11.1. Основи організації діяльності комерційних банків

Взагалі, банк – це установа, призначена для акумуляції тимчасово вільних коштів і їх розміщення від власного імені на умовах повернення, строковості і платності. Сучасні банки виконують багато функцій:

- акумуляція тимчасово вільних коштів населення, господарюючих установ, державних органів;

- надання позики тим, хто має в ній потребу;

- організація розрахунків між господарюючими суб’єктами;

- створення кредитних засобів обігу.

Перша функція має ту особливість, що дозволяє суспільству сконцентрувати значні ресурси і використати їх як додатковий потенціал розвитку суспільного виробництва.

Друга функція є логічним продовженням першої і перетворює банк на фінансового посередника. Реалізовуючи цю функцію, банк вирішує протиріччя суспільного виробництва, яке полягає в тому, що в одних членів суспільства є тимчасово вільні кошти, а в інших їх немає, але є нагальна потреба в них та ще й чітко сформульована як у часі, так і в обсягах. Банк має можливості з меншими витратами, ніж власник коштів визначити платоспроможність і надійність позичальника і тим самим суттєво зменшити економічний ризик для того, хто віддає в користування свої тимчасово вільні кошти.

Особливістю третьої функції є то, що переказуючи гроші з рахунка одного клієнта банку на рахунок іншого клієнта, банк не тільки істотно зменшує їх витрати на організацію розрахунків і прискорює їх, але й гарантує виконання розрахунків, отже, зменшуються ризики для учасників суспільного виробництва. З боку держави розрахунки між клієнтами за допомогою банку забезпечують повну прозорість і контрольованість грошового обігу.

Остання функція банку полягає в тому, що в процесі депозитно-чекової емісії комерційний банк створює нові платіжні засоби, що помітно підвищують здатність грошової системи реагувати на зміни в суспільному виробництві, які не так просто врахувати і на які не завжди може відреагувати центральний банк шляхом емісії грошей. Такі обставини найчастіше складаються через зміни в окремих регіонах. У цьому випадку депозитно-чекова емісія посилює еластичність системи грошового обігу.

Усі перелічені функції мають загальний характер, бо на практиці комерційний банк надає велику кількість послуг (наприклад, операції з цінними паперами, довірчі (трастові) операції, надання консультацій, тощо). У країнах з розвинутою банківською системою таких послуг налічують до 200, а в Японії – до 300. У нашій державі, наприклад, один із найбільших банків – Ощадбанк виконує для своїх клієнтів усього близько 70 операцій і послуг.

Комерційні банки мають певну типологію, яка визначається залежно від ознаки, покладеної в основу групування. Їх можна класифікувати:

1. За видами операцій, які вони здійснюють:

• універсальні (надають клієнтам різноманітні послуги);

• спеціалізовані (зосереджуються на якихось окремих операціях).

На даний час у світі має місце тенденція до спеціалізації банківських установ. Але в Україні поки що немає спеціалізованих банків, окрім Ощадбанку. Проте в новій редакції Закону України „Про банки та банківську діяльність” така спеціалізація передбачена. Це будуть ощадні, інвестиційні, іпотечні та розрахункові банки, хоча в законі ще навіть визначення останніх трьох банків немає.

2. За територіальною ознакою:

• місцеві кооперативні;

• регіональні;

• міжрегіональні.

3. За формою власності:

• акціонерні (відкритого або закритого типу) (в Україні їх частка становить близько 90%);

• товариства з обмеженою відповідальністю;

• банки з участю іноземного капіталу;

• банки, капітал яких цілком належить іноземному власнику.

4. За видами власності:

• приватні;

• державні (Ексімбанк, Ощадбанк).

Формування власної системи комерційних банків України як незалежної держави почалося з 1990-х років. Правову основу утворення і функціонування всієї банківської системи нашої держави було закладено в Законі України „Про банки та банківську діяльність” (1991 р.).

На 1 січня 1999 р. в Україні зареєстровано 214 банків, у тому числі 2 державних і 14 банків з іноземним капіталом. На кінець 2002 р. кількість банків становила 185, у тому числі 31 банк за участю іноземного капіталу. На початок 2005 р. в Україні було зареєстровано 182 банки.

Створення комерційного банку – це досить складний процес, який завершується внесенням його у відповідний реєстр Національного банку України. При цьому однією з найважливіших умов реєстрації комерційного банку є виконання вимоги НБУ щодо розміру мінімального статутного фонду. Цей розмір НБУ періодично підвищує з метою зміцнення і розвитку банківської системи. Якщо на початок 1992 р. розмір мінімального статутного фонду дорівнював 5 млн. крб., то на 1999 р. він піднявся вже до 1 млн. екю. З 2002 р. НБУ вводить категорію регулятивного капіталу, який складається з основного й додаткового і встановлює мінімальний розмір регулятивного капіталу. У 2003 р. розмір регулятивного капіталу повинен був дорівнювати для кооперативних банків 1,3 млн.євро, для регіональних та міжрегіональних 5 млн. євро. У 2007 р. місцеві банки повинні мати регулятивний капітал 1,5 млн.євро, регіональні – 5 млн.євро, міжрегіональні – 8 млн.євро.

Реєстрація комерційного банку дає йому можливість приступити до реалізації своєї функціональної ролі і досягнення цілей. Головним призначенням банку є забезпечення ролі посередника в організації руху тимчасово вільних коштів.

Метою роботи комерційного банку є одержання прибутку. Цей стимул виступає вирішальним як для організації його діяльності, так і для забезпечення її ефективності.

Загальна організація функціонування банків ґрунтується на певних принципах:

• комерційний банк повинен здійснювати свою діяльність у межах тих ресурсів (банківського капіталу), які він реально має (до складу банківського капіталу належать власний капітал банку, залучені тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб);

• банк повинен бути економічно самостійним;

• усю сукупність своїх взаємовідносин з господарюючими суб’єктами банк може будувати тільки на ринкових умовах (повинен керуватися прагненням отримати прибуток і зменшити ризики);

• діяльність банку в системі регульованої ринкової економіки може направлятися з боку держави переважно економічними методами.