8.2. Центральний банк Японії

Банківську систему Японії очолює Центральний банк - Банк Японії, 55 % акцій якого належать державі. Центральний банк Японії створено 1882 р. строком на ЗО років. Згодом цей термін було продовжено ще на ЗО років, а в 1942 році банк отримав безстроковий статус. Йому надано монопольне право емісії банкнот.

Функції Банку Японії визначено спеціальним Законом "Про центральний банк Японії" від 1942 року, який у 1979 р. було оновлено. Згідно із законом від 1942 р. основний капітал банку було встановлено у розмірі 100 млн ієн. У новій редакції закону, що потім набрав чинності, він не змінився. 55 % капіталу належить державі, 45 % - приватним акціонерам (приватним особам, фінансовим установам, страховим компаніям тощо). Акціонерам було гарантовано дивіденди в розмірі 4 %, які за умови надзвичайно високих прибутків банку зростали до 5 %. Решта прибутку надходила до державного бюджету.

Приватні акціонери в процесі управління банком не беруть участь. До основних функцій Банку Японії, крім грошової емісії (це його монопольне право), відносять грошово-кредитне регулювання економіки, водночас здійснення міжнародних розрахунків, проведення операцій на валютному ринку, а також касове обслуговування казначейства.

Банк діє на підставах закону 1942 p., завдяки якому Банк Японії підпав під жорсткий урядовий контроль і дав міністру фінансів право змінювати політику, яку він проводить. У 1949р. був створений Політичний комітет, який став тим новим органом, що визначав вищі інтереси держави у фінансовій і грошово-кредитній сферах. Із 7 членів комітету 5 мають право голосу. Президент, який призначається Кабінетом Міністрів на п'ять років, і по одному представнику від міських і регіональних банків, промисловості та сільського господарства (усі вони призначаються на 4 роки) - мають право голосу. Два члени, що не мають права голосу - представники Міністерства фінансів і Управління економічного планування .

Питання, які вирішує Політичний комітет, визначаються Законом "Про Банк". Відповідно до нього Комітет виробляє принциповий курс банківської діяльності й управління Банком Японії. Його прерогативою є зміна рівня процентної ставки, визначення і зміна видів та умов векселів, які обліковуються Банком Японії, а також видів, умов та вартісної оцінки застав кредитування. Він визначає і змінює види, умови і вартість об'єктів при операціях на відкритому ринку, а також термін початку і закінчення операцій.

Політичний комітет узгоджує з Міністерством фінансів питання про зміну максимального рівня позичкового відсотка на ринку на підставі тимчасового Закону "Про регулювання відсотків". Із дозволу Міністерства фінансів встановлює коефіцієнти резерву на підставі Закону "Про систему резервних внесків". Комітет приймає рішення щодо бюджету Банку Японії, однак при цьому необхідно отримати дозвіл Міністра фінансів. За узгодженням з ним Банк Японії звітує перед парламентом. Крім того, Банк Японії очолює президент банку і директорат, у який входять віце-президенти банку, радники президента, інспектор по нагляду за веденням справ і директор.

З 1971 року Банк Японії почав проводити операції на вексельному ринку, потім почав здійснювати активні операції з облігаціями державних позичок. Таким чином, був сформований ринок цінних паперів і розпочаті масові операції на інших ринках короткострокового капіталу.

Нова редакція Закону "Про Банк Японії" набрала чинності у квітні 1998 року, за яким загальне та оперативне управління покладається на правління банку, що складається з дев'яти осіб (скасували раду директорів).

Очолює Банк Японії Правління банку. Голова та два його заступники призначаються Кабінетом Міністрів за згодою двох палат парламенту. Шість членів правління призначає Кабінет Міністрів із осіб, які мають певний досвід і знання у сфері економіки та фінансів. Термін їхніх повноважень - п'ять років. Посади представників уряду скасовуються. Кандидатури на інші керівні посади затверджує міністр фінансів після відповідного подання правління банку: виконавчих директорів - строком на чотири роки, радників - на два роки. Ревізори призначаються Кабінетом Міністрів строком на чотири роки.

На засіданнях Правління за необхідності можуть бути присутні представники уряду. Вони мають право вносити на розгляд Правління свої пропозиції та давати оцінку грошово-кредитної політики Банку Японії, але остаточне рішення приймає правління.

