6.1. Економічні основи міжнародних розрахунків та їх організаційні засади

Проведення розрахунків між суб’єктами господарювання, що знаходяться в різних країнах світу, базується на встановлених формах розрахунків та системі валютного регулювання. Стандартизація підходів до порядку, форми проведення та документального оформлення розрахунків необхідна для забезпечення відповідних гарантій 171н.171171171птерам та імпортерам на поставку товарів та на їх оплату. Вона встановлює також систему однакового тлумачення прав, зобов’язань і відповідальності сторін.

Міжнародні розрахунки – система здійснення платежів за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають у зв’язку з політичними, економічними, торговельними, культурними та іншими відносинами між юридичними та фізичними особами різних країн.

Вони можуть проводитись безпосередньо банківськими та іншими фінансовими установами через міжнародні платіжні засоби. Ці розрахунки базуються на принципах, закріплених Женевською міжнародною конвенцією і постановами Міжнародної торговельної палати.

Сфераміжнародних рахунків:

• розрахунки у зовнішній торгівлі за товари та послуги;

• розрахунки за некомерційні (неторговельні) операції;

• розрахунки за операціями, пов’язаними з рухом капіталу між країнами.

Основні суб’єкти міжнародних розрахунків:

• імпортер– фізична або юридична особа – підприємство, фірма, що займається підприємницькою діяльністю на території своєї країни і одержує з-за кордону готову продукцію (роботу або послугу), необхідну для здійснення діяльності;

• експортер– фізична особа, або юридична особа – підприємство, фірма, що займаються підприємницькою діяльністю на території своєї країни і здійснює постачання за кордон готової продукції (роботи або послуги) згідно з договором, укладеним з іноземною фірмою-імпортером;

• банк імпортера– банк, в якому обслуговується імпортер, або якому він доручає здійснити міжнародну розрахункову операцію. Залежно від фінансового інструмента (тобто від об’єкта), за допомогою якого здійснюється операція, банк імпортера може називатися “банк-емітент”, “інкасуючий банк”, “виконуючий банк”;

• банк експортера– банк, в якому обслуговується експортер, або якому він доручає здійснити міжнародну розрахункову операцію. Залежно від об’єкта, що використовується, банк експортера називають: “банк бенефіціара”, “авізуючий банк”, “банк-ремітент”, “виконуючий банк”.

Основними об’єктами системи міжнародних розрахунків виступають:

• товар, роботи або послуги, які експортер передає імпортеру згідно з умовами контракту;

• грошові кошти, або цінні папери (тратти), якими імпортер розраховується з експортером за одержаний товар, роботи, послуги;

• фінансовий інструмент, за допомогою якого здійснюється розрахунок між експортером та імпортером (форми розрахунків).

Об’єкт системи міжнародних розрахунків визначає характер взаємозв’язків між суб’єктами, тривалість процесу розрахунку, рівень ризику, що виникає в момент здійснення експортно-імпортних операцій.

Правовою підставою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішньоекономічні контракти, а також двосторонні угоди (контракти) країн-партнерів. В процесі укладання зовнішньоекономічного контракту контрагенти узгоджують деталі комерційних та фінансових умов платежу.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) – це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, та спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Зовнiшньоекономiчний договiр (контракт) укладається суб’єктом зовнiшньоекономiчної 172н.172172172прок або його представником у простiй письмовiй формi, якщо172н.172не передбачено мiжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнiшньоекономiчного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних172н.172172172прок, договорiв та172н.172172пiдстав, якi не суперечать Закону України “Про зовнiшньоекономiчну172н.172172172прок”. Дiї, якi здiйснюються172н. iменi172н.172172172прок суб’єкта зовнiшньоекономiчної172н.172172172прок суб’єктом зовнiшньоекономiчної173н.173173173прок України, уповноваженим на це належним чином, вважаються дiями цього173н.173173173прок суб’єкта зовнiшньоекономiчної173н.173173173прок.

Договiр (контракт) може бути визнано недiйсним у судовому порядку, якщо 173н. не вiдповiдає вимогам173н.173173173п України або мiжнародних договорiв України.

Права та обов’язки 173н.173173173зовнiшньоекономiчної угоди визначаються173н.173173173прокат та процесуальним правом мiсця її укладання, якщо сторони не погодили173н.173, i вiдображаються в умовах договору (контракту).

До умов, якi повиннi бути передбаченi в договорi (контрактi), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про 173н.173щодо викладення умов договору i така173н.173173173прокат не позбавляє договiр предмета, об’єкта, мети та173н.173173iстотних умов, без погодження яких сторонами договiр може вважатися таким, що неукладений, або його може бути визнано недiйсним внаслiдок недодержання форми згiдно з чинним законодавством України, належать:

1. Назва, номер договору (контракту), дата, мiсце його укладення.

2. Преамбула.

3. Предмет договору (контракту).

4. Кiлькiсть та якiсть товару (обсяги виконання 173н.173173, надання послуг).

5. Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг).

6. Ціна та загальна вартість договору (контракту).

