3.3. Значення парабанківської системи на фінансовому ринку

До складу парабанківської системи відносять:

• спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, які орієнтуються на об­слуговування певних типів клієнтури;

• поштово-ощадні установи - це особливий вид спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють дрібні заощадження широких верств населення через поштові відділення і використовують ці кошти для кредитування інших фінансових інститутів та держави.

Небанківські фінансово-кредитні інститути відрізняються від банків тим, що здійснюють діяльність на фінансовому ринку, не випускаючи власних боргових зобов'язань, а лише випускаючи власні акції.

До парабанків належать інвестиційні компанії і фонди, лізингові компанії, брокерські та дилерські фірми, пенсійні фонди, ломбарди, фінансові ком­панії, кредитні спілки та трастові компанії.

Лізингові компанії - фінансово-кредитні формування, що досить поши­рені в західних країнах. Вони займаються купівлею устаткування, машин, транспортних засобів, споруд виробничого призначення, які дорого кош­тують, та наданням їх в оренду з правом подальшого викупу. У нашій країні лізингові операції здійснюють комерційні банки.

Для придбання машин і устаткування лізингові компанії використовують власні та позичкові кошти. Держава, як правило, створює їм пільгові умови одержання банківських позичок, оскільки лізингові операції приносять істотну вигоду підприємницькій діяльності. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що є неминучими при звичайній купівлі. Оренда машин, устаткування, ЕОМ дають змогу уникнути витрат, пов'язаних з моральним старінням засобів виробництва.

Каса взаємної допомоги - це громадська кредитна установа, яка об'єднує І на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної І допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітники і службовців - членів профспілки, в колгоспах - для колгоспників, у відділах соціального забезпечення місцевих рад - для пенсіонерів.

Управління касою взаємної допомоги здійснюється загальними зборами її •і іонів і обраним на ньому управлінням. Члени каси сплачують вступні і щомісячні членські внески у встановлених розмірах. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені, за несвоєчасне повернення довготермінових позик, дотацій профспілкових органів та інших нових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довготермінові (до шести, а в окремих випадках - до 10 місяців) та короткотривалі (до чергового одержання заробітної плати) позички. За рішенням правління каси її членам може бути надано їм відтермінування повернення довготермінових позичок до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому довготермінових ми пічок - залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси. Позички Кидаються без стягнення відсотків. При їх несвоєчасному поверненні стягується неня в розмірі 1 % від суми залишку боргу за кожний провідтермінований місяць, їм ти один з членів каси вибуває, повертаються йому членські внески, за винятком спи о заборгованості за позичками.

В Україні необхідність у спеціалізованих фінансових установах є досить не пика, тому потрібно докладніше розглянути цей сектор на прикладі кредитних спілок (союзів).

В умовах повільного збільшення доходів населення постійно збільшується попит на предмети довготермінового користування - будинки, автомобілі, меблі, дорогі товари домашнього вжитку. У навколишньому світі такі купівлі практично ніколи не виконуються за рахунок збережень, а існуючі механізми нагадують забуту (але ефективну) систему купівлі «у кредит» та віддачі позичок, яка існувала в соціалістичному господарстві. Симбіоз кредитних союзів і торгівлі дає двоякий результат як для громадян - негайне надання права користування товаром, так і для торгівлі - збільшення обороту. Подвійний позитивний ефект підсилюється і тим, що кредитні союзи носять спільно-позитивний характер, тобто участь у них самих споживачів. Основна мета такої форми - взаємне кредитування, а мета діяльності спілки - збіщення добробуту учасників шляхом взаємного кредитування їх фінансових потреб на умовах повернення і платності.

Кредитні спілки створюються на кооперативній основі з метою залучення особистих заощаджень громадян для взаємного кредитування. Кредитні спілки спеціалізуються переважно на обслуговуванні малозабезпечених верств

Банки як інформаційні процесори. У процесі забезпечення збереження і функцій укладання угод банки збирають, обробляють, модернізують і контро­люють інформацію про своїх клієнтів, особливо позичальників. Комерційні банки мають значну репутацію як інформаційні процесори. Фактично, можна пояснити існування комерційних банків їх здатністю здобувати визначену позичальником інформацію ефективно. Якість цих інформаційних потоків, у термінах своєчасності та точності є критичним чинником, що визначає ефек­тивність і якість діяльності банку.

Обробка інформації передусім є важливою частиною банківської діяльності. Важлива проблема обробки інформації: чи повинні банки використовувати зовнішні джерела для досягнення інтеграції та управління центрами обробки даних. Ця проблема виникла через велику кількість злиття серед банків.

