2.1. Грошовий обіг і його структура

Реалізація суті і функцій грошей здійснюється в процесі їх постійного руху. В узагальненому визначенні безперервний рух грошей, що відбувається у суспільному виробництві, називають грошовим обігом. Він здійснюється між усіма суб’єктами виробництва. До них належать домашні господарства, підприємства, фірми, установи, населення і держава в особі своїх організаційних структур. Особливе місце за своїм значенням і за роллю в організації грошового обігу мають фінансові посередники.

Грошовий обіг, як правило, розглядають на двох рівнях: на макрорівні (сукупний грошовий обіг) і на мікрорівні. На мікрорівні гроші обслуговують домашні господарства й фірми, і виступають у процесі свого руху або як гроші, або як капітал. У тому випадку, коли гроші витрачаються населенням на задоволення своїх потреб, гроші функціонують як гроші, переважно у функції засобу обігу і платежу. Коли ж гроші витрачаються з метою їх збільшення, то вони функціонують як капітал.

У процесі свого руху на мікрорівні гроші мають певні особливості:

- з точки зору суб’єкта грошового обігу гроші виступають як багатство. В умовах металевого грошового обігу це багатство є реальним, у сучасних умовах, коли гроші мають кредитну природу, вони не є багатством у повному розумінні цього слова.

- джерело грошей, необхідних як для виробничого, так і для особистого споживання, безпосередньо пов’язано із самим суб’єктом господарювання, який виробляє товари, або надає послуги, та власником робочої сили, який продає її на ринку ресурсів. Реалізація цих товарів і є для їх власників основним джерелом надходження грошей.

На відміну від обороту грошей на мікрорівні, рух грошей на рівні всього суспільства відрізняється, передусім, такими особливостями:

• гроші не виступають як багатство. Від збільшення маси грошей сукупне багатство суспільства не зростає. У сучасних умовах гроші лише знаки, що не мають власної вартості і тому не є багатством як таким.

• гроші функціонують лише як гроші, на відміну від руху грошей на рівні окремого суб’єкта господарювання, де вони виступають або у формі капіталу, або у форму грошей як таких.

• завжди існує певна, дана на кожний конкретний період часу, рівновага між грошовою масою і виробленими в суспільстві товарами й послугами. З розвитком виробництва ця рівновага порушується і це передусім пов’язано зі збільшенням масштабів виробленого продукту. Внаслідок цього виникає додаткова потреба у грошах. Певною мірою вона може задовольнятись за рахунок перерозподілу грошової маси з однієї сфери в іншу, та за рахунок того запасу еластичності, що має кожна валюта. Останнє забезпечується здійсненням центральним банком певної політики, яка найчастіше включає маневр наявними резервами, зміну швидкості обігу грошей тощо. Але можливості грошової сфери в цьому відношенні обмежені і коли вони вичерпані, тоді збільшення грошової маси на рівні всього суспільства здійснюється центральним банком за рахунок додаткової емісії грошей.

Грошові обороти на мікро- і на макрорівні тісно пов’язані між собою і залежать один від одного. Та вирішальним є зміни у грошовій масі і в організації її обороту на макрорівні. Саме на цьому базується монетаризм як політика впливу на суспільне виробництво через зміни у сфері обігу грошей.

Суб'єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту. Це всі підприємства (промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку, будівництва, торгівлі, комунального господарства тощо), усі державні, громадські, комерційні установи та організації, банки та інші фінансово-кредитні установи, все населення, що самостійно одержує та витрачає грошові кошти. Усі вони на певних підставах одержують грошові доходи, витрачають чи зберігають їх і цим впливають на економічні процеси та стають економічними суб'єктами суспільства.

Якщо абстрагуватися від відтворювального аспекту, то грошовий обіг можна уявити просто як безперервний процес переміщення грошей у функціях засобів обігу і платежу між окремими його суб'єктами. Це, зокрема, переміщення грошей між:

- окремими підприємствами та організаціями;

- підприємствами та організаціями і населенням;

- окремими фізичними особами;

- комерційними банками і підприємствами та організаціями;

- комерційними банками і населенням;

- окремими комерційними банками;

- комерційними банками і центральним банком;

- небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення, з одного боку, і підприємствами, організаціями та установами - з іншого;

- небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення і банками;

- окремими небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення.

На кожній із цих ділянок можуть мати місце зустрічні грошові вимоги між суб'єктами обороту, що створює можливість їх взаємного погашення (заліку). Залік зменшує обсяг грошового обігу і потребу в реальних грошах для його обслуговування.

Економічною основою грошового обігу є процес суспільного відтворення. Суб'єкти цього процесу постійно одержують грошові доходи від реалізації належних їм ресурсів чи виготовлених ними продуктів, що спричинює відповідні грошові потоки. Водночас потоки руху грошей є не тільки результатом відтворювального процесу, а й важливою передумовою його успішного здійснення. Надмірні затримки в русі грошей неминуче викликають гальмування товарних потоків, погіршення кон'юнктури ринків, посилення стагнації виробництва.