2.2. Класифікація та функції банків у сучасних банківських системах

На практиці функціонує велика кількість різноманітних банків зі своїми специфічними рисами в кожній країні. Залежно від того або іншого критерію можна виділити певні групи банків, тобто класифікувати їх.

За формою власності виділяють:

- державні;

- акціонерні;

- кооперативні;

- приватні;

- змішані банки.

Державна форма власності найчастіше належить до центральних банків. Капітал Банку Росії належить державі. Схожа ситуація склалася у центральних банків таких країн, як Німеччина, Франція, Великобританія, Бельгія. Частка держави в капіталі центрального банку Японії становить 55 %, решта частини належить банкам, у Швейцарії державі належить 47 % капіталу центрального банку (53 % кантонам); у Австрії - 50 % капіталу Австрійського національного банку володіє держава, іншою половиною - приватні особи.

Комерційні банки в ринковому господарстві найчастіше є приватними (за міжнародною термінологією поняття приватного банку відноситься не тільки до банків, що належать окремій особі, скільки до акціонерних і кооперативних банків). У централізованій системі господарювання комерційні банки, як правило, бувають державними.

За законодавством більшості країн у національних банківських системах допускається функціонування іноземних банків. У ряді країн (у Франції та ін.) діяльність іноземних банків не обмежується. У Росії, Канаді та інших країнах для іноземних банків вводиться певний коридор, у кількісних рамках якого вони можуть здійснювати свої операції. У Росії сукупний капітал іноземних банків не повинен перевищувати 15 %.

За правовою формою організації банки можна розділити на:

- товариства відкритого типу;

- товариства закритого типу;

- товариства з обмеженою відповідальністю.

За функціональним призначенням банки поділяють на:

- емісійні;

- депозитні;

- комерційні.

Емісійними є всі центральні банки, їх класичною операцією виступає випуск готівки в обіг. Вони не зайняті обслуговуванням індивідуальних клієнтів. Депозитні банки спеціалізуються на акумуляції заощаджень населення. Депозитна операція (прийом внесків) служить для даних банків основною операцією. Комерційні банки виконують усі операції, що дозволені банківським законодавством. Вони складають основне ядро другого щабля банківської системи ринкової економіки.

За характером операцій, що виконують банки, розрізняють:

- універсальні;

- спеціалізовані.

Універсальні банки можуть виконувати весь набір банківських послуг, обслуговувати клієнтів незалежно від спрямованості їх діяльності, як фізичних, так і юридичних осіб. До спеціалізованих банків відносять банки, що спеціалізуються на зовнішньоекономічних операціях, іпотечних кредитах, ощадних вкладах тощо. На відміну від універсальних банків спеціалізовані банки спеціалізуються на певних видах операцій.

Так, наприклад, у деяких країнах найчастіше декларується необхідність розвитку універсальних банків. Вважається, що універсальність діяльності сприяє диверсифікації і зменшенню ризиків, задовольняє потреби більшості клієнтів комерційних банків, оскільки надаються різноманітні види банківських продуктів. Універсальним банкам приділяють значну увагу в більшості європейських країн.

Ідея універсальної банківської діяльності розвивалася паралельно з розвитком спеціалізації банківського господарства. Така закономірність розвитку світової банківської спільноти. Прийнято вважати, що спеціалізація дозволяє банкам підвищувати якість обслуговування клієнтів, знижувати собівартість банківського продукту. Ідея спеціалізації більш характерна для банків США.

Світовий досвід свідчить, що банки можуть розвиватися як за лінією універсальності, так і за лінією спеціалізації. У тому і в іншому випадках банки можуть отримати значний прибуток, і лише клієнти банків можуть відповісти на питання: яка лінія розвитку виявиться кращою.

За галузями, що обслуговують банки, поділяють на:

- багатогалузеві;

- одногалузеві, ті, що обслуговують переважно одну з галузей або підгалузей (авіаційну, автомобільну, нафтохімічну промисловість, сільське господарство).

За кількістю філій банки розділяють на:

- банки, що не мають філій;

- багатофіліальні.