Банки як фірми, що надають фінансові послуги. Комерційні банки є по­стачальниками трьох основних послуг: послуги укладання угод; портфельні послуги; послуги обробки інформації та даних. До появи нової сфери, що надає фінансові послуги, комерційні банки не боролися за ці основні послуги, які вони роблять зараз. У результаті, банки намагаються розширити коло своїх послуг. Крім того, вони поділяють їх на три області: банківська діяльність інвестицій (наприклад, підписання цінних паперів), страхування і нерухомість. Розвиток інвестиційних банків у межах комерційних банківських організацій - відносно нове явище.

Банки виступають одночасно у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних грошових коштів. Купівля і залучення тимчасово вільних грошових коштів - це пасивні операції банків, а продаж та інвестування -це активні. Оскільки в ринковій економіці існують декілька джерел позичкових коштів - комерційний кредит, позички на основі емісії облігацій та інших цінних паперів, банки, крім прямого, здійснюють і опосередковане кредитування. Вони не тільки кредитують позичальників, а й надають посередницькі послуги для одержання позичок у третіх осіб. До таких послуг належать, зокрема, надання гарантій й консорціальні операції (кредитні операції, що здійснюються для одного клієнта двома або кількома банками).

Висока кваліфікація банківських працівників, спорідненість процедур обслуговування, спеціальна оснащеність банківських приміщень та багато інших умов сприяють розвитку додаткових сфер банківських послуг. Додаткові послуги мають за мету забезпечити максимальне задоволення індивідуальних потреб клієнтів і в такий спосіб стимулювання вкладень у комерційний банк. Такими послугами є:

форми (регулюється Указом Президента України «Про тимчасове положення про кредитні союзи» від 20. 09. 1993 № 337/93). Більше того, діяльність кредитних союзів вступає у протиріччя з існуючим законодавством, згідно з м ким кредитування - виключно функція банків.

Друга за значущістю причина - загальна нестабільність. Тому довго-и-рмінове кредитування вважається надризиковим.

Наступна причина - соціально-психологічна. Після краху трастів та піших споріднених їм структур у населення з'явилась стійка неприязнь до їй їх організацій, які збирають кошти.

Але, незважаючи на велику кількість труднощів, такий інститут, як кредитний союз, неминуче пройде етап становлення та займе своє місце у кредитно-банківській системі.

Інвестиційні компанії - різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах, їх капітал утворюється на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції грошових коштів приватних інвесторів иі допомогою емісії власних цінних паперів (зобов'язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні та за кордоном. Таким чином, інвестиційні компанії виступають посередником і індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

Залежно від методу формування пасивів інвестиційні компанії поділяється на дві основні групи - закритого та відкритого типу. Перші мають фіксований акціонерний капітал, їх акції котируються на ринку і не підлягають погашенню до моменту ліквідації компанії. Другим властивий капітал, що постійно змінюється,

тобто їх акції (паї) вільно продаються та псуються учасниками компаній за цінами, які відповідають поточній ринковій вартості активів інвестиційної компанії. У продажну ціну такої акції і паю) включається додаткова надбавка, як правило, у розмірі 6-9 %.

Інвестиційні компанії можуть користуватися в обмежених розмірах позичковими коштами. Компанії відкритого типу мають право залучати тільки банківський кредит, а закритого типу - випускати також облігаційні позики.

З розвитком ринкових відносин інвестиційні компанії виникли і в нашій країні. Основними операціями інвестиційних компаній є організація емісії власних цінних паперів і видача гарантій у їх розміщенні, здійснення інвестицій безпосередньо в цінні папери, купівля-продаж цінних паперів за свій рахунок і від свого імені тощо. В Україні поки що незначна частина підприємств є акціонерними товариствами, тому інвестиційні компанії здій­снюють переважно реальні інвестиції, що є менш ефективним, тому що існує складність оперативного управління такими вкладами. Крім того, діяльність інвестиційних компаній значно ускладнюється багатьма труднощами, основними з яких є низька ліквідність ринку цінних паперів України та відсутність досвіду роботи у сфері інвестиційної діяльності.

Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у вигляді акціонер­ного товариства, виключною діяльністю якого є спільне інвестування. Інвестиційний фонд здійснює випуск акцій та вкладає мобілізовані в такий спосіб засоби дрібних інвесторів в інші цінні папери, що приносять дохід у вигляді відсотка, і підвищення курсової вартості. Відкриті інвестиційні фонди (взаємні) мають право на придбання цінних паперів інших емітентів як будь-яка інша юридична або фізична особа. Закритим інвестиційним фондам дано право працювати з приватизаційними цінними паперами.

