Регулювання міжнародного ринку цінних паперів

Регулювання ринку цінних паперів – це впорядкування всіх видів діяльності на ринку з метою узгодження інтересів усіх його суб’єктів (емітентів, інвесторів, професійних учасників ринку цінних паперів) і операцій між ними з боку уповноважених на це органів.

Регулювання ринку цінних паперів можна розділити на внутрішнє і зовнішнє регулювання.

Внутрішнє регулювання – це підлеглість учасників ринку цінних паперів власним нормативним документам: статуту, правилам 289н.289нення діяльності, стандартам діяльності і т.д.

Зовнішнє регулювання – це підлеглість діяльності учасників ринку цінних паперів нормативним актам держави, інших організацій (наприклад, саморегулівних організацій), міжнародним угодам. До зовнішнього регулювання належить також суспільне регулювання, тобто дія суспільства на учасників ринку цінних паперів з використанням механізму громадської думки. Часто саме реакція широкої публіки є причиною тих або інших регулюючих дій з боку держави або саморегулівних організацій.

Цілі регулювання ринку цінних паперів:

• створення нормальних умов для функціонування ринку цінних паперів, всіх його учасників;

• підтримка порядку на ринку цінних паперів;

• захист учасників ринку цінних паперів від несумлінних дій, шахрайства, злочинів з боку окремих осіб;

• забезпечення нормального ціноутворення на ринку цінних паперів на основі вільного формування попиту і пропозиції фінансових 290н.струментів;

• стимулювання розвитку ринку цінних паперів як механізму перерозподілу грошових ресурсів, його окремих сегментів, створення нових сегментів ринку;

• використання ринку цінних паперів для досягнення специфічних суспільних цілей (наприклад, для підвищення темпів зростання економічного розвитку, розв’язання кризи неплатежів, зниження рівня безробіття і т.д.).

У міжнародній практиці виділяють різні моделі регулятивної 290н.фраструктури ринку цінних паперів залежно від:

• суб’єкта регулювання;

• ступеня жорсткості регулювання;

• моделі ринку цінних паперів.

Правове регулювання поділяється на державне регулювання і саморегулювання.

Державне регулювання на ринку цінних паперів можна розділити на пряме і непряме регулювання.

Пряме (адміністративне) державне регулювання здійснюється за допомогою встановлення обов’язкових вимог, що висуваються до учасників ринку цінних паперів, ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів, державної реєстрації самих цінних паперів, забезпечення гласності і рівної інформованості учасників ринку, підтримки правопорядку і т.д.

Непряме (економічне) державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється такими методами, як, наприклад, проведення певної податкової політики, грошової політики, політики у сфері формування і використання коштів державного бюджету, політики у сфері управління державною власністю, зовнішньоекономічної діяльності і т.д.

Для досягнення мети регулювання державою створюється відповідна структура державного регулювання ринку цінних паперів і вводяться певні його форми.

Структура державних органів, що регулюють фондовий ринок, залежить від:

8. моделі ринку, прийнятої у тій чи іншій країні:

• банківська – значною є роль відомства з нагляду за банками або центрального банку;

• небанківська – регулювання здійснюється органом контролю за ринком капіталу;

• змішана – розподіл функцій регулювання;

2) ступеня централізації управління в країні та автономії регіонів:

• федеративний устрій:

- частина повноважень держави на ринку цінних паперів передана суб’єктам федерації (наприклад, у США – штатам, у Німеччині – землям і т. д.);

- взагалі відсутній федеральний рівень регулювання (наприклад, у Канаді існують лише Комісії з цінних паперів провінцій);

• унітарна держава – функції регулювання зосереджені на урядовому рівні;

8. ступеня централізації управління фінансовими ринками:

• Міністерство фінансів;

• спеціалізований орган регулювання ринку капіталів – за американською традицією у більшості країн функціонують Комісії з цінних паперів;

8. ступеня зосередження функцій регулювання:

• цінних паперів та похідних:

- Комісія з цінних паперів – у більшості країн;