За сферою обслуговування банки поділяють на:

- регіональні;

- міжрегіональні;

- національні; я

- міжнародні.

До регіональних банків, обслуговуючих в основному будь-який місцевий регіон, відносять і муніципальні банки. За масштабами діяльності можна виділити:

- малі;

- середні;

- великі банки;

- банківські консорціуми;

- міжбанківські об'єднання.

У ряді країн функціонують установи споживчого кредиту. До них відносять ощадні банки, будівельно-ощадні каси, кредитні кооперативи тощо. У банківських системах діють також банки спеціального призначення і кредитні організації (не банки).

Існує декілька форм банківських об'єднань:

Банківські картелі - це угоди, що обмежують самостійність окремих банків і вільну конкуренцію між ними шляхом узгодження і встановлення одноманітних процентних ставок, проведення однакової дивідендної політики тощо.

Банківські синдикати, або консорціуми - угоди між декількома банками для сумісного проведення великих фінансових операцій.

Банківські трести - це об'єднання, що виникають шляхом повного злиття декількох банків, причому відбувається об'єднання капіталів цих банків і здійснюється єдине управління ними.

Банківські концерни - це об'єднання багатьох банків, формально які зберігають самостійність, але ще перебувають під фінансовим контролем одного великого банку, який викуповує контрольні пакети їх акцій.

У конкурентній боротьбі великі банки мають вирішальні переваги перед дрібними. По-перше, вони володіють великими можливостями для залучення внесків, оскільки вкладники вважають за краще розміщувати свої засоби у більш стійкі банки. По-друге, великі банки, як правило, володіють мережею філій, розташованих в багатьох містах. По-третє, у великих банків витрати на операції відносно менші внаслідок більшого масштабу цих операцій.

Отже, можемо побачити всю різноманітність банків, що є складовими елементами банківської системи. У загальному виділяють дві основні складові банківської системи - це центральний або емісійний банк та комерційні банки.

Центральний банк, або як його ще називають "банк банків", особливою рисою якого є те, що він не займається проведенням операцій з підприємствами недержавної форми власності та населенням. Як клієнти, виступають комерційні банки та інші кредитні установи. Також центральний банк інколи надає певні послуги різним урядовим організаціям. Однак основна функція будь-якого емісійного банку країни - це проведення ефективної грошово-кредитної політики, яка б оптимально регулювала як діяльність фінансової системи, так і економіку країни в цілому. Виділяють такі функції центрального банку:

1) емісія банкнот;

2) надання різноманітних послуг для банків та інших фінансових організацій;

3) виконання функцій фінансового агента уряду;

4) збереження централізованого золотовалютного запасу країни;

5) проведення грошово-кредитної політики.

Емісійна діяльність центрального банку

Центральний банк має монопольне право на випуск грошових знаків (банкнот) в обіг. Банкноти виступають єдиним законним платіжним засобом. У країнах з ринковою економікою у сучасній статистиці грошового обігу використовують наступні грошові агрегати:

М1 - готівкові гроші (монети та купюри), а також грошові ресурси на банківських рахунках до запитання та інших трансакційних рахунках;

М2 - це сума М1 та термінових і ощадних вкладів;

МЗ - це сума М2 та термінових вкладів на банківських рахунках у великих розмірах;

L - це сума МЗ та портфеля державних цінних паперів у небанківських утримувачів.

Центральний банк та фінансові організації

Особливістю центрального банку є те, що у своїй діяльності він не прагне отримати прибутки, не конкурує з комерційними банками та іншими кредитними організаціями на фінансовому ринку. Основна мета діяльності центрального банку - забезпечення безперебійного надання економіці країни платіжних засобів (забезпечення необхідного рівня ліквідності), налагодження та забезпечення ефективної системи розрахунків, контроль за роботою окремих фінансових установ. У розглянутому розрізі виділяють такі функції центрального банку:

1) збереження резервів комерційних банків;

2) видача банкам короткострокових кредитів на покриття тимчасових або сезонних розривів та на інші короткострокові потреби;

