7.2. Особливості функціонування центрального банку
Федеральний банк (Bundesbank) (центральний банк Федеральної Республіки Німеччини) складається з центрального управління у Франкфурті-на-Майні, дев'яти центральних банків земель як головних управлінь і 182 відділень, які Федеральний банк має в найбільш великих населених пунктах. Чисельність персоналу в системі Федерального банку - близько 18 000 осіб. Компетенція і завдання Федерального банку визначені спеціальним Законом про Федеральний банк від 26 липня 1957 року (Bundesbankgesetz) (далі - ЗФБ).
Німецький федеральний банк - федеральна юридична особа господарського права. Основний капітал банку, що повністю належить федерації як власнику суверенітету валюти, становив 290 млн німецьких марок у 1995 році. Проте права, яке б порушувало незалежність Федерального банку, Федерація не має.
Як і всі центральні банки інших країн, Німецький федеральний банк здійснює регулювання за допомогою валютно-грошових повноважень, даних йому законом, грошового обороту і кредитного забезпечення економіки з метою збереження стабільності валюти, а також піклується про банківське виконання системи розрахунків у країні та за кордоном (ст. З ЗФБ). У своєму розпорядженні він мас цілий ряд валютно-політичних інструментів, що використовуються банком самостійно, без втручання інших відомств.
До органів управління Федеральним банком входять Рада центральних банків, Рада директорів і Правління центральних банків земель.
Верховний орган Федерального банку - Рада центральних банків - визначає грошову і кредитну політику банку. Він випускає загальні директиви для ведення справ і адміністративного управління банком і розмежовує у межах закону компетенцію Ради директорів і Правлінь центральних банків земель, а в окремих випадках може давати їм прямі розпорядження. До його складу входять президент і віце-президент Федерального банку, члени Ради директорів і президенти центральних банків земель. Головує на засіданнях президент, а за його відсутності віце-президент Федерального банку. Таким чином, закон забезпечує представництво всіх економічних регіонів країни в найвищому органі Федерального банку. Завдяки тому, що цей орган в основному приймає рішення простою більшістю голосів (ст. 6 ЗФБ), рішення Ради центральних банків враховують інтереси не тільки центру, але і всіх регіонів країни.
Рада директорів - центральний виконавчий орган Федерального банку, що відповідає за виконання рішень Ради центральних банків. Він здійснює ділове й адміністративне управління банками, за винятком тих питань, які знаходяться в компетенції Правлінь центральних банків земель.
До компетенції Ради директорів , зокрема, віднесені:
1) операції з Федерацією та її спеціальними фондами;
2) операції з кредитними інститутами, що виконують завдання федерального значення;
3) валютні операції та операції за кордоном;
4) операції на відкритому ринку.
До складу Ради директорів входять президент і віце-президент Федерального банку, члени Ради директорів (не більше шести осіб). Вони повинні бути відомими фахівцями у сфері банківської справи. Президент (за його відсутності - віце-президент) є головою і Ради центральних банків, і Ради директорів. Членів Ради директорів пропонує на посади Федеральний уряд після слухання кандидатів на Раді центральних банків і призначає президент Німеччини строком на вісім років, та як мінімум - на два роки. До закінчення цього терміну їх не можна відкликати, за винятком особистої ініціативи або ініціативи Ради центральних банків (ст. 7 ЗФБ).
Центральний банк земель очолює правління, що складається з Президента та віце-президента. До складу найбільших центральних банків земель входить додатково ще один член правління. Члени правління, як і члени Ради директорів, повинні мати високу професійну кваліфікацію. Призначення президентів, що є за законом одночасними членами Ради центральних банків, відбувається так само, як і призначення членів Ради директорів. Проте тут право пропозиції належить не Федеральному уряду, а Бундесрату (палаті парламенту).
Бундесрат, зі свого боку, зобов'язаний згідно з законодавством кожної землі дотримуватися пропозицій компетентного органу, як правило, уряду землі. Таким чином, Закон про Федеральний банк виключає очолюючу роль Федерального уряду під час призначення членів Ради центральних банків, що відображає федералізм вибору керівних органів Федерального банку.
