5. Теорії споживання Кейнса та Фішера.

Дж. М. Кейнс, по-перше, відкрив і сформулював основний психологічний закон, зміст якого полягає в тому, що люди, як правило, схильні збільшувати своє споживання зі зростанням доходу, але не тією самою мірою, якою зростає дохід; припустив, що гранична схильність до споживання знаходиться між нулем та одиницею, тобто 0 < c’ < 1.

По-друге, він довів, що середня схильність до споживання зменшується в міру зростання доходу. Тому багаті сім’ї заощаджують більшу частку свого доходу, ніж бідні.

По-третє, Дж. М. Кейнс довів, що значний вплив на споживання має рівень доходу, а процентна ставка не має суттєвого впливу на нього в короткостроковому періоді.

Згідно з цими трьома постулатами кейнсіанської теорії модель споживання має вигляд:

C = Co + c’ * Yd, Co>0, 0 < c’ < 1.

Модель споживання Кейнса мала великий успіх. Але оскільки вона ґрунтувалась на вивченні емпіричних поточних даних домогосподарств, її висновки мали науковий характер, але тільки для короткострокового періоду.

Оскільки в економіці спостерігається постійно діюча суперечність між поточними та довгостроковими цілями, важливо зрозуміти, чим керуються в своїй поведінці люди, вирішуючи, яку частку доходу використати в поточному періоді і яку – заощадити на майбутнє. Адже чим більше доходу буде спожити сьогодні, тим менше його залишиться на завтра.

Здійснюючи вибір між сьогоденням і майбутнім, домогосподарства мусять визначити, якою мірою та частка доходу, яка не буде спожита в поточному періоді, вплине на рівень їхнього доходу у майбутньому, а останній – на рівень їх добробуту.

Модель Ірвінга Фішера пов’язана з виявленням правил поведінки домогосподарств як суб’єктів економіки з приводу прийняття рішень стосовно поточного та майбутнього споживання.

Як вже зазначалось, головним обмежувачем споживання є рівень доходу. Його називають бюджетним обмеженням. Приймаючи рішення стосовно того, від якої частки споживання в поточному доході слід відмовитись сьогодні, щоб максимізувати споживання а майбутньому, слід розглянути міжчасове бюджетне обмеження.

Припустимо, що споживач, який здійснює між часовий вибір, живе в двох часових періодах: молодість та старість. Нехай в першому періоді споживач має дохід Yd1, а обсяг споживання С1. У другому часовому періоді – відповідно Yd2 та С2.

Розглянемо насамперед вплив доходу в кожному з періодів на обмеження споживання. .

У першому періоді заощадження перевищують доходи над споживанням: S = Yd1 – C1.

У другому періоді споживання С2 буде визначатись обсягом доходу другого періоду Yd2 плюс заощадження першого періоду S та плюс процент на ці заощадження S * і: С2 = Yd2 + S * (1 + і).

Але у першому періоді можна не тільки нагромаджувати, а й жити в борг, тобто позичати. За цих умов попередні рівняння мають однаковий вигляд, але S будуть мати від’ємне значення, оскільки позичка означає від’ємні заощадження.

Рівняння – вираження міжчасового бюджетного обмеження споживача має вигляд:

C1 + C2 / (1+i) = Yd1 + Yd2 / (1+i).

Зміст його полягає в тому, що споживання за два часових періоди (молодість та старість) дорівнює сумарному доходу за ці періоди.

Отже, на відміну від моделі Кейнса, модель Фішера ґрунтується на тому, що споживання залежить не тільки від поточного доходу, а і від очікуваного доходу впродовж всього свого життя. Але для тих, хто хотів би, але не може отримати позики, обсяг споживання залежить від обсягу поточного доходу.