2.4. Взаємозв'язок банківської системи з іншими системами та ринками

Банківська система не може ефективно функціонувати, а її елементи виконувати свої завдання у повному обсязі, якщо вона не буде тісно пов'язана з діяльністю інших систем і ринків. Тому у розвиненій економіці банківська система взаємодіє з:

- грошовою системою;

- кредитною системою;

- бюджетною системою;

- фінансовою системою;

- торговельною системою;

- виробничою системою;

- невиробничою системою;

- інформаційною системою;

- законодавчою системою;

- фінансовим ринком;

- інвестиційним ринком;

- ринком фінансових послуг;

- ринком цінних паперів тощо.

В економічній системі держави грошова маса є важливим фактором, який впливає на рівень цін, обсяги виробництва, стан платіжного балансу. Обсяг грошової маси є результатом складної взаємодії багатьох суб'єктів економічної діяльності, серед яких комерційні банки займають чільне місце, оскільки вони впливають на розмір грошової бази. Комерційні банки впливають на розмір кредитування, операцій з цінними паперами та з іншими активами, і насамперед на розмір валютних резервів. Усі інші учасники грошової системи вирішують, як розподіляти свої грошові кошти між різними видами вкладів, тобто між різними видами зобов'язань, або різними фінансовими активами, або можливо зберігати їх у формі готівки. Таким чином, обсяг грошової маси формується в результаті великої кількості рішень різноманітних суб'єктів господарювання щодо операцій з їх грошовими коштами. Грошова маса існує для забезпечення функціонування обороту товарів і послуг, які створюються у державі.

Існують дві форми грошового обігу: безготівковий і готівковий. Одним із важливих показників ефективності банківської діяльності є показник величини безготівкового обігу, оскільки він здійснюється з участю комерційних банків.

Резерви комерційних банків складаються з обов'язкових резервів та депозитних сальдо кореспондентських рахунків у національному банку. Вони є важливим інструментом монетарної політики. На величину готівки в обігу впливає не лише монетарна політика, а й такі фактори, як платіжна дисципліна та інфляційні очікування.

Кількість грошей, які перебувають в обігу, впливає на випуск продукції, рівень цін, зайнятості та інші економічні явища і процеси. Кількість оборотів грошей визначають як відношення номінального валового продукту до загальної маси грошей, що визначається як середні залишки грошей за період. Цей показник характеризує, скільки в середньому за рік оборотів здійснила грошова маса. Якщо використати обернену характеристику часу одного обороту грошової маси, то отримаємо швидкість обігу грошей. Отже, якщо число днів, яке необхідне для одного обороту грошей, скоротиться, то очевидно, що для обслуговування одного й того самого обсягу продукції буде потрібна менша грошова маса.

Швидкість грошового обігу можна визначити як кількість обертів, що їх робить один із грошових агрегатів (наприклад, М2) для забезпечення певного рівня економічної діяльності, який дорівнює номінальному ВВП. Зміна швидкості обігу відбиває зміну реального грошового попиту. Отже, швидкість обігу зростає, коли економічні агенти очікують зростання альтернативної вартості утримання грошових активів у національній валюті, наприклад, зростання номінальних процентних ставок, рівня інфляції або обмінного курсу. Зростання швидкості обігу грошей призводить до зростання цін. Зростання швидкості обігу грошей поєднане із зростанням грошової маси - до зростання цін, інфляції, зміни валютного курсу.

