6.2. Валютний ринок та валютні операції

Постійне посилення міжнародних економічних зв’язків за умови наявності в кожній країні національної валюти вимагає під час товарообмінних операцій обміну однієї валюти на іншу. Це і є передумовою формування й дії валютного ринку.

Валютний ринок – це сектор грошового ринку, на якому здійснюється купівля-продаж іноземної валюти за національну валюту країни на основі попиту та пропозиції.

Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку виступають валютні цінності, як правило, це іноземна валюта окремих країн (американський долар, японська єна тощо), різні види колективних валют та різні платіжні засоби (чеки, векселі, сертифікати і т.ін.) і цінні папери (акції, облігації), які деноміновані в іноземній валюті.

Суб’єктами валютного ринку є:

• підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери);

• інвестори, які вкладають свій або позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;

• спекулянти, які постійно купують-продають валюту з метою одержання доходу від різниці в її курсі;

• хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу;

• посередники: банки, брокерські контори, біржі тощо.

Ціною на валютному ринку є валютний курс.

В основі функціонування й розвитку валютного ринку лежить саморегуляція, яка дозволяє постійно балансувати протилежні інтереси покупців і продавців валюти і задовольняти ці інтереси з урахуванням змін як в економіці конкретних країн, так і в кон’юнктурі світового ринку.

Але наявність і дія механізмів саморегуляції не означає повної стихійності валютного ринку. Цей ринок має своє правове поле, особливістю якого є те, що воно визначається не тільки законодавством тієї чи іншої країни, а й міжнародними нормами. Прикладом може бути Статут МВФ, окремі статті якого містять певні норми стосовно валюти і її руху.

Валютні ринки певним чином класифікують:

- Залежно від організації торгівлі: біржовий і позабіржовий.

На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється на валютній біржі. Позабіржова валютна торгівля здійснюється, коли продавці і покупці валюти вступають у прямі зв’язки між собою. Сучасні засоби зв’язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше і дешевше, ніж через біржу. Тому на секторі біржового ринку зосереджуються переважно окремі валютні операції, технологія здійснення яких передбачає централізоване виконання через біржу (ф’ючерсні, опціонні).

• За характером операцій: ринок конверсійних операцій, ринок депозитно-кредитних операцій.

На ринку конверсійних операцій купівля-продаж здійснюється в традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. На цьому ринку формується валютний курс.

Ринок депозитно-кредитних операцій – це досить специфічний сектор валютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади на узгоджений термін та в наданні банками інвалютних позичок на різні строки. На відміну від ринку конверсійних операцій на цьому ринку ціна валюти формується у вигляді відсотка.

• За територіальним розміщенням: європейський, північноамериканський, азіатський та інш.

• За видами конверсійних операцій: ринок ф’ючерсів, ринок опціонів.

На валютному ринку здійснюються операції купівлі-продажу валюти. Під валютними операціями розуміють будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку.

Виділяють два основні типи валютних операцій:

• операції СПОТ;

• форвардні операції.

Операція СПОТ являє собою касову операцію і здійснюється на короткостроковій основі. Термін реалізації такої угоди не перевищує 48 годин. Цей час необхідний суб’єктам угоди, щоб звірити документи і здійснити поставку валюти. Курс, за яким здійснюється ця операція, має назву СПОТ-курсу.

Форвардні операції належать до операцій строкових. За форвардними угодами її учасники домовляються про купівлю-продаж валюти на певну дату за курсом, визначеним у форвардній угоді. Ці угоди, і це є важливим принциповим моментом, обов’язкові для виконання. Курс валюти за форвардною угодою відрізняється від СПОТ-курсу, який є певною базою для укладання форвардної угоди. При цьому форвардний курс може бути як вищим від СПОТ-курсу (у цьому разі йдеться про продаж з премією), так і нижчим – тоді йдеться про продаж валюти з дисконтом.

Валютні курси, які коливаються на валютному ринку залежно від співвідношення попиту і пропозиції, певною мірою залежать від багатьох чинників і, насамперед, від відсоткових ставок на короткострокові депозити. Залежність між форвардним курсом і відсотком за короткостроковими депозитами на валюту, яку купують, обернено пропорційна. У практиці врахування цих відсоткових змін країни, як правило, орієнтуються на відсоток на міжбанківські депозити в Лондоні, це так звана ставка ЛІБОР.

Процес купівлі-продажу валюти здійснюється за аукціонним методом, коли покупець указує в заявці обсяги валюти, яку він хоче придбати, і курс, за яким він її згоден купити (курс покупця). Продавець, у свою чергу, пропонує певний обсяг валюти і курс, за яким він згоден її продати (курс продавця). Оскільки головними суб’єктами валютного ринку є банки, то якщо обсяги і курс покупця збігаються з обсягом і курсом продавця, у цьому випадку валютна позиція вважається закритою. Якщо ж такої рівноваги немає, то валютна позиція називається відкритою. При цьому, якщо сума продажу валюти перевищила суму купівлі, така відкрита валютна позиція вважається короткою. Якщо ж купівля конкретної валюти перевищила її продаж, то це вже довга відкрита позиція. Наприклад, банк, який мав закриту валютну позицію щодо гривень і доларів, продав 100 тис. грн. за 25 тис. дол., тобто його валютна позиція перейшла із закритої у відкриту. При цьому його позиція щодо гривні перейшла в коротку (бо продано 100 тис. грн.), а щодо долара – у довгу (бо куплено 25 тис.дол.).

Валютні операції, як і операції на будь-якому ринку, супроводжуються певними ризиками. Валютний ризик – це втрати, що можуть мати місце тоді, коли курс валюти платежу зміниться на момент здійснення платежу. Суб’єкти валютного ринку проводять відповідні дії щодо запобігання цим ризикам або їх страхування. Запобігання валютному ризику пов’язано з його прогнозуванням, розрахуванням його можливих розмірів стосовно до валютної операції. Сюди ж входить і система заходів, спрямована на управління валютним ризиком.

Більш поширеним є страхування валютних ризиків, яке має більш оперативний характер і може здійснюватись у різних формах. Перш за все таке страхування можна здійснити за допомогою банків. При застосуванні форвардних операцій, валютний ризик для того, хто страхує валютну угоду, обмежується премією (як правило, у вигляді більш високого, ніж за СПОТ-угодами відсотка), яку він сплачує банку.

Поширеною формою страхування валютного ризику є укладання валютного опціону (право вибору). Згідно з цією угодою один з контрагентів набуває особливих прав, які полягають у його можливості придбати або продати одну валюту за іншу в будь-який термін до закінчення дії опціонного контракту і за попередньо визначеним курсом.

Досить часто використовується і така форма страхування від валютного ризику, як валютний СВОП. Суть цієї форми страхування полягає в тому, що сторони домовляються про обмін еквівалентної суми. Скажімо, клієнт укладає з банком угоду і купує у нього з доставкою через рік 10 тис. дол. За 50 тис. грн. і тут же укладає зворотну угоду про продаж тієї самої суми доларів банкові через той самий термін.

В організації страхування валютного ризику застосовується і така форма, як надання валютної позики. Ось її суть: експортер вивозить свою продукцію за кордон і ще до моменту її продажу отримує позику, яку він може повернути після реалізації своєї експортної продукції та отримання виторгу. Цю валютну позику надають за СПОТ-курсом, і її можна конвертувати в національну валюту.