2.3. Готівкові та безготівкові грошові розрахунки

Організація й особливості грошового обігу визначаються специфікою грошової системи конкретної країни. Однак загальним для всіх країн з ринковою економікою є його розподіл на безготівковий і готівковий обіг.

Безготівковий грошовий обіг являє собою таку організацію розрахунків між учасниками суспільного виробництва, яка здійснюється без використання готівки шляхом перерахування коштів з одного розрахункового рахунку на іншій. Історично такий спосіб розрахунків виник у кінці XVII – на початку XVIII ст., але широкого застосування до початку ХХ ст. не набув.

Основні принципи організації безготівкових розрахунків в Україні такі:

• Усі кошти підприємств будь-яких форм власності повинні зберігатися в банку на відповідних рахунках. У касі підприємства дозволяється мати суворо лімітований банком залишок готівки, призначений, головним чином, для господарських і виробничих потреб.

• Списання коштів з рахунку клієнта може здійснюватися лише за згодою власника рахунка, крім тих випадків, коли таке списання передбачене чинним законодавством (наприклад за рішенням суду).

• Підприємства мають право на вибір форми безготівкового розрахунку і способу платежу в межах того вибору, який забезпечується відповідним законодавством.

• Розрахункові документи приймаються банком до виконання в межах тих коштів, що є на рахунку суб’єкта господарювання.

• Суб’єкт господарювання має право вибору банку, в якому буде відкрито його рахунок.

Організація безготівкових розрахунків передбачає певний документообіг. При цьому для руху платіжних документів установлюються певні терміни. Вони визначені Верховною Радою України і становлять 3 дні для документів, що обертаються всередині однієї області, й 6 днів – у межах України. У разі порушення даних термінів платник може стягнути з обслуговуючого банку пеню в розмірі 2 % від суми затриманих документів за кожний день затримки.

Організація безготівкових розрахунків здійснюється в різних формах. Вони розрізняються між собою формою розрахункових документів і особливостями їх руху. Основними розрахунковими документами при безготівкових розрахунках є:

• платіжне доручення;

• платіжна вимога-доручення;

• чек;

• акредитив;

• вексель;

• платіжна вимога;

• інкасове доручення (розпорядження).

Однією з найбільш поширених форм організації безготівкових розрахунків є розрахунки платіжними дорученнями.

Платіжне доручення – це письмове розпорядження власника рахунка банку про перерахування з його рахунка на рахунок зазначеної в дорученні особи вказаної суми.

Платіжна вимога-доручення – це такий комбінований документ, що складається, так би мовити, з двох частин. Верхню частину після виконання своїх зобов’язань перед замовником заповнює постачальник. Це вимога постачальника щодо оплати вартості наданих замовнику послуг, виконаних робіт або поставлених товарів. Виписана вимога разом із відвантажувальними і транспортними документами пересилається платнику, минаючи банк. Платник, упевнившись у відповідності документів договірним зобов’язанням, оформляє вимогу-доручення, заповнюючи її нижню частину, і здає у свій банк. Банк платника списує з розрахункового рахунка покупця суму платежу і пересилає платіжні документи банку постачальника для зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Для розрахунків між юридичними, а також фізичними і юридичними особами в Україні використовуються чеки. Розрахунки між фізичними особами за допомогою чеків заборонено.

Чек – це документ суворої звітності і бланки чеків виготовляються за зразками, затвердженими НБУ. Чек характеризується тим, що він має ряд обов’язкових реквізитів, наприклад, зазначення суми платежу за чеком, найменування одержувача платежу, дату і місце укладання чека тощо. Для його обігу встановлено термін 10 днів (не враховуючи дня його виписки), після якого він уже не приймається банком.

Акредитив являє собою форму організації розрахунків, за якої банк платника (банк емітент) за дорученням свого клієнта зобов’язаний перерахувати гроші в банк замовника (виконуючий банк), який здійснить платіж відповідно до складеної акредитивної угоди.

Розрахунки за допомогою векселів різноманітні й припускають широку участь у цьому процесі банків. Але в Україні така форма розрахунків не дуже розвинена. Платіжні вимоги та інкасові доручення застосовуються тоді, коли має місце безакцептне списання грошей. Ці випадки передбачені законом і дуже часто пов’язані з рішенням суду та органів, які мають право накладати штраф.

В організації грошового обігу завжди має місце і готівково-грошовий обіг. Його суть полягає в тому, що обмінні операції супроводжуються рухом готівкових грошей. На відміну від безготівкового, він характеризується низкою негативних особливостей, а саме:

- високими витратами щодо його організації;

- складностями у забезпеченні контролю з боку держави за грошовим оборотом;

- виникають можливості для різних фінансових порушень, наприклад, для приховання прибутку, ухилення від податків тощо.

Основними шляхами надходження готівки в обіг є виплата заробітної плати і здійснення інших платежів, наприклад, виплата пенсій, стипендій та ін. Ці гроші надходять населенню через банки або каси підприємств.

Витрата грошей населенням на оплату товарів і послуг забезпечує зворотне надходження готівково-грошової маси в каси підприємств, а від них – у каси банків. Гроші, які отримує підприємство, воно повинно здати того самого дня в банк. У касі підприємства може залишитись тільки частка грошей. Цей касовий залишок лімітується. Касовий ліміт установлюється комерційним банком на підставі відповідної заяви господарюючого суб’єкта та його потреб у готівці.