Центральним питанням діяльності банків є розмір вільних резервів комерційних банків. Резерви можуть приймати різні форми - обов'язкові резерви комерційних банків, надлишкові резерви, готівка поза банківською системою. Через операції центральні банки намагаються впливати на рівень вільних резервів, але в основному їх розмір визначається такими параметрами, як рівень ділової активності, розмір інфляції, рівень процентних ставок із залучення і розміщення ресурсів, рівень дохідності операцій з цінними паперами і валютними цінностями, діяльністю комерційних банків. З одного боку, центральний банк може проводити операції, які збільшують резерви для банківської системи в цілому. З іншого, - центральні банки можуть проводити операції щодо зменшення рівня вільних резервів. У такому випадку банківська система зменшує депозити і кредити. У разі, коли центральний банк країни збільшить рівень вільних резервів у період економічного зростання, це може спричинити негативні наслідки. Для підтримки економічного зростання необхідні будуть нові кредити, а можливості банківської системи будуть обмежені, що зумовить втрати потенційного добробуту країни. Таким чином, стратегія банків, що націлена на дотримання певного рівня надлишкових резервів, призводить до зменшення можливості комерційних банків щодо збільшення депозитів через кредитування, операції з цінними паперами, інвестування.

Банківська система також пов'язана з інвестиційним ринком, наприклад через величину процентної ставки на депозити і кредити. Основні фактори, що впливають на рівень процентної ставки, це, по-перше, переваги учасників ринку між поточним споживанням і заощадженням і, по-друге, дохідність інвестицій. Крім того, на рівень дохідності інвестицій і переваги учасників ринку впливають загальний стан економіки, рівень інфляції, грошово-кредитна політика. Зміна відсоткових ставок впливатиме на стратегію поведінки банку щодо зменшення чи збільшення кредитування. Збільшуючи кредитування, банк впливатиме на збільшення депозитів і на грошову базу. Збільшення грошової бази буде змінювати як переваги учасників ринку між поточним споживанням і заощадженням, так і дохідність інвестицій. Отже, будь-яка стратегія банку щодо збільшення чи зменшення кредитування впливатиме на встановлення рівноваги на фінансовому ринку. При цьому для різних факторів рівновага буде встановлюватися за різним значенням відсоткової ставки.

Дж. М. Кейнс сформулював взаємодію попиту на гроші та рівня відсоткової ставки у своїй відомій праці "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей" . Відповідно до кейнсіанської моделі дії центральних банків щодо збільшення пропозиції грошей призводять до зниження процентної ставки. Впливаючи на рівень процентної ставки, держава формулює переваги учасників ринку щодо рівня споживання чи нагромадження, які, у свою чергу, впливають на стратегію поведінки банків щодо збільшення чи зменшення кредитування.

Джон Хікс продовжив ідею Дж. М. Кейнса і запропонував прослідкувати взаємозв'язок двох ринків - товарного і фінансових активів. Дана модель установлює залежність між обсягом ВВП і відсотковою ставкою, виходячи з умови рівноваги на ринку товарів і послуг, а також між пропозицією грошей і попитом на гроші на фінансовому ринку. Загальноекономічна рівновага за моделлю Дж. Хікса встановлюється за умови рівноваги на товарному і фінансових ринках. Аналізуючи зміни рівня ВВП і відсоткової ставки, Джон Хікс виявив, яким чином держава може впливати на рівновагу на ринку товарів і послуг та ринку фінансових активів. Він доводить, що збільшення державних витрат або зменшення податків (фіскальна експансія) призводить до збільшення попиту, який збільшує ВВП. Проте наслідком таких дій може бути зростання відсоткової ставки, яка впливатиме на зменшення інвестицій, які будуть стримувати зростання ВВП. Зменшення державних витрат або зростання податків навпаки призводить до зменшення попиту, який зменшує ВВП. У свою чергу, можливе зменшення процентної ставки, яка впливатиме на збільшення інвестицій, які призводитимуть до зростання ВВП. Таким чином, модель Дж. Хікса дозволяє прогнозувати вплив центрального банку (органу, що розробляє основні положення грошово-кредитної політики) на відсоткові ставки.

Також банківська система тісно пов'язана із бюджетною системою. Комерційні банки як важливі елементи економічної системи щодо її фінансування відіграють особливе значення у системі зв'язків "бюджетний дефіцит → фінансова стабільність → комерційні банки". Вплив бюджетного дефіциту на економіку значною мірою визначається способом його фінансування. Відомі такі основні варіанти фінансування дефіциту бюджету: кредитно-грошова емісія (монетизація), боргове фінансування (внутрішнє та зовнішнє), збільшення податкових надходжень.