Завдання центральних банків земель - здійснення операцій і адміністративне управління в своєму регіоні. Зокрема, до їх компетенції входить висновок під свою відповідальність операцій із адміністраціями землі і кредитними інститутами свого регіону, якщо вони поза компетенцією Ради директорів (ст. 8 ЗФБ).
При кожному центральному банку землі створений дорадчий орган - Рада, яка обговорює з президентом центрального банку землі питання валютної і кредитної політики, а з Правлінням банку - шляхи рішення завдань, що входять до компетенції банку. До складу Ради входять 14 осіб, які володіють особливими знаннями у сфері кредитної справи. Не більше половини з них вибирають з кредитних інститутів землі, інших - із сфери промисловості, торгівлі, системи страхування, вільних професій, сільського господарства, а також із найнятих робітників.
Центральним банкам земель підпорядковані філіали, які Німецький федеральний банк має в найбільших населених пунктах країни (ст. 10 ЗФБ). Німецький федеральний банк відомий як незалежний центральний банк у світі. Федеральний банк зобов'язаний підтримувати загальну економічну політику Федерального уряду, але тільки за умови виконання своїх завдань. Під час виконання своїх повноважень Федеральний банк не залежить від вказівок Федерального уряду.
Закон про Федеральний банк не містить жодних розпоряджень на випадок значної розбіжності думок і виникнення напруженості між Федеральним урядом і Федеральним банком, проте встановлює правила, закликаючи обидві сторони до співпраці і взаємних консультацій. Так, Федеральний банк зобов'язаний консультувати Федеральний уряд із важливих валютних і політичних питань та давати на його вимогу довідки.
Федеральний уряд повинен запрошувати президента Федерального банку на свої засідання, присвячені обговоренню питань щодо валютної політики, але тільки з правом дорадчого голосу (ст. 13 ЗФБ). Члени Федерального уряду також мають право брати участь у засіданнях Ради центральних банків, але права голосу вони не мають (тільки право вносити пропозиції). На їхню вимогу ухвалення рішення можна відкладати на строк до двох тижнів. Повноваження Федерального уряду відносно Федерального банку в основному обмежені участю в призначенні членів Ради директорів.
Роль Федерального банку в німецькому суспільстві дуже висока: згідно із законом Рада центральних банків і Рада директорів прирівняні до верховних федеральних відомств, тобто міністерств Федерації, а Центральні банки земель - до рівня федеральних відомств (ст. 29 ЗФБ).
Німецький Федеральний банк виконує своє головне завдання щодо забезпечення стабільності валюти і здійснює такі основні функції центрального банку, як емісійний банк, банк банків, банк держави і керівник валютними резервами. Федеральний банк має виняткове право випускати банкноти і вилучати їх із обігу (ст. 14 ЗФБ). Він, як і Відомство з нагляду за кредитною справою, здійснює деякі функції нагляду за кредитними установами.
У межах операцій рефінансування з кредитними установами Федеральний банк встановлює ставку облікового відсотка, процентну ставку ломбардних кредитів і визначає дисконтну політику. Федеральний банк має право купувати і продавати певні векселі, коротко- і середньострокові казначейські зобов'язання, а також боргові зобов'язання, допущені до офіційної торгівлі на біржі (політика відкритого ринку).
За останні роки велике значення мають кредитні операції під заставу цінних паперів. При цьому Федеральний банк купує певні цінні папери з терміном дії, що залишився, до одного року за умови, що продавець знову викупить ці цінні папери у момент закінчення їх терміну обігу. Обов'язкові резерви, які кредитні установи повинні зберігати в Німецькому федеральному банку, - важливий інструмент кредитно-грошової політики центрального банку. Федеральний банк може встановлювати процентні ставки на зобов'язання за внесками до запитання у розмірі не більше 30, на термінові зобов'язання - не більше 20 і на ощадні внески - не більше 10 %. На зобов'язання перед іноземними інститутами (п. 1 ст. 4 Закону про зовнішньоекономічну діяльність) банк може встановлювати процентну ставку до ста відсотків.