7. Умови платежів.

8. Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг).

9. Упаковка та маркування.

10. Форс-мажорнi обставини.

11. Санкцiї та рекламації.

12. Урегулювання спорів у судовому порядку.

13. Мiсцезнаходження (мiсце проживання), 173н.173173173п та платiжнi173н.173173173про173н.173173173.

Таким чином, в зовнішньоекономічних контрактах визначаються валютно-фінансові та платіжні умови, які включають такі основні елементи:

• валюта ціни (валюта, в якій виражена ціна товару за укладеною зовнішньоторговельною угодою або сума міжнародної позики);

• валюта платежу (валюта, за допомогою якої здійснюються розрахунки або повертаються позички та борги);

• умови платежу;

• форми розрахунків;

• засоби платежу;

• банки, які обслуговують міжнародні розрахунки.

У розділі договору “Умови платежів” визначається валюта платежу, 174н.174174174, порядок, строки174н.174174174прок розрахункiв та174н.174174174пр виконання сторонами взаємних платiжних зобов’язань. Залежно174н. обраних сторонами умов платежу в текстi договору (контракту) зазначаються:

• умови 174н.174174174прокат переказу до (авансового платежу) та/або174н.174174вiдвантаження товару або умови документарного акредитива, або iнкасо (з174н.174174174про), визначенi174н.174174174прок до постанови Кабiнету Мiнiстрiв України i Нацiонального банку України174н. 21 червня 1995 р. № 444 “Про174н.174174174платiжнi умови зовнiшньоекономiчних договорiв (174н.174174174прок) i174н.174174174форми захисних застережень до зовнiшньоекономiчних договорiв (174н.174174174прок), якi передбачають розрахунки в iноземнiй валютi”;

• умови за 174н.174174174про, якщо вона є або коли вона необхiдна (вид гарантiї: на вимогу, умовна), умови та термiн174н.174н.174174174пр,174н.174174174прок змiни умов договору (контракту) без змiни гарантiй.

Від вибору валюти ціни і валюти платежу залежить повною мірою ефективність угоди. Валютою платежу може бути будь-яка валюта, узгоджена контрагентами. Вона може збігатися з валютою угоди або ні. При нестабільності валютних курсів ціна фіксується в найбільш стійкій валюті, а платежі, зазвичай, у валюті країни – імпортера.

Якщо валюта ціни і валюта платежу не збігаються, тоді в контракті обумовлюється курс перерахунку першої в другу (за ринковим курсом валют), та умови перерахунку (уточнюється час коригування, наприклад, напередодні або на день платежу) на певному валютному ринку (продавця, покупця або третьої країни).

Неспівпадіння валютної ціни і валютного платежу – один з найпростіших методів страхування валютного ринку. Якщо курс валюти понизився, то сума платежу (у національній валюті) пропорційно зменшується і навпаки.

Ризик зниження курсу валюти ціни несе експортер (кредитор), а ризик її підвищення – імпортер (боржник).

Особливості міжнародних розрахунків:

1) імпортери, експортери та їх банки вступають у певні відокремлені від зовнішньоторговельних контрактів відносини, пов’язані з оформленням, пересилкою, обробкою товаросупроводжувальних та платіжних документів, здійсненням платежів;

2) міжнародні розрахунки регулюються не тільки нормативними національними законодавчими актами, але й міжнародними банківськими правилами та звичаями;

3) міжнародні розрахунки є об’єктом уніфікації, що обумовлено інтернаціоналізацією господарських зв’язків та універсалізацією банківських операцій. У міжнародному правовому полі діють наступні нормативні документи:

• Єдиний чековий закон;

• Єдиний закон про простий та переказний вексель;

• Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів;

• Уніфіковані правила для інкасо;

• Уніфіковані правила для контрактних гарантій;

• Уніфіковані правила для гарантій, що підлягають оплаті за вимогою;

4) міжнародні розрахунки мають документарний характер, тобто оплата здійснюється проти надання експортером фінансових та комерційних документів;

5) міжнародні розрахунки мають різну валюту платежу, що визначає їх тісний зв’язок з валютними операціями, купівлею-продажем валюти, а також призводить до значного впливу на їх ефективність динаміки валютних курсів;

6) використання валютних обмежень в країнах з частково конвертованою валютою, які безпосередньо впливають на здійснювані міжнародні розрахунки:

• блокування виручки експортера та обмеження його можливості розпоряджатися цими коштами;

• обов’язковий продаж валютної виручки експортера повністю або частково центральному або уповноваженому банку;

• обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (тільки при наявності дозволу органу валютного контролю);

• заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

• обмеження на форвардну купівлю іноземної валюти імпортерами;

• регулювання строків платежів за експортом та імпортом та інші.

Фактори, що впливають на стан міжнародних розрахунків:

• економічні та політичні відносини між країнами;

• становище країни на товарних та грошових ринках;

• рівень використання та ефективність державних заходів по 176н.176176ньоекономічному регулюванню;

• валютне законодавство;

• міжнародні торгові правила та звичаї.