3) здійснення безготівкових розрахунків у загальнонаціональному масштабі;

4) нагляд та контроль за діяльністю фінансових організацій.; Центральний банк як фінансовий агент уряду Виконуючи дану функцію, центральний банк є головним

банкіром та фінансовим консультантом уряду. При цьому він здійснює операції:

- веде розрахунки урядових установ та відомств, а також здійснює платежі за дорученням казначейства;

- проводить операції з емісії та розміщення на ринку нових випусків облігацій внутрішньодержавної позики (ОВДП);

- надає прямий касовий кредит за проханням уряду;

купує державні цінні папери для поповнення власного портфеля;

- виступає радником уряду та інших державних органів щодо фінансових та інших питань стосовно грошово-кредитної політики.

Необхідно пам'ятати, що дана функція фактично скасована на законодавчому рівні для центральних банків, які увійшли до складу системи європейських центральних банків. Вона виконується звичайними комерційними банками (див. Розділ 17).

Центральний банк як зберігай золотовалютних резервів країни

У межах цієї функції центральний банк займається збереженням дорогоцінних металів, які виступають гарантійно-страховим фондом міжнародних платежів. Крім того, він зберігає великі запаси міжнародних платіжних засобів, які необхідні для підтримки курсу власної валюти за допомогою інтервенцій на валютному ринку.

Центральний банк та грошово-кредитна політика У даному випадку основна мета центрального банку - збереження купівельної спроможності грошової одиниці та забезпечення ефективності системи грошових платежів та розрахунків. Також грошово-кредитна політика є однією з важливих частин макроекономічного регулювання, яка направлена на досягнення макроекономічного зростання та утримання низького рівня інфляції.

Виділяють такі основні інструменти, якими центральний банк регулює грошово-кредитну політику:

- зміна облікової ставки та норм обов'язкових резервів;

- операції на відкритому ринку цінних паперів (продаж та купівля державних зобов'язань);

- валютні інтервенції - продаж та купівля валюти на валютному ринку.

Ще одним складовим елементом банківської системи є комерційні банки, діяльність яких є основним підґрунтям для стабільного функціонування усієї системи. Комерційні банки інколи називають багатофункціональними, які здійснюють свою діяльність на ринку позичкових капіталів. Нині комерційні банки можуть надавати більше 200 видів різноманітних банківських продуктів та послуг, але і ця цифра не є остаточною, оскільки у процесі жорсткої конкурентної боротьби банки еволюціонують і створюють або вдосконалюють усі елементи своєї діяльності. На сьогодні термін "комерційний" означає "діловий" характер банку, який орієнтований на обслуговування усіх суб'єктів господарської діяльності. Однак виділяють три основні функції комерційного банку (депозитна, кредитна та розрахунково-касова). Без виконання хоча б однієї з цих функцій це буде вже небанківська фінансово-кредитна установа.

Депозитна функція. Дана функція полягає в акумулюванні тимчасово вільних грошових ресурсів клієнтів комерційних банків. Вона належить до пасивних операцій і є необхідною, оскільки величина строкових депозитних коштів впливає на основну кредитну політику банків.

Кредитна функція. Реалізація цієї функції полягає в ефективному розміщенні залучених коштів серед економічних суб'єктів, у яких виникла потреба у додаткових коштах на певний період.

Розрахунково-касова функція. Комерційні банки традиційно відіграють провідну роль в організації та здійсненні грошових розрахунків. У свою чергу, платіжний механізм є невід'ємним елементом ринкової економіки. Унаслідок реалізації цієї функції здійснюється забезпечення процесу обміну, а від чіткої і налагодженої роботи комерційних банків залежить і загальна ефективність функціонування усієї економічної системи. Про важливість та складність функції свідчить хоча б той факт, що на неї припадає не менше 2/3 усього операційного часу банківського персоналу.

Розглянувши класифікацію та функції усіх елементів банківської системи, можемо сказати про багатогранність усіх її структурних елементів, специфіку діяльності та залежності економіки від ефективної, раціональної і прозорої діяльності всіх складових елементів системи.