8.2. Позичковий капітал і позичковий відсоток

Із поняттям кредиту пов’язане поняття позичкового капіталу. Він являє собою грошовий капітал, що приносить прибуток у вигляді відсотків. Процес перетворення грошового капіталу в позичковий пов'язаний з наданням його в позику. Якщо ж грошовий капітал витрачається на придбання робочої сили і засобів виробництва, то він перетворюється не на позичковий, а на продуктивний капітал.

Позичковий капітал як одна з форм капіталу виник у сиву давнину. Його історичним попередником був лихварський капітал, що існував задовго до виникнення капіталістичних виробничих відносин. Як і позичковий капітал, він являв собою грошовий капітал, що надавався в позику і приносив його власникові прибуток у вигляді відсотка. У цьому їх визначальна тотожність, яка не виключає наявності помітних відмінностей. Їх можна звести до такого:

• лихварський капітал виражав відносини, що складалися між власником цього капіталу і переважно дрібним виробником або представником знаті, а позичковий капітал виражає відносини між позичковим капіталістом і промисловою, торговельною буржуазією та населенням;

• рівень відсотка, який отримував лихвар, завжди був надзвичайно високим (у Стародавній Греції в IV ст. до н.е. відсоток коливався від 62 до 9000 % річних, а в середньовічній Європі – від 30 до 100 %), але головне полягає в тому, що відсоток за використання позичкового капіталу становить тільки частину додаткового продукту, тоді як лихварський відсоток, як правило, поглинав увесь додатковий продукт, а часто й частину необхідного;

- лихварський капітал, на відміну від позичкового, не сприяв розвитку суспільного виробництва, бо носив грабіжницький характер і розоряв позичальника (позитивним моментом лихварського капіталу було тільки те, що він сприяв первісному нагромадженню капіталу).

Виникнувши на основі лихварського капіталу, позичковий не усунув його цілком з історичної арени. Лихварський капітал продовжує існувати й досить поширений у країнах з недостатньо розвинутою системою ринкових відносин. Його ознакою є високий (40 % і більше) відсоток за наданими позиками.

Позичковий капітал, виступаючи однією з форм капіталу, у той же час відрізняється від інших форм капіталу цілою низкою особливостей.

• Позичковий капітал – це капітал-власність, на противагу промисловому і торговельному капіталу, які виступають як капітали – функції.

• Цей капітал має своєрідну форму капіталу – товару. Але об’єктом купівлі-продажу тут виступає не продукт праці, а гроші з їх здатністю приносити додаткову вартість, хоча позичені гроші позичальник може використати і просто як гроші. У цьому випадку гроші не зростають і не приносять їх власникові або позичальникові додаткові вартості. Коли ж гроші само зростають, тоді вони виступають як капітал і для його власника, і для позичальника.

• Позичковий капітал відрізняється і формою відчуження. Якщо звичайний товар продається назавжди, то позичковий капітал відчужується тільки тимчасово, тобто на певний час передається в користування, або, іншими словами, відчужується на певний термін. Плата за цей специфічний товар визначається не вартістю грошей, а розміром тієї додаткової вартості, яку одержить позичальник цього позичкового капіталу.

• Рух цієї форми капіталу може бути виражено формулою Г=Г', де Г'=Г+ΔГ. Вона відрізняється від формули руху промислового і товарного капіталу як скороченою (лапідарною) формою цього руху (формула руху промислового і товарного капіталу має вигляд Г-Т- Г'), так і тим, що позичковий капітал знаходиться тільки в одній формі – у формі грошового капіталу. Що ж стосується промислового капіталу, то він у процесі свого руху послідовно набирає грошової, продуктивної і товарної форми, а торговий, відповідно, грошової та товарної.

• Позичковий капітал – найбільш ілюзорна (фетишистська) форма існування капіталу, яка створює ілюзію зростання грошей із самих грошей.

Рух позичкового капіталу характеризується тим, що в підсумку цей капітал приносить його власникові прибуток у вигляді відсотка. Відсоток – являє собою плату позичальника кредитору за надані в його розпорядження гроші або матеріальні цінності. Відсоток виступає платою за споживну вартість позичкового капіталу, тобто за його здатність приносити прибуток. У зв’язку з цим відсоток є ірраціональною формою ціни позичкового капіталу.

