акцій за обумовлену ціну. Володіння варантами дає влас­нику можливість отримати дохід за рахунок різниці курсів простих та приві­лейованих акцій і облігацій.

Опціон - стандартний документ, укладений як стандартизований конт­ракт, який закріпляє право (але не зобов'язання) його власника на придбання від емітента опціону (опціон на продаж) у термін, визначений у ньому, зазна­чену кількість базового активу за фіксованою ціною.

Ф'ючерс - стандартний документ, укладений як стандартизований конт­ракт, який засвідчує зобов'язання продати (придбати) відповідну кількість базового активу у визначений час у майбутньому з фіксацією ціни базового активу під час укладання контракту.

Емітентом ф'ючерсу є створена фондовою (товарною) біржею або тор­говельно-інформаційною системою клірингово-розрахункова палата або ро­зрахунково-кліринговий банк. Правила організації торгівлі ф'ючерсами пе­редбачають можливість відмови будь-якої з сторін ф'ючерсного контракту від його виконання тільки за згодою іншої сторони контракту, а також право покупця ф'ючерсного контракту на продаж цього контракту протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту. Ф'ючерс може перебувати в обігу не більше 2 років з моменту його реєстрації Державною комісією з ЦП та фондового ринку.

Форвардний валютний контракт - це угода між двома банками, яка має на меті запобігти ризикам щодо змін у майбутньому курсів та процентних ставок за депозитами в іноземній валюті. Дві сторони угоди зобов'язані ішзначити певну процентну ставку та курс на певний період часу для узгод­женої суми валюти, починаючи з визначеної контрактом майбутньої дати розрахунків (мінімум один місяць від дати укладання угоди).

Метою форвардних валютних контрактів є здійснення хеджування зміни депозитних ставок або мінімізація ризиків від зміни курсу валют. Рівень ри­зику за форвардним валютним контрактом є різницею між узгодженою сто­ронами процентною ставкою за форвардним валютним контрактом та ставкою (чи ЇЇ аналогом) залучення кредитів першокласними лондонськими банками (ІЛВОК) на дату розрахунків за цим контрактом.

Сурогати ЦП - це фінансові інструменти, що мають вигляд ЦП, але як такі не визнані законодавством.

Свідоцтва про депонування акцій - з'явилися на українському ринку у 1993 -1994 рр. як своєрідні замінники акцій російських підприємств. Метою цих свідоцтв є обійти законодавчо встановлені Росією вимоги щодо емісії іменних акцій: депозитні свідоцтва дали змогу знеособлювати акції і продавати їх на українському ринку. Власники таких свідоцтв мають проблему отримання дивідендів, за якими необхідно їхати до іншої країни.

Білети, що дають право на володіння часткою акцій.

Житлові сертифікати - боргові зобов'язання фірм, що спеціалізуються на операціях з нерухомістю або будівництвом житла.

7.3.5. Застосування дискретних моделей для розрахунку вартості опціонів [28]

Оскільки при фінансових операціях із цінними паперами існує досить велика позитивна ймовірність, що відбудеться зміна цін на цінні папери, то підприємці "страхують" свої операції, використовуючи похідні цінні папери. Найпоширенішими з них є опціони. Згідно з чинним законодавством, опціон на цінні папери - це контракт або домовленість, оформлена певним видом документа (опціонним свідоцтвом), що дає одній особі право придбати в іншої особи або продати іншій особі цінні папери чи їх групу в будь-який момент протягом визначеного терміну з фіксацією ціни реалізації на дату складання опціона, при цьому продавець опціона має зобов'язання щодо безумовної і безвідмовної пропозиції про реалізацію прав покупця опціона на придбання (продаж) цінних паперів або їх групи протягом терміну дії опціона. Покупець опціона має право відмовитись від придбання (продажу) цінних паперів або їх групи

Для оцінки раціональної вартості опціона відомі різноманітні моделі: (модель Блека-Шоулза, модель Кокса-Росса-Рубінштейна, що більшою чи меншою мірою оперують ймовірнісними характеристиками зміни цін на активи. А зміна ціни є обов'язковою, оскільки підставою для укладення контракту є протилежна думка майбутніх учасників угоди щодо можливої зміни ціни курсу акцій (чи інших активів).

Для визначення ціни опціона ми розглянемо модель Блека-Шоулза, яка накладає такі обмеження на ринок:

1) короткотермінова відсоткова ставка є відомою та постійною;

2) ціна акції є неперервною випадковою величиною часу із дисперсією, пропорційною квадрату ціни акції. Ставка дисперсії за прибутковістю акції є постійною;

3) за акцією не виплачуються дивіденди та жодні інші платежі;

4) опціон є "європейським", тому він може бути виконаний тільки у час виконання;

5) відсутні трансакційні платежі;

6) існує можливість боргової позички для частини ціни цінного паперу під короткотермінові відсоткові ставки відсотка;

За цих умов вартість опціона залежатиме тільки від ціни акції, часу та змінних, що ми прийняли за постійні.