Із серпня 1995 року процентні ставки мінімальних резервів становили: за поточними рахунками - 5 %, за терміновими рахунками - 2 і ощадними рахунками - 1,5 %'. Безумовно, політика центрального банку щодо мінімальних резервів впливає на грошову масу в кращі. Щорічно Федеральний банк публікує встановлений ним цільовий коридор на наступні 12 місяців щодо збільшення кількості грошей. Основою для встановлення кількості грошей є припущення про збільшення виробничого потенціалу, нормативний розвиток цін і зміна швидкості обертання грошей. Маючи в своєму розпорядженні інформацію про кількість грошей, Федеральний банк надає німецькій економіці орієнтири, в яких межах банк вважає доцільним, з одного боку, допущення можливого зростання, а з іншого - жорстке обмеження інфляції.
Економічний розвиток у промислово розвинених країнах ще в 70-і роки спростував популярну гіпотезу, згідно з якою зростання економіки і зростання ступеня зайнятості населення можливі в довгостроковому плані за допомогою інтенсивної інфляції. Навпаки, стабільність вартості грошей у довгостроковому плані - важлива умова безперебійного функціонування ринкової економіки, успішного економічного зростання і високої зайнятості. Як банківська установа. Федеральний банк виконує обов'язки "домашнього банку" Німеччини. З початком (1994 р.) другого етапу економічного і валютного союзу в країнах ЄС вступила в силу загальна заборона для емісійних банків надавати кредити державному сектору. Таким чином, у країн ax-учасницях закріплена бюджетна дисципліна й одночасно закрите важливе потенційне джерело інфляції.
Основний обсяг чекових і безготівкових розрахунків, а також оборотів векселів державного сектору всередині країни здійснюється через Німецький федеральний банк і його філіали. Федерація, особливі фонди Федерації і землі повинні випускати боргові зобов'язання і казначейські векселі насамперед через Федеральний банк, інакше випуск треба погоджувати з Федеральним банком (ст. 20 ЗФБ).
Чистий прибуток, отриманий банком із операцій з кредитними установами, з операцій на відкритому ринку та інших операцій, розподілявся в такому порядку: 20 % прибутку, але мінімум 20 млн німецьких марок, слід було відраховувати в нормативний резерв до тих пір, поки він не досягне 5 % банківського обігу; до 10 % чистого прибутку, що залишився, могло бути використано для формування інших резервів (резерви не можуть перевищувати в цілому суми основного капіталу, який становив 290 млн марок); 80 млн марок відраховувалося в резерв, створений на основі Закону про погашення компенсаційних вимог, а сума, що залишилася, повинна бути перерахована Федерації (ст. 27 ЗФБ).
Рада центральних банків з відома Федерального уряду призначає аудиторів для перевірки річного звіту Німецького федерального банку. Спираючись на звіт, Федеральна рахункова палата проводить ревізію Німецького федерального банку і робить висновок, який разом з висновком аудиторів передається федеральному міністру фінансів.
Отже, у Німеччині управління кредитними установами здійснюють два самостійні відомства - Федеральний банк і Відомство з нагляду за кредитною справою. Між ними законодавчо розподілено виконання функцій управління і Федеральний банк є самостійним органом, який не підпорядковується уряду країни і проводить зважену грошово-кредитну політику.
З 1 січня 1999 року Німецький федеральний банк ("Дойчебун-десбанк"), виконуючи положення Маастрихтської угоди про створення Європейського валютного й економічного союзу та уніфікації інструментарію грошово-кредитного регулювання, передав значну частину своїх повноважень, особливо стосовно грошово-кредитної політики, спеціально створеному Європейському центральному банку, увійшовши до системи Європейських центральних банків. У зв'язку з цим банк повністю відмовився від касового кредитування державних органів федерального рівня. Банк активно кредитує комерційні банки (найбільш поширена форма кредитування - операції РЕПО, що становлять 40 % активів балансу). Однак головним завданням залишилося зберігання стабільності валюти, але вже відповідно до евро.