Додатковий продукт розподіляється на дві частини: позичковий відсоток і підприємницький дохід. Співвідношення між ними в межах вартості додаткового продукту може бути різним. Теоретично позичковий відсоток може коливатись від нуля до вартості всього додаткового продукту, але крайні межі цього співвідношення практично виключаються, бо в цьому випадку економічний інтерес одного із суб’єктів зникає, а це унеможливлює самі ці відносини.

Відсоток завжди має свій певний розмір, але в практиці кредитних відносин зазвичай користуються його відносним вираженням, що визначається через норму відсотка. Вона являє собою відношення суми грошей, виплачених у вигляді відсотка, до суми грошей, відданих у позику. Це відношення розраховується за певний період, але найчастіше за рік. Річну норму відсотка можна визначити за формулою:

.

Наприклад, якщо протягом року позичальник виплачує 100 грн. у вигляді відсотка за позику, отриману на рік у розмірі 1000 грн., то річна норма відсотка буде дорівнювати 10 %.

Сама норма відсотка може бути різною, оскільки це залежить від безлічі конкретних умов надання позики. Проте залежно від способу визначення розрізняють два її види: ринкову і середню.

Ринкова норма відсотка – це та його норма, що складається на ринку позичкових капіталів на конкретний період часу. Вона відбиває загальну кон’юнктуру ринку, а певною мірою і очікування суб’єктів кредитних відносин.

Середня норма відсотка відображає середню норму відсотка за відносно великі відрізки часу і дає змогу виявити довгострокові тенденції зміни в кон’юнктурі на ринках позичкових капіталів та зміни в економіці країни в цілому.

На норму відсотка впливає багато чинників, але найбільш істотними є:

• загальні розміри і динаміка грошових нагромаджень населення (цей чинник впливає на ресурсну базу кредитних установ і створює умови для зниження або підвищення процентної ставки за кредитами);

• стан економіки, обумовлений насамперед темпами промислового і сільськогосподарського виробництва (динаміка цих змін визначає попит на капітал і тим самим істотно впливає на ставку відсотка);

• ринкова кон’юнктура і характер ринкових коливань ( цей чинник обумовлює загальні параметри змін у нормі відсотка, оскільки стан ринку істотно впливає на виробництво, а через нього і на попит на позичковий капітал);

• темп інфляції і політика уряду та центрального банку щодо забезпечення стійкості національної валюти (рівень інфляції не тільки прямо впливає на норму відсотка, але й змінює співвідношення між короткостроковим і довгостроковим кредитуванням);

• прямий вплив держави на процентну ставку (цей чинник особливо характерний для країн з недостатньо розвиненою економікою);

• стан міжнародного ринку капіталів і ступінь входження країни в цей ринок (доступність до кредитних ресурсів світового ринку позичкових капіталів створює конкуренцію на внутрішньому кредитному ринку і прямо впливає на норму відсотка).

Як відомо, економіка будь-якої країни розвивається циклічно. Зміна відсотка залежно від фази циклу має свої особливості. Так, під час кризи, коли падає прибуток, а рух товарів і капіталу дуже уповільнюється через падіння попиту на них, рівень позичкового відсотка суттєво зростає. На фазі депресії норма відсотка суттєво падає.

Розглянуті чинники визначають загальні параметри зміни норми банківського відсотка за позиками, що видаються. У той же час кожна кредитна установа залежно від умов конкретної кредитної угоди встановлює свою норму відсотка.

Для визначення відносного розміру норми банківського відсотка за різними видами позик у практиці західних банків використовують поняття базової ставки. Це висхідна ставка, на основі якої будується система процентних ставок за іншими видами кредитів. Базисна ставка розраховується за кредитами, наданими першокласним позичальникам, тобто таким фірмам, чия платоспроможність є високою, і проблем з поверненням кредиту в них не виникає.

Відсотки, розраховані на основі базової ставки, за різними кредитами будуть істотно відрізнятися. На цю обставину впливає і розмір відсотка, що сплачується комерційним банком власникам за залучені для кредитування ресурси, і витрати, пов’язані з наданням кредиту, і термін, на який видається кредит, і розмір суми, наданої в кредит, і рівень інфляції, і стан конкурентної боротьби між банками.