Позначимо м>{х,{) - ціну опціона як функцію ціни акції х та часу І. Тоді кількість опціонів, що мають бути у короткому продажу, проти однієї акції у довгому продажу (довга позиція за опціоном - позиція покупця опціона, коротка позиція - позиція продавця опціона:

⁽¹⁾

У виразі (1) так позначається часткова похідна т(х,І) за першим аргументом.

Щоб побачити, що вартість у такій хеджованій позиції не залежить від ціни акції, зауважимо, що відношення зміни ціни опціона до зміни ціни акції (при малій зміні ціни акції) є ю_х{х,і). При першому наближенні, коли ціна акції зміниться на Ах, ціна опціона зміниться на м>Хх,І)6х, і кількість опціонів,

безумовної і безвідмовної пропозиції про реалізацію прав покупця опціона на придбання (продаж) цінних паперів або їх групи протягом терміну дії опціона. Покупець опціона має право відмовитись від придбання (продажу) цінних паперів або їх групи

Для оцінки раціональної вартості опціона відомі різноманітні моделі: (модель Блека-Шоулза, модель Кокса-Росса-Рубінштейна, що більшою чи меншою мірою оперують ймовірнісними характеристиками зміни цін на активи. А зміна ціни є обов'язковою, оскільки підставою для укладення контракту є протилежна думка майбутніх учасників угоди щодо можливої зміни ціни курсу акцій (чи інших активів).

Для визначення ціни опціона ми розглянемо модель Блека-Шоулза, яка накладає такі обмеження на ринок:

1) короткотермінова відсоткова ставка є відомою та постійною;

2) ціна акції є неперервною випадковою величиною часу із дисперсією, пропорційною квадрату ціни акції. Ставка дисперсії за прибутковістю акції є постійною;

3) за акцією не виплачуються дивіденди та жодні інші платежі;

4) опціон є "європейським", тому він може бути виконаний тільки у час виконання;

5) відсутні трансакційні платежі;

6) існує можливість боргової позички для частини ціни цінного паперу під короткотермінові відсоткові ставки відсотка;

За цих умов вартість опціона залежатиме тільки від ціни акції, часу та змінних, що ми прийняли за постійні.

Позначимо м>{х,{) - ціну опціона як функцію ціни акції х та часу І. Тоді кількість опціонів, що мають бути у короткому продажу, проти однієї акції у довгому продажу (довга позиція за опціоном - позиція покупця опціона, коротка позиція - позиція продавця опціона:

1

щ(х>*У ⁽¹⁾

У виразі (1) так позначається часткова похідна т(х,І) за першим аргументом.

Щоб побачити, що вартість у такій хеджованій позиції не залежить від ціни акції, зауважимо, що відношення зміни ціни опціона до зміни ціни акції (при малій зміні ціни акції) є ю_х{х,і). При першому наближенні, коли ціна акції зміниться на Ах, ціна опціона зміниться на м>Хх,І)6х, і кількість опціонів, що дана виразом (1), зміниться на Ах. Отже, зміна вартості довгої позиції акції буде приблизно компенсована зміною вартості у короткій позиції \Іч>_х(х,і) опціонів. В загальному, оскільки хеджована позиція складається із однієї акції у довгій позиції і ~, 7Г опціонів у короткій, то ціна залишку у позиції дорівнює:

Зміна вартості залишку під час короткого інтервалу Аі:.

Припускаючи, що позиція змінюється неперервно, ми можемо використати стохастичне числення, щоб розписати

в такий спосіб:

У рівнянні (4) індекси \ч відповідають частковим похідним, г.У - ставка дисперсії по прибутковості акції. Підставляючи рівняння (4) у вираз (3), ми знаходимо, що зміна вартості у хеджованій позиції:

Оскільки прибутковість у хеджованій позиції є в певний спосіб визначеною, то прибутковість повинна дорівнювати гАі .

Отже, зміна вартості залишку (5) має дорівнювати зміні вартості залишку

(2) за час Аі ,.

Скорочуючи на Д^ в обох частинах рівняння і перегруповуючи доданки, отримаємо диференційне рівняння для визначення вартості опціона:

3) дата виконання опціона { — \;

4) ставка дисконту г = 0,1;

5) ставка дисперсії по прибутковості акції у² = \.

(для розрахунку використана програма, написана на Маріє V Кеіеазе 5). Проте тут не будемо виписувати всіх результатів, зазначимо тільки "найкращий" та "найгірший" результати (з точки зору прибутковості). Відкрита позиція:

+20. 05

-0.05 Спред (продати два кол-опціони):

+39. 46

-20. 05 Спред-"ведмідь":

+40. 65

-19.34 Пропорційний спред:

+38. 75

-61.25 Спред-"метелик":

+95. 89

-64. 12

(числа показують прибуток у гривнях).

Класифікуємо вибір позиції залежно від того, наскільки людина схильна до ризику. Результати запишемо в табл. 7.4.

Таблиця 7.4