- Тема 1. Історичний аспект виникнення і розвитку банківських систем
- 1.1. Економічна природа функціонування банківських систем
- 1.2. Трансформація банківських систем на різних етапах розвитку суспільства
- Розвиток банківських систем при капіталізмі
- Розвиток банківських систем при соціалізмі
- 1.3. Види банків. Особливості діяльності комерційних банків
- 1.4. Вплив банківських систем на темпи і пропорції економічного розвитку
- Завдання і запитання для самоконтролю
- Тема 2. Банківські системи в економіці держави
- 2.1. Особливості функціонування банківської системи в умовах ринку
- 2.2. Класифікація та функції банків у сучасних банківських системах
- 2.3. Організаційні банківські структури
- 2.4. Взаємозв'язок банківської системи з іншими системами та ринками
- Завдання і запитання для самоконтролю
- Тема 4. Банківська система Сполучених Штатів Америки
- 4.1. Історичні передумови виникнення банківської системи
- 4.2. Федеральна резервна система: створення та організаційна структура
- 4.3. Основні функції та цілі діяльності Федеральної резервної системи
- 4.4. Особливості діяльності комерційних банків
- 4.5. Банківські холдинги
- Завдання і запитання для самоконтролю
- Тема 5. Банківська система Великобританії
- 5.1. Становлення банківської системи
- 4.2. Банк Англії як центральний орган банківської системи
- Відсоткові ставки
- Валютний курс
- Резервна політика
- Управління державним боргом
- Емісійний центр країни
- Банківський нагляд
- 4.3. Функції комерційних банків та діяльність банківських об'єднань
- 4.4. Основні операції комерційних банків та їх співпраця зі спеціалізованими фінансово-кредитними установами
- Структура банківських депозитів у Великобританії
- Види і форми кредитних операцій
- Страхування банківських депозитів в Англії
- Завдання і запитання для самоконтролю
- Тема 6. Банківська система Канади
- 6.1. Еволюція банківської системи
- 6.2. Банк Канади - емісійний банк країни
- 6.3. Види комерційних банків у банківській системі
- 6.4. Взаємозв'язок діяльності комерційних банків з небанківською сферою
- Завдання і запитання для самоконтролю
- Тема 7. Банківська система Німеччини
- 7.1. Історія створення банківської системи
- 7.2. Особливості функціонування центрального банку
- 7.3. Відомство з нагляду за кредитною справою як основний наглядовий орган у банківській системі Німеччини
- 7.4. Структура комерційних німецьких банків
- Універсальні банки
- Кооперативні банки
- Спеціалізовані банки
- Банківські союзи
- 7.5. Асортимент банківських продуктів і послуг
- Грошові внески
- 7.6. Роль банківського сектору Німеччини у сприянні розвитку малих і середніх підприємств
- Завдання і запитання для самоконтролю
- Розділ 8. Банківська система Японії
- 8.1. Історичні передумови розвитку банківської системи
- 8.2. Центральний банк Японії
- 8.3. Особливості діяльності комерційних банків
- 8.4. Проблеми функціонування та особливості регулювання банківської системи
- 8.5. Особливості міжнародної експансії комерційних банків
- Завдання і запитання для самоконтролю
- Модуль 3. Банківські системи деяких пострадянських країн Тема 9 Банківська система Росії
- 9.1. Історичний розвиток банківської системи
- 10.2. Особливості функціонування центрального банку Росії
- 10.3. Другий рівень банківської системи Росії
- 10.4. Основні кризи в процесі розвитку банківської системи
- Завдання і запитання для самоконтролю
- Тема 11. Банківська система Білорусі
- 11.1. Становлення банківської системи
- 11.2. Національний банк Республіки Білорусь
- 11.3. Другий рівень банківської системи Білорусі
- 11.4. Характерні риси функціонування банківської системи
- Завдання і запитання для самоконтролю
