11.2. Ресурси комерційного банку.

Для здійснення своєї діяльності комерційний банк повинен мати певні ресурси. Вони поділяються на власні і залучені.

Власні ресурси комерційного банку утворюють власний капітал банку, який складається зі статутного фонду, резервного фонду, нерозподіленого прибутку і довгострокових зобов’язань.

Власний капітал банку відіграє важливу роль у діяльності банку на початковому етапі. Він створює фінансову базу для його розвитку. Цей капітал виступає певним страховим резервом, який гарантує інтереси вкладників, тобто йому притаманна захисна функція. Власний капітал банку виступає і певною страховою гарантією інтересів кредиторів комерційного банку на випадок його ліквідації або банкрутства.

Окрім захисту, власний капітал забезпечує й оперативну діяльність комерційного банку. Цим цілям слугує частина резервного фонду, амортизаційний фонд, фонди економічного стимулювання.

Проте в цілому в активах банку власний капітал відіграє невелику роль. Основний ресурс комерційних банків (на 85-90%) складається із залучених коштів.

Комерційний банк залучає ресурси способом здійснення відповідних операцій. Загальна їх кількість у сучасних умовах досить велика. Наприклад, найбільші банки Великобританії виконують для своїх клієнтів близько 100 операцій, банки США – до 150, а банки Японії – до 300 видів операцій. Всі ці операції можна поділити на пасивні та активні.

Пасивні операції зводяться до акумуляції тимчасово вільних коштів. Їх основними джерелами виступають кошти фізичних і юридичних осіб, кредити, взяті в комерційних і в центральному банках, і власний прибуток банку.

Процес формування пасивів зводиться насамперед до залучення коштів у формі внесків – депозитів. Внески залучаються банком на різних умовах, але найчастіше залежно від терміну вкладу їх класифікують на безстрокові (до запитання) і термінові.

Вклади до запитання характеризуються тим, що вони за бажанням вкладника в будь-який момент повинні бути йому повернуті. Такі внески роблять як фізичні, так і юридичні особи. До них належать також залишки коштів на рахунках підприємств та інші подібні кошти. За залучені кошти банк звичайно встановлює плату. Однак відсотки за такими депозитами є найнижчими. Це пояснюється тим, що дані кошти банк може використовувати дуже обмежено, тому що клієнт може в будь-який момент зажадати повернення свого внеску.

Строкові внески відрізняються від безстрокових тим, що для них установлюється термін їхнього збереження в банку. Цей термін може бути різним (від місяця до кількох років). Дані кошти дають банкові більше можливостей для використання. Природно, що відсоток за такими внесками вищий, ніж за безстроковими.

Комерційні банки практикують також випуск депозитних сертифікатів. Вони можуть бути випущені як на певний термін, так і до запитання. Сертифікати випускаються, як правило, на певну особу (іменні), але в деяких країнах їх можна передавати іншим особам за допомогою індосаменту. Такі сертифікати вільно обертаються на вторинному ринку цінних паперів і мають свою курсову вартість. Перевага цих банківських інструментів для клієнта полягає в тому, що сертифікат водночас є і засобом обігу (ним можна розраховуватись за товари, послуги, роботи тощо), і вкладом, на який нараховуються відсотки.

Слід зазначити, що банки з розвинутою банківською системою постійно шукають можливості для залучення заощаджень населення. Прикладом може бути відкриття так званих now-розрахунків. Це новітнє явище в процесі формування банківських пасивів полягає в тому, що такий рахунок поєднує в собі ознаки як строкового вкладу, так і вкладу до запитання. Для такого рахунка встановлюється певна межа внеску і якщо ця межа перевищується, то на цей внесок нараховуються відсотки. Зрозуміло, що такі рахунки вигідні клієнту, бо за ними можна здійснювати розрахунки і отримувати дохід. Для банку це вигідно не тільки через те, що він має змогу залучати нові кошти шляхом універсалізації і пристосування своїх послуг щодо приймання вкладів і депозитів відповідно до різноманітної мотивації населення і господарюючих суб’єктів, а й тим, що такі рахунки відкриваються на певний термін, а це збільшує можливості банку в розміщенні залучених таким сином пасивів.

У процесі залучення кредитних ресурсів комерційний банк може не тільки перерозподіляти грошову масу без зміни її кількісних параметрів, але і впливати на розмір цієї маси. Перша ситуація має місце тоді, коли клієнт вносить свої гроші на рахунок. У цьому випадку грошова маса не змінюється. Якщо ж банк відкриває рахунок для свого клієнта без внесення грошей, то грошова маса збільшується. Така операція оформлюється як депозитна або чекова (клієнт отримує чек), що й приводить до збільшення грошової маси. Це так звана депозитно-чекова емісія, яку здійснюють комерційні банки. Але вона має певні межі і в цілому завжди може прогнозуватись.

Потреби банків у грошах покриваються не тільки за рахунок депозитів. Дуже часто, особливо коли потрібно підвищити ліквідність банківських активів, банки купують депозити, що зберігаються на резервних рахунках у центральному банку. Той банк, якому залучені кошти тимчасово, на даний момент, не потрібні, продає їх тому банку, який таку потребу має. Ці позики надаються на так званому міжбанківському ринку. Його особливостями виступає досить висока ціна (порівняно з іншими джерелами) і короткостроковість. Дуже часто такі позики беруться на один день.

Різновидом залучення кредитних ресурсів виступає також переоблік векселів у центральному банку або операції під угоду про продаж цінних паперів з їх викупом через якийсь термін. Це так звані РЕПО операції.

Також НБУ застосовує механізм рефінансування комерційних банків через ломбардне кредитування, а також надання кредитів під заставу конверсійних облігацій внутрішньої державної позики (КОВДП) та стабілізаційних кредитів. Частка РЕПО операції і ломбардних кредитів в загальних кредитах НБУ комерційним банкам становить більш як 76%, у тому числі на операції РЕПО припадає понад 54%, а на ломбардне кредитування - понад 21%. На інші механізми рефінансування (кредити під заставу КОВДП та стабілізаційні) припадає близько 24%.

Ломбардний кредит надається на строк до 30 днів у межах лімітів, установлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.

За ресурси, що залучаються, банк сплачує відсоток своїм вкладникам. Ці відсотки становлять основну частину операційних витрат комерційного банку. В основі політики банку щодо процентної ставки за внесками лежать як стратегічні, так і тактичні цілі. Цим пояснюється те, що банк часто застосовує різну тактику в ціноутворенні за залученими внесками. Наприклад, для залучення якомога більшого числа вкладників банк може встановити високі процентні ставки. Якщо ж завдання полягає в залученні певного вкладника (наприклад, великого), то може проводитися політика диференціації тарифних ставок залежно від розмірів внеску. Варіантів ціноутворення за вартістю депозитів, що залучаються, може бути багато, однак, зміна відсотка, який виплачується за внесками, має свої межі. Нижня межа окреслена витратами на залучення даного кредитного ресурсу і мінімальним рівнем прибутку, які забезпечують доцільність залучення внесків. Верхня межа найчастіше залежить від кон’юнктури на ринку і від конкретних цілей, які на даному етапі ставить перед собою банк.