- спеціалізований орган регулювання товаророзпорядчих похідних цінних паперів (США, Болгарія);

• корпоративних і муніципальних цінних паперів:

- Комісія з цінних паперів;

- спеціалізований орган (США);

• регулювання ринку капіталу та банківського нагляду:

- спеціалізовані органи – у більшості країн;

- єдиний орган (приєднання до Комісії з цінних паперів органів банківського нагляду). Ця більш сучасна тенденція існує у Великобританії, Угорщині;

5) рівня незалежності Комісії з цінних паперів:

• незалежне федеральне агентство (США);

• урядова структура;

8. організації управління:

• одноосібне – на зразок Міністерства;

• колегіальне – у більшості країн.

У таблиці 10.5 наведено приклади функціонування органів державного регулювання ринку цінних паперів у деяких країнах. З таблиці видно, що Україна та Росія мають спільні риси в державному регулюванні і вони подібні до Франції. Хоча до 2007 року в Україні дотримувалися правил і процедур, властивих США.

Безумовно, найголовнішим елементом державного регулювання є законодавче регулювання ринку цінних паперів. Цей елемент створює необхідну нормативно-правову основу, на якій учасники ринкових взаємовідносин, в тому числі держава та її уповноважені органи, реалізують свої права, інтереси, зобов’я­зання і повноваження.

Таблиця 10.5 – Органи державного регулювання ринку цінних паперів у деяких країнах

Законодавче регулювання, крім обґрунтування засад створення і функціонування ринку цінних паперів, містить конкретне нормативне регулювання найбільш важливих взаємовідносин на ринку.

Загальновизнаними орієнтирами у створенні національного законодавства є такі міжнародні документи:

• Директиви ЄС (обов’язкові для країн-членів ЄС);

• Резолюції IOSCO;

• Рекомендації Групи 30-ти.

Для законодавців багатьох країн, які неохоче витрачають гроші платників податків на амбіційні проекти регулювання, саморегулювання є привабливим рішенням, оскільки саморегулівні організації (СРО) прямо фінансуються галуззю, яку вони регулюють. Ресурси цих організацій незалежні від державного бюджету через пов’язані з ним політичні міркування, що гарантує використання значних коштів на розвиток галузі за допомогою встановлення стандартів СРО і контролю за їхнім дотриманням. З огляду на самофінансування з боку СРО держава може сфокусуватися на своїх власних пріоритетах і спрямувати ресурси на вирішення питань, у яких найбільш необхідна її участь. Тому на фондових ринках розвинутих країн СРО є невід’ємною їхньою складовою, утворюючи самостійний рівень механізму регулювання. В такі організації об’єднуються професійні учасники ринку.

Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку – неприбуткове, недержавне об’єднання учасників фондового ринку, що здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку, утворене відповідно до критеріїв і вимог, встановлених державним органом та законодавством.

Суть саморегулювання проявляється в тому, що держава передає СРО частину своїх повноважень з нагляду і регулювання ринку для того, щоб самі учасники ринку встановили для себе правила професійної діяльності і контролювали їх виконання.

Саморегулівні організації виникли у США. Принцип СРО був розроблений після прийняття у 1934 році закону, згідно з яким існуючі біржі використовувались як засоби регулювання індустрії цінних паперів у формі саморегулівних організацій. У 1938 р., згідно із Законом Мелоні, був введений принцип національної організації з цінних паперів, яка могла б контролювати ринок позабіржових цінних паперів.

Саморегулівні організації можуть створюватися:

• на міжнародному рівні (Міжнародна федерація фондових бірж);

• на національному рівні (США – Національна асоціація інвестиційних дилерів (NASD), Росія – Професійна асоціація реєстраторів, трансфер-агентів і депозитаріїв (ПАРТАД) та 295н.., Україна – Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ), Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД), Асоціація “Українські фондові торговці”.