- 12.1. Становлення та розвиток банківської системи
- 12.2. Реформування банківської системи
- 12.3. Основні перспективи функціонування банківської системи Казахстану
- Завдання і запитання для самоконтролю
- Розділ 13. Банківська система Польщі
- 13.1. Основні етапи становлення банківської системи
- 13.2. Особливості функціонування центрального банку Польщі
- 13.3. Характеристика банків другого рівня
- 13.4. Іноземний капітал у польському банківському секторі
- 13.5. Основні банківські продукти, що пропонуються банківським сектором
- Завдання і запитання для самоконтролю
- 14.1. Історія розвитку банківської системи Угорщини
- 14.2. Принципи організації та проблеми інтеграції в Європейське Співтовариство
- 14.3. Основні оператори ринку банківських продуктів та послуг
- 14.4. Проблеми капіталізації угорських банків
- Завдання і запитання для самоконтролю
- 15.1. Етапи розвитку банківської системи Чехії
- 15.2. Чеський національний банк, його функції та структура
- 15.3. Комерційні банки Чехії
- 15.4. Особливості регулювання чеського банківського сектору та позиції іноземного капіталу в банківській системі
- Завдання і запитання для самоконтролю
- 16.1. Коротка історія розвитку банківської системи
- 16.2. Структура банківської системи та функції її складових елементів
- 16.3. Основні банківські продукти комерційних банків
- Завдання і запитання для самоконтролю
- Частина V. Міжнародна банківська система
- 17.1. Історичні передумови розвитку Європейської системи центральних банків
- 17.2. Характеристика діяльності Системи
- 17.3. Основні принципи стратегії валютної політики Європейського центрального банку
- 17.4. Взаємозв'язок Європейського центрального банку з іншими наднаціональними органами
- Завдання і запитання для самоконтролю
- 18.1. Історія становлення групи Світового банку
- 18.2. Формування ресурсів групи Світового банку та його організаційна структура
- 18.3. Основи діяльності Міжнародного банку реконструкції та розвитку
- 18.4. Інші складові Всесвітнього банку
- Завдання і запитання для самоконтролю
- 19.1. Особливості становлення та основи діяльності Міжнародного валютного фонду
- 19.2. Організаційна структура управління Міжнародного валютного фонду
- 19.3. Капітал Фонду і механізм залучення фінансових ресурсів
- 19.4. Основні напрями кредитної діяльності Фонду
- Завдання і запитання для самоконтролю
- 20.1. Історія створення Банку міжнародних розрахунків
- 20.2. Організаційна структура Банку
- 20.3. Функції Банку міжнародних розрахунків
- Завдання і запитання для самоконтролю
- 21.1. Мета створення та особливості діяльності єбрр
- 21.2. Функції Європейського банку реконструкції та розвитку
- 21.3. Організаційна структура управління й капітальні ресурси Банку
- 21.4. Основні напрями фінансування єбрр
- Завдання і запитання для самоконтролю
- 22.1. Азіатський банк розвитку
- 22.2. Міжамериканський банк розвитку
- 22.3. Ісламський банк розвитку
- 22.4. Група Африканського банку розвитку
- 22.5. Кредитні організації в рамках Європейського Союзу
- 22.6. Чорноморський банк торгівлі та розвитку
- Завдання і запитання для самоконтролю
- 23.1. Особливості діяльності клубів кредиторів
- 23.1. Особливості діяльності клубів кредиторів
- 23.2. Принципи діяльності Паризького клубу
- 23.3. Умови реструктуризації боргу
- 23.4. Відмінності Лондонської о і Паризького клубів
- Завдання і запитання для самоконтролю
- 24.1. Зміст і масштаби офшорних банківських операцій
- 24.2. Регулювання офшорного банківського бізнесу
- 24.3. Основні переваги офшорних банків
- 24.4. Офшорний банк - зарубіжний фінансовий центр компаній
- Завдання і запитання для самоконтролю