6.4.2. Документарний акредитив

Документарний акредитив (Documentary Credit, Letter of Credit (L/C)) – це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (189н.189189189пр, заявника, наказодавця, емітента акредитива) або від свого імені зобов’язаний:

• виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

• надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж проти передбачених документів при дотриманні строків та умов акредитива.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в зовнішньоекономічному договорі (контракті) між бенефіціаром і заявником. Розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів в редакції 1993 року (публікація Міжнародної торгової палати № 500).

Уніфіковані правила визначають:

• види і типи акредитивів;

• спосіб і порядок виконання та передачі акредитивів;

• зобов’язання і відповідальність банків;

• умови, яким повинні відповідати документи, що подаються за акредитивом;

• тлумачення різних термінів;

• інші питання, які виникають при акредитивній формі розрахунків.

Уніфіковані правила є складовою частиною кожного документарного акредитива, про що свідчить відповідна примітка, яка включається до тексту акредитива.

Акредитивна форма розрахунків рекомендується Постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.1995 № 444 “Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті” як найбільш вигідна форма для української сторони.

Акредитив за своєю суттю є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.

За операціями з акредитивами усі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов’язань, з якими можуть бути пов’язані ці документи.

Банк з належною ретельністю приймає передбачені за акредитивом документи, контролює, чи відповідають ці документи за 190н.190190німи ознаками зазначеним у акредитиві умовам, але не несе відповідальності за форму, чинність та юридичне значення документів.

Банк не несе фінансової відповідальності за:

• затримку при передачі чи втрату будь-якого повідомлення, листа чи документа за акредитивом;

• за перекладацькі помилки чи помилки у тлумаченні технічних термінів та залишає за собою право передавати терміни акредитива без перекладу;

• наслідки форс-мажорних обставин;

• невиконання банками-кореспондентами або іншими банками, наданих їм інструкцій, навіть, якщо банк самостійно обрав для роботи ці банки.

Застосування документарного акредитива у зовнішньоторговельних угодах обумовлено наступними обставинами:

• взаємний ризик контрагентів: продавець ризикує тим, що його товар не буде оплачений, тоді як для покупця існує ризик 191н.191191191проканя товару, і він не хоче здійснювати попередню оплату, не впевнений в тому, що товар відвантажений;

• прагнення отримати додаткові гарантії за рахунок участі в угоді третьої сторони – банку;

для експортера:

• використання акредитива є гарантією оплати за відвантажену продукцію у випадку, якщо надані їм документи повністю відповідають умовам акредитива;

• використовуючи акредитивну форму розрахунків, експортер має змогу звести до незначних ризики, спричинені його поганою обізнаністю з вимогами, стандартами нового освоюваного ринку збуту, політичною та економічною стабільністю в країні імпортера; незнанням місцевих законів щодо розрахунків в іноземній валюті, специфіки перевезення, страхування товару, оформлення 191н.191191191пртації на його ввезення та відправки;

для імпортера:

• використання акредитива дає гарантію здійснення оплати тільки у випадку підтвердження факту відвантаження товару;

• скориставшись акредитивною формою розрахунків, імпортер може звести до мінімуму ризики, пов’язані із закупівлею товару у незнайомих країнах; незнанням особливостей валютного законодавства країни-експортера (зокрема, стосовно можливості ввезення товару); невпевненістю у добропорядності експортера.

Таким чином, можна зазначити, що використання акредитивної форми розрахунків має наступні переваги:

1. це самостійна від торгового контракту угода, що містить як чітке зобов’язання платежу на користь експортера, так і можливість отримання кредиту імпортером;

2. акредитив дозволяє використовувати кредитоспроможність та репутацію банку, що відкриває акредитив, в інтересах обох контрагентів;

3. акредитивна форма розрахунків усуває ризик неплатежу з боку покупця, тому що оплата документів гарантується банком емітентом;

4. підтверджений акредитив надає бенефіціару гарантію платежу з боку ще одного банку;

5. акредитив забезпечує ефективну допомогу та консультацію банку з питань відкриття акредитива, визначення та оформлення документів, які повинні бути надані відповідно до його умов;

6. акредитив передбачає ретельну та неупереджену перевірку банками документів, на основі яких здійснюється платіж;

7. експортер не отримає платіж доти, доки не представить певні документи відповідно до умов акредитива;

8. акредитив надає імпортеру можливість отримати більш тривалий комерційний кредит, ніж при використанні інших форм розрахунків;

9. імпортер може вимагати відвантаження товару в певні часові інтервали шляхом внесення відповідної умови по акредитиву;

10. підпорядкованість Уніфікованим правилам дозволяє 192н.192192192прокат192192ти акредитивну форму розрахунків фактично з усіма країнами світу;

11. акредитив може бути використаний як база для зовнішньоторговельного кредитування експортера;

12. акредитив дозволяє нейтралізувати окремі валютні та політичні ризики;

13. авізування акредитива через банк захищає експортера від підробки та фальшивих акредитивів, тому що без засвідчення авізуючим банком справжності акредитива він залишається зобов’язанням на папері.