Інвестиційні фонди класифікуються залежно від форми їх організації. Власне, у світовій практиці склалися дві форми організації інвестиційних фондів: корпорація і довірче товариство (траст). У першому випадку засно­вники фонду є його учасниками, вони утворюють апарат управління та об'єд­нують свої засоби в початковому статутному фонді. Корпорація також може бути організована із зовнішнім апаратом управління, який працює за наймом (контрактом). Тоді може бути утворено довірче товариство (траст). Ця форма інвестиційного фонду виникла на початку минулого століття і заснована на повному юридичному розпорядженні прав володіння і використання (управління) майном. Наприклад, вдова або неповнолітні нащадки майна, залишаючись власниками, потрапляли під опіку (управління) старшого сина. Організовуються трасти в такий спосіб: засновники фонду залучають на контрактній основі ще одного або декількох учасників фонду, які збирають засоби і утворюють траст. Тобто при інвестиційному фонді (компанії) може бути утворено декілька трастів, які у будь-який момент можуть вийти із фонду, розірвавши угоду і сплативши 2-3 % штрафу від суми активів.

У вітчизняній практиці основою діяльності інвестиційних фондів і ком­паній є трастові операції. Але, на відміну від фонду, компанія може працю­вати також інвестиційним консультантом або фінансовим брокером на фондовій біржі. Незважаючи на труднощі, інвестиційні фонди та компанії повинні зіграти важливу роль, у процесі приватизації, оскільки за їх допомогою інвестори отримують реальну можливість успішного вкладення своїх грошових засобів і приватизаційних сертифікатів в акції підприємств, що приватизуються.

Пенсійні фонди у західних країнах створюються приватними та держа­вними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплати пенсійної допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів.

У пенсійних фондах західних країн акумулюються значні довготермінові грошові кошти, які інвестуються переважно в акції приватних компаній як на національному, так і на міжнародних ринках позичкових капіталів. Профспілкові фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи. Уряд заохочує розвиток пенсійних фондів, тому що частина їх резервів розміщається у короткотермінові і довготермінові державні цінні папери. Створений в Україні позабюджетний пенсійний фонд постійно відчуває труднощі з ресурсами через інфляційні процеси.

Страхові компанії відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому ринку, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного роду ризиків. Угоди страхування, що з ними укладаються, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів. Пасивні та активні операції страхових компаній носять специфічний характер, та істотно відрізняються від аналогіч­них операцій банків та інших кредитно-фінансових установ. Так, активні операції складаються із інвестицій у державні облігації центральних і місцевих органів влади, в облігації та акції приватних корпорацій, іпотеку та нерухомість, а також у борг під поліси. Позики під поліси - це по суті і кредитування осіб, що застрахувалися у цій компанії. Особливістю активних операцій компаній зі страхування життя полягає в тому, що це переважно довготермінові вклади на 5, 10 і більше років. Страхові компанії володіють достатніми довготерміновими страховими резервами і є основними постачальниками довготермінового капіталу на національних ринках фінансових послуг провідних західних країн.

Ломбарди - це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. У нашій країні вони виникли на початку 20-х років XX ст.

Ломбарди - це державні госпрозрахункові підприємства. Вони перебувають у розпорядженні місцевих рад у системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені для надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позичку під заставу цих речей.

Ломбарди видають позички на термін до трьох місяців у розмірі 75 % від вартості оцінки заставлених речей і до 90 % вартості виробів із дорогоцінних каменів, металів, годинників у золотій оправі тощо. Оцінка речей, що здаю­ться на зберігання або під заставу для одержання позички, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів - за державними роз­цінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.

Фінансові компанії - кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (спожив­чого, інвестиційного тощо), проведенні фінансових операцій. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів (як пра­вило, 3-6-місячних). Вони акумулюють грошові кошти промислових та торго­вельних фірм, деяких фінансових установ і менше - населення. Фінансові компанії сплачують своїм вкладникам вищі відсотки, ніж комерційні банки.

Фінансові компанії з кредитування продажу в кредит споживчих товарів тривалого користування надають позички не безпосередньо споживачам, а купують їх зобов'язання у роздрібних торговців та дилерів зі знижкою (як правило, 7-10 %). Розвиток фінансових компаній можливий при широкій насиченості споживчого ринку товарами та послугами, а також активній конкуренції між ними. Фінансові компанії є важливим інструментом прош­товхування товарів тривалого користування на ринки для великих промислових корпорацій, особливо в умовах низького попиту та погіршення економічної кон'юнктури.