Банк Японії, штаб-квартира якого розташована в Токіо, має 45 філій та відділень у Японії та представництва у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні і в Гонконзі. Банк має необмежену монополію на випуск банкнот. Згідно із законом від 1979 року обсяг банкнотної емісії встановлювався Міністерством фінансів за згодою уряду. Банк Японії має право, якщо вважає за необхідне, випускати банкнот більше, ніж передбачено лімітом, за що сплачує відсоток у розмірі 3 % річних від отриманого прибутку. Емісія банкнот змушує банк тримати резерви, які складаються з основної частини (комерційні векселі й державні цінні папери всіх видів) та необов'язкової частини (іноземна валюта, золотий і срібний запас). Основне забезпечення емісії банкнот становить портфель державних зобов'язань.

Скасування у 1965 р. заборони на використання державних позик для покриття дефіциту бюджету призвело до емісії облігацій державної позики. В активах Банку Японії державні папери становлять понад 80 %.

Як зазначено у новій редакції закону, головним завданням Банку Японії є сприяння збалансованому розвитку національної економіки шляхом підтримання цінової стабільності. Це втілюється в життя завдяки розробці та проведенню відповідної грошово-кредитної політики, випуску готівки. Нове законодавство скасовує максимальну квоту випуску банкнот та вимоги щодо їх резерву.

До основних завдань Банку Японії належить також забезпечення ефективного та безперебійного функціонування системи розрахунків між кредитними організаціями. Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Через кожні шість місяців банк за посередництвом міністра фінансів звітує перед парламентом про грошово-кредитну політику, але розробляє і проводить її як незалежна установа (що передбачено законодавством).

У новій редакції закону визначено такі основні напрями діяльності Банку Японії :

• облік комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань;

• надання кредитів під забезпечення векселів, боргових зобов'язань, державних облігацій та цінних паперів;

• купівля-продаж комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань, державних облігацій та цінних паперів, а також інших облігацій;

• виписка векселів на отримання;

• приймання вкладів і проведення операцій у національній валюті;

• приймання на зберігання цінностей, купівля-продаж золота та срібла у зливках.

Банк Японії як фінансовий агент уряду управляє від його імені державними фондами, проводить валютно-фінансову діяльність, спрямовану на стабілізацію валютного курсу ієни. Урядові кредити надаються шляхом підписки та андеррайтингу випусків державних позик і короткострокових державних цінних паперів. У сфері міжнародних фінансів Банк Японії за згодою Міністра фінансів може здійснювати купівлю-продаж валюти, надавати кредити чи проводити операції від імені уряду із закордонними центральними банками та іншими іноземними організаціями з метою розвитку співробітництва з ними, може приймати від цих організацій вклади та вдаватися до дій, що мають характер виправданих інвестицій в ієнах.

До функцій банку входять контроль за кредитною сферою та забезпечення безперебійного функціонування системи платежів і розрахунків шляхом надання кредитів на обмежений строк кредитним організаціям. Засоби грошово-кредитної політики Банку Японії протягом кількох повоєнних десятиліть відрізнялися від тих, які використовувалися центральними банками розвинених капіталістичних країн. Зокрема, коригування облікової ставки, політика мінімальних резервів та операції на відкритому ринку мали незначний вплив на грошово-кредитний ринок, а головним інструментом грошово-кредитної політики Банку Японії було пряме кількісне лімітування кредитів в умовах штучно заниженого рівня відсотку. У середині 70-х pp. стан економіки Японії докорінно змінився: слідом за високими темпами економічного зростання прийшла глибока і тривала криза. Зі зміною фази економічного циклу істотно зросло значення грошово-кредитного регулювання економіки, що обумовлено, зокрема, посиленням позицій держави в банківській системі.

Методи і дієвість грошово-кредитної політики визначалися нестачею фінансових ресурсів у японських корпорацій нефінансового сектору, слабким ринком позичкового капіталу, домінуванням банків у фінансуванні економіки. Протягом тривалого часу основні ставки на ринку банківського кредитування жорстко регулювалися, відкритого ринку цінних паперів практично не існувало.

Водночас контроль з боку держави за діяльністю приватних банків був досить значним і базувався на специфічному явищі японської грошово-кредитної сфери - перекредитуванні.

Упродовж 1960-1980-х років пік перекредитування припав на періоди стабільного економічного розвитку Японії.

Сьогодні основними засобами грошово-кредитної політики Банку Японії є:

1) коригування облікової ставки;

2) зміна обсягів купівлі-продажу облігацій та векселів;

3) встановлення резервних норм.