Недоліки застосування акредитивної форми розрахунків:

1. банки працюють лише з документами, а не з товарами, тому платіж здійснюється на основі наданих експортером документів у відповідності з умовами акредитива, незалежно від характеристик та стану самих товарів;

2. відкриваючи акредитив, банк-емітент бере на себе зобов’язання від імені покупця, що може обмежити отримання покупцем інших позик у цьому банку;

3. акредитивна форма розрахунків є найбільш дорогою формою, тому відкриття акредитива на незначні суми недоцільно;

4. при покритому акредитиві відволікаються кошти експортера на весь період дії акредитива.

Саме акредитивну форму розрахунків можна порекомендувати у випадках, коли між експортером та імпортером укладаються:

• перша угода;

• угоди на великі суми;

• угоди, пов’язані з кредитами на тривалі строки;

• угоди з імпортерами із країн, які перебувають у важкому економічному становищі, відомих низькою культурою оплати та нестабільністю політико-економічної ситуації;

• кредитоспроможність покупця викликає сумнів;

• угода пов’язана з комерційними кредитами на тривалі строки;

• наявність валютних і інших обмежень в країні імпортера;

• товари виготовляються за спеціальним замовленням і тому їх реалізація іншому покупцю неможлива;

• угоди з резидентами з країн, які потребують оформлення платежів виключно через акредитиви.

Основні сторони, що беруть участь в розрахунках акредитивами:

• 193н.193193193п(Applicant) (імпортер, покупець, платник, заявник, емітент, наказодавець) – юридична особа, за дорученням якої банк-емітент відкриває акредитив;

• бенефіціар(Beneficiary) (експортер, продавець) – юридична особа, на користь якої відкрито акредитив;

• банк-емітент(Issuing Bank, Applicant’s Bank) – банк платника, що відкриває акредитив за дорученням свого клієнта;

• авізуючий банк(Advising Bank) – банк у країні продавця, який у відповідь на звернення банку-емітента авізує (повідомляє) умови акредитива бенефіціару без зобов’язань виконати платіж, або акцептувати чи193н.193193193прокат переказний вексель (тратту), виписаний відповідно до умов акредитива;

• виконуючий банк(Paying/Accepting/Negotiating Bank) – банк-емітент, або інший (зазвичай, підтверджуючий) банк, який уповноважений банком-емітентом здійснити платіж, прийняти на себе зобов’язання по платежу з відстрочкою, акцептувати або193н.193193193прокат тратти проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива; якщо акредитив передбачає вільну негоціацію (негоціацію по пред’явленню), то будь-який банк євиконуючим. Якщо тільки виконуючий банк не є підтверджуючим банком, то його призначення в цій ролі банком-емітентом не створює для виконуючого банку якого-небудь зобов’язання провести платіж, платіж з розстрочкою, акцептувати тратти або 193н.193193193прокат;

• підтверджуючий банк(Confirming Bank) – банк, уповноважений банком-емітентом, або до якого звернувся банк-емітент з проханням додати своє підтвердження стосовно зобов’язання такого банку здійснити платіж, акцептувати або193н.193193193прокат тратти проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, та якому банк-емітент зобов’язується надати відшкодування. Підтверджуючий банк приймає на себе та несе такі ж зобов’язання, як і банк-емітент;

• рамбурсуючий банк(Reimbursing Bank) – банк, який призначається банком-емітентом для надання відшкодування за платежами за акредитивами. Рамбурс (Reimbursement) – вимога платежу за193н.193193193тивом, що надсилається виконуючим банком на адресу банку-емітента, або іншого (193н.193193193прокат193193) банку, якому банк-емітент надав повноваження здійснити відшкодування за платежами за акредитивом.

Техніку здійснення розрахунків акредитивами наведено на рис. 6.4.