Монетизація бюджетного дефіциту породжує сеньйораж (дохід держави від емісії грошей). Сеньйораж виникає у результаті перевищення темпів зростання грошової маси над темпами реального ВВП, що спричиняє підвищення середнього рівня цін. Усі суб'єкти господарювання платять так званий "інфляційний податок" і частина таких доходів перерозподіляється на користь держави.

Монетизація дефіциту бюджету може не супроводжуватися безпосередньо емісією, а здійснюватися в інших формах, таких як розширення кредитів центрального банку державним підприємствам або у формі відстрочених платежів. В останньому випадку уряд купує товари та послуги, не сплачуючи їх у строк. Виробники можуть підвищувати ціни для того, щоб застрахуватися від можливих неплатежів. Така поведінка призводить до підвищення загального рівня цін та рівня інфляції.

Дефіцит бюджету, який фінансується безпосередньо центральним банком, здійснює негативний вплив на платіжний баланс, оскільки виникає зростання пропозиції грошей, і населення починає накопичувати надлишок готівкових коштів. Він породжує збільшення попиту на вітчизняні та імпортні товари, а також на різні фінансові активи, що призводить до зростання цін та створює тиск на платіжний баланс. З іншого боку, грошова емісія може бути не інфляційною тільки при значних темпах економічного росту, оскільки зростаюча економічна активність супроводжується збільшенням попиту на гроші, який і поглинає частину додаткової емісії. Загальновідомий факт, що монетизація дефіциту бюджету викликає тим менше підвищення рівня інфляції у країні, чим більш відкритою є економіка і чим більше валютних резервів центральний банк може витратити на підтримку відносно стабільного обмінного курсу та відновлення рівноваги платіжного балансу.

Негативні інфляційні наслідки монетизації бюджетного дефіциту можуть бути зменшені засобами жорсткої грошово-кредитної політики. Якщо центральний банк зменшує кредитні можливості комерційних банків (традиційно це здійснюється підвищенням норм обов'язкового резервування або підвищенням облікової ставки), одночасно розширюючи кредит державному сектору на фінансування дефіциту бюджету, то внутрішні ринкові процентні ставки збільшуються, стримуючи ділову активність.

Внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту часто розглядається як неінфляційна альтернатива монетизації. Однак такий спосіб фінансування не усуває загрози зростання інфляції, а лише створює тимчасову відстрочку для неї. Якщо облігації державного займу розміщуються серед населення та комерційних банків, то інфляційний тиск виявиться слабшим, ніж при розміщенні в центральному банку. З іншого боку, центральний банк може викупити такі облігації на вторинному ринку і сприяти таким чином зростанню інфляційного тиску. Крім того, при високих рівнях процентних ставок та значних розмірів дефіциту бюджету в довгостроковій перспективі обов'язково виникає різке збільшення ролі державного внутрішнього боргу з ВВП, особливо при низьких темпах економічного зростання. Зростання внутрішнього боргу збільшує і частку державних витрат на його обслуговування, що призводить як до збільшення бюджетного дефіциту, так і до збільшення державного боргу.

Використання зовнішнього боргового фінансування буде ефективним, коли рівень внутрішніх відсоткових ставок перевищує середньосвітовий та існує можливість відносно стабілізувати валютний курс. При цьому існує взаємозв'язок між відкритістю економіки, режимом валютного курсу, інфляцією та станом платіжного балансу. Якщо валютний курс буде жорстким, то при зовнішньому борговому фінансуванні інфляція буде меншою, і навпаки.

Узагальнюючи взаємозв'язок банківської системи з іншими системами та ринками, можна дійти висновку, що комерційні банки, які є основним невід'ємним елементом банківської системи, прямо або опосередковано пов'язані з усіма системами та ланками. Банки здатні збільшувати рівень споживання різних суб'єктів господарювання. Крім того, банки є стимулятором інноваційного використання коштів, що ефективно впливає на економічну активність не тільки окремо взятого суб'єкта, але й економіки держави в цілому.