Встановлення, зміна або скасування обов'язкових резервних норм проводиться Банком Японії після затвердження відповідного рішення Міністром фінансів. Згідно із Законом максимальна резервна норма становить 20 % (пасиви в ієнах нерезидентів та валютні вклади резидентів резервуються на 100 %), її встановлення допускається в цих межах окремо за категоріями рахунків та категоріями кредитно-фінансових установ.

Резервування поширюється: на депозити; банківські позички; номінальну вартість довірчої власності; валютні вклади резидентів; пасиви в ієнах нерезидентів та аналогічні пасиви, визначені розпорядженням уряду; суми, що переводяться зі спеціального рахунку міжнародних фінансових операцій на інші рахунки.

Суми обов'язкового резервування за відповідними рахунками за будь-який місяць повинні депонуватись у Банку Японії протягом місяця (із 16 числа поточного місяця по 15 число наступного місяця). Штраф із недонарахованої суми (у розмірі облікової ставки комерційних векселів +3,75 % річних) перераховується Банком Японії у державну казну. Взаємовідносини центрального банку як "банку банків" із комерційними банками проявляються у постійному моніторингу банківської діяльності. Банк Японії щоденно контролює банківські баланси та щомісячно отримує звіти з прогнозними розрахунками обсягів майбутніх кредитів та надходжень на депозити. Як і раніше, Банк Японії, виходячи із загальноекономічної ситуації у країні, вносить свої пропозиції у плани банків або накладає обмеження на обсяг їх кредитної експансії. Кредити центрального банку комерційним є звичним явищем, оскільки щ позики - найвигідніший засіб залучення ліквідних ресурсів (вигідніший навіть, ніж депозити населення).

Облікова ставка процентів за кредитами банку Японії набагато нижча, ніж за онкольними короткостроковими міжбан-ківськими позичками.

Банк Японії ліцензує банківську діяльність, встановлює мінімальний розмір статутного капіталу банку, видає дозвіл на зміну фірмового найменування банку, злиття банків, створення і ліквідацію філій. Для забезпечення банком стійкої ліквідності важливе значення має встановлення рівня коефіцієнтів, що свідчать про ризик ліквідності. Такими коефіцієнтами є норма власного капіталу, відповідно до якої визначаються: частка власного капіталу банку у загальному сукупному капіталі; норма ліквідних активів, що показує співвідношення капіталу і боргових зобов'язань на певний момент часу; обмеження на надання великих кредитів. Банк Японії встановлює для банків зобов'язання щодо надання звітних документів щодо їх діяльності.

На сучасному етапі функціонування банківської системи Японії грошово-кредитна політика регулюється посередництвом Банку Японії, Міністерством фінансів, Федерацією економічних організацій. Основними методами регулювання можна Назвати: встановлення норми позичкового відсотку, адміністративні заходи, систему обов'язкових резервів, операції на відкритому ринку та з іноземною валютою. Необхідно також зазначити і те, що до 70-х pp. переважали адміністративні форми регулювання, а після 70-х pp. їх значення знизилося, а роль ринково-вартісних методів зросла.

У зв'язку з загальним переходом до неоконсервативного економічного курсу в кредитно-банківській сфері (закон 1981 р.) державний адміністративний контроль за діяльністю банків був дещо послаблений. Проте в руках держави залишилося кредитування галузей і об'єктів із високим підприємницьким ризиком і низькою рентабельністю, а вжиті заходи означали не скасування системи державного регулювання, а лише її часткову перебудову.

Ослаблення напруженості на ринку позичкового капіталу, його інтернаціоналізація, а також поява альтернатив у вигляді зростаючого фондового ринку значною мірою ліквідували об'єктивну економічну основу адміністративного регулювання і змусили Банк Японії переглянути своє ставлення до традиційного класичного інструментарію. Зросла гнучкість процентних ставок, дисконтна ставка була збільшена до ринкового рівня.

Банк Японії контролює та регулює діяльність комерційних банків і саме він є партнером під час підписання угод для приватних кредитно-фінансових об'єднань, підприємств та окремих осіб. Банк приймає на збереження внески від приватних фінансових об'єднань. Це має назву "система резервних депозитів" (введена в 1957 році). Фінансові заклади, які приєдналися до даної системи, зобов'язані зберігати в Банку Японії на своїх поточних рахунках визначену суму резервних депозитів. У тих випадках, коли у кредитних закладах не вистачає готівки, вони звертаються у банк, який надає їм позички. Відсоток за даним видом операцій визначається рівнем офіційної процентної ставки.

Отже, крім вказаних особливостей, Банк Японії, як і центральні банки країн з ринковою економікою, виконує класичні функції, які їм притаманні.