Зазвичай регулювання міжнародного фондового ринку відбувається саме саморегулівними організаціями, різного роду об’єднаннями, комісіями, асоціаціями, групами експертів і т.д. До основних з них належать:

1. Асоціація учасників міжнародних фондових ринків (ISMA) – афілійований член Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO). ISMA – саморегулівна організація на міжнародному фондовому ринку, що нараховує 700 членів з 50 країн. Штаб її знаходиться у Лондоні. Асоціація здійснює нагляд за обігом міжнародних фінансових інструментів і встановлює правила чесної практики. Асоціація також займається збором, обробкою і наданням інформації учасникам фондового ринку.

2. Група 30-ти (G30) – неурядова міжнародна група експертів з питань міжнародних фінансів зі штаб-квартирою у Вашингтоні. Створена у 1978 р. Об’єднує наукові і фінансові установи, а також провідних фахівців у галузі економічних досліджень. Діяльність організації спрямована на роз’яснення процесів, що відбуваються у світовій економіці та на міжнародних фінансових ринках, для учасників цих ринків, а також надання допомоги при розробці міжнародними організаціями проектів рішень у цих сферах.

3. Міжнародна асоціація з питань обслуговування цінних паперів (ISSA) – створена в 1979 р. за участю найбільших світових кастодіальних банків. На даний час поєднує більше 100 організацій-членів із 45 країн. До основних завдань Асоціації належить аналіз діяльності щодо здійснення клірингу, розрахунків і депозитарного зберігання на ринку цінних паперів. ISSA сприяє підтримці зв’язків між компаніями, що надають інвестиційні послуги, підвищенню професіоналізму учасників фондового ринку, наданню допомоги з питань розвитку національних фондових ринків.

4. Міжнародна асоціація свопів та деривативів (International Swaps and Derivatives Association, Inc. – ISDA) – створена у 1985 р. і поєднувала спочатку 18 дилерів свопів і деривативів. На даний час налічується більше 550 членів ISDA. Основною метою діяльності Асоціації є стандартизація функціонування ринку деривативів. Характерними для ISMA, IPMA і ISDA є те, що вони являють собою 295н.295295295прні СРО з правилами діяльності у вигляді рекомендацій. Проте учасники не завжди дотримуються цих правил. Це – головне, що відрізняє міжнародні СРО від національних, у яких за недотримання правил і стандартів діяльності учасниками СРО накладаються тверді і неминучі санкції.

5. Міжнародна асоціація учасників первинних ринків (International Primary Market Association, London – IPMA) – створена в 1974 році, і поєднує фінансових посередників, що здійснюють свою діяльність на первинних ринках акцій і облігацій. Діяльність IPMA тісно пов’язана з діяльністю ISMA.

6. Міжнародна організація комісій з цінних паперів (IOSCO) – створена в 1974 році як Міжамериканська асоціація комісій з цінних паперів. Ця організація, членами якої стали регулятивні органи фондових ринків країн-учасниць, на початку 90-х років виконувала в основному функції інформаційно-координуючого центру. Сьогодні – це впливова й авторитетна міжнародна організація, що координує діяльність світового ринку капіталів і поєднує комісії з цінних паперів більш, ніж 120 країн світу. Штаб-квартира IOSCO знаходиться у Монреалі.

7. Міжнародна федерація фондових бірж (FIBV) – створена в 1961 році зі штаб-квартирою в Парижі. Це міжнародна саморегулююча організація, яка виконує важливі функції з координації і розробки єдиних стандартів на ринку цінних паперів. Федерація відома як ефективний посередник у гармонізації фондових ринків різних країн.

8. Форум європейських комісій з цінних паперів (FESCO) – заснований у грудні 1997 року 296н.296296296прока європейськими наглядовими органами. Членами FESCO є органи нагляду за ринком цінних паперів країн-членів ЄС. Члени FESCO зобов’язуються згідно зі Статутом тісно співробітничати і розвивати єдині регулятивні стандарти нагляду за фінансовими ринками щодо неузгоджених існуючими296н.296296296проккими директивами аспектів, а також там, де можна застосовувати загальний підхід. Головною метою зазначеної організації є поліпшення захисту інвестора, підвищення цілісності і прозорості ринків капіталу.