Фінансові компанії, які займаються обслуговуванням систем комерційного кредиту, надають аванси фірмам, що відвантажують товар, одержуючи при цьому право вимоги щодо боржника (покупця).

Існують фінансові компанії, що спеціалізуються на наданні дрібних по­зичок індивідуальним позичальникам під високий (лихварський) процент.

Розвиток благодійних фондів, пов'язаний з багатьма обставинами:

• благодійність стала частиною підприємництва;

• створення благодійних фондів має прагматичну причину - бажання власників великих особистих капіталів уникнути великих податків при передачі нащадку чи даруванні.

Остання обставина - найбільш важлива та визначальна, тому що дає (могу великим власникам приховувати свої капітали від обкладання прибутковим податком та податком на спадок.

Передача засобів до благодійних фондів здійснюється у вигляді великих грошових надходжень або пакетів акцій. За рахунок цього благодійні фонди діють на фінансовому ринку, вкладаючи засоби в різні цінні папери або отримуючи дивіденди з переданих їм цінних паперів, і в такий спосіб збільшують свій капітал. Статистична інформація про інвестиції благодійних фондів, як правило, дуже обмежена, а іноді взагалі недоступна. Багато фондів не надають івітів і не повідомляють про структуру своїх активів. Благодійні фонди користуються великими податковими пільгами.

Позичково-ощадні асоціації - це кредитні товариства, створені для фінансу­вання житлового будівництва. На Заході вони виникли близько 150 років тому, але істинного розвитку вони набули після Другої світової війни. Основою їх діяльності є надання іпотечних кредитів під житлове будівництво в містах і сільській місцевості (90 % активів), а також вклади в державні цінні папери.

В останні роки позичково-ощадні асоціації стають серйозними конкурента­ми комерційних і ощадних банків у боротьбі за залучення заощаджень насе-існня. Це досягається високими відсотками, а також прагненням населення за допомогою цих закладів вирішити житлову проблему.

У цілому позичково-ощадні асоціації домінують на ринку іпотечного кредиту для житлового будівництва. Як правило, до його послуг у західних країнах звертаються середні верстви населення [39].

3.4. Роль та місце міжбанківських об'єднань на фінансовому ринку

Міжбанківські об'єднання утворюються банками, а також іншими уста­новами за участю банків для координації та узгодження дій, підвищення '■фективності своєї політики, для захисту своїх професійних інтересів, а також чля вдосконалення взаємовідносин між клієнтами банків і самими панківськими установами. Перші міжбанківські об'єднання виникли як результат появи величезних монополій в промисловості.

Основними шляхами створення міжбанківських об'єднань стали:

- злиття самостійних банків;

- поглинання одним банком своїх конкурентів.

Виходячи з різних критеріїв класифікації, міжбанківські об'єднання по-

міняються на такі типи:

1. Залежно від складу учасників:

- чисто банківські об'єднання;

- об'єднання змішаного типу, учасниками яких можуть виступати підприємства і організації.

2. Виходячи з цілей об'єднання:

- комерційного типу, діяльність яких зорієнтована на отримання максимального прибутку;

- некомерційного типу, основною метою їх діяльності є надання різних видів послуг своїм учасникам.

3. Залежно від термінів діяльності:

- ті, які створені на певний термін;

- безстрокові об'єднання, які діють постійно.

4. Залежно від ступеня залежності і підпорядкування окремих структур:

- асоціативні добровільні об'єднання, членами яких виступають рівноправні згідно із статусом самостійні банки, які за своїм бажанням делегують виконання окремих функцій створеному ними об'єднанню та його апарату;

- корпоративні, які засновані на відносинах власності і системи участі в капіталі об'єднання, вони мають жорстку ієрархічну структуру.

Головними представниками міжбанківських об'єднань є:

1) асоціативного комерційного типу (консорціуми і картелі);

2) корпоративного типу (концерни і трести).

Банківський консорціум - це тимчасове об'єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій. Як правило, діяльність банківського консорціуму організовується під керівництвом найбільшого банку.

Банківський картель - це об'єднання великих банків, в основу якого покладена угода про розподіл сфер діяльності.

Банківський концерн - це монопольне об'єднання акціонерних банків, де великий банк володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних банків.

Банківський трест - це форма монополії, при якій власність банків об'єднується і діяльність банків підпорядковується одній владі. Банківський трест виникає в результаті поглинання одним банком-гігантом своїх конкурентів або злиття кількох банків.