66. Страхування депозитів

Страхування депозитів полягає у створенні системи захисту грошових вкладів, що знаходяться на депозитних рахунках у комерційних банках, у разі їхнього банкрутства. Система депозитного страхування (СДС) породжена дворівневою банківською системою і функціонує практично в усіх країнах с розвинутою ринковою економікою. Цікаво, що потреба в її створенні виникла в умовах глибокого кризового стану економіки. Запровадження СДС настільки важливо для вирішення цілої низки економічних та соціальних потреб, що в США цю подію в економічному житті країни ХХ століття оцінюють як другу за своєю значимістю після створення Федеральної Резервної Системи.

Не дивно, що потреба створення СДС виникла і в Україні в період глибокої економічної кризи.

Система страхування депозитів покликана вирішити два головних завдання:

захистити насамперед дрібних вкладників від фінансових втрат;

запобігти масовому вилученню вкладів, коли банк перебуває в тяжкому фінансовому становищі.

Окрім цього, СДС виконує цілу низку допоміжних завдань:

розмежовує відповідальність комерційних банків за рівень ризикованості операцій, які вони виконують, та відповідальність потенційного клієнта за вибір надійного банку;

СДС може надати допомогу банкам, що опинилися в тяжкому фінансовому становищі, а саме:

провести злиття банку, що перебуває в тяжкому фінансовому становищі з іншим, сильнішим банком;

поручитись за цей банк перерахувавши на його рахунки певну грошову суму;

забезпечити механізм та процедури проведення банківських банкрутств.

СДС може здійснюватись на різних засадах:

1. за характером вимог щодо участі комерційних банків у СДС вона може бути: обов`язкова (всі комерційні банки повинні бути учасниками СДС); добровільна (за бажанням банків) та змішана ( в США держава зобов`язує всі банки, котрі входять до ФРС, встановлює певні вимоги, дотримання яких є необхідною умовою для членства в СДС).

Обов`язкова СДС приваблива тим, що, охоплюючи всі банки, забезпечує однакові гарантії клієнтам усіх банків. недоліком її є слабка відповідальність клієнта щодо вибору надійних банків.

Добровільна СДС приваблива своєю демократичністю. Вона ґрунтується не на законі, а на договорі і дає змогу уникнути значних суперечок між банками та державою.

Недоліком її є позбавлення частини клієнтів надійного захисту через СДС.

Змішана система має переваги перед двома попередніми в тому, що вона прагне попередити ситуації, коли ефективно функціонуючи банки сплачували б страхові внески, які б використовувались на відшкодування витрат банків, управління котрими здійснювалось недостатньо ефективно. Недолік у неї той самий, що і в попередньої системи.

2. За обсягом страхового захисту вона може бути повна, обмежена та дискреційна.

Якщо СДС ґрунтується на принципі повного страхового захисту депозитів комерційних банків, вона тим самим підвищує довіру до банків клієнтів, стимулює вкладення тимчасово вільних грошових засобів суб`єктів громадського життя на депозитні рахунки та стримує прагнення їх масово вилучати вклади в період кризових ситуацій в банківській системі. Негативною ознакою системи повного захисту є те, що вона стимулює банки займатись надмірно високо ризикованою діяльністю, і СДС може зазнати досить суттєвих збитків.

Обмежена відповідальність СДС передбачає повний захист дрібних вкладників, які не можуть та й не повинні знати всіх тонкощів вибору надійності банку, та обмежений захист великих вкладників, які з огляду на своє становище зобов`язані нести відповідальність за вибір банку, якому вони довіряють досить значні капітали. І в цьому перевага даної системи захисту. Недоліком її є те, що в умовах високого рівня інфляції важко визначити мінімальний рівень повного покриття.

Дискреційна (гнучка) відповідальність СДС може розглядатись як обмежена, але це пов`язано з тим, що в кризові періоди банківської системи база страхової відповідальності СДС розширюється, а в період її стабілізації - звужується. Перевагою цієї системи є гнучкість реагування на зміни економічної ситуації, а недоліком - примусовість страхової відповідальності (адміністративним шляхом), що подекуди порушує інтереси окремих банків.

3. За принципом визначення ставки платежів до СДС вона може ґрунтуватись на фіксованій та диференційній ставках. Диференційована ставка може обумовлюватись двома чинниками:

фінансовим станом та ступенем ризиковості операцій;

поточною величиною фонду СДС та обсягами необхідних виплат.

При фіксованій ставці платежів до СДС прив`язуються, як правило, до обсягу депозитів, які підлягають страхуванню. Вона приваблива своєю простотою, а вразлива тим, що банки з різним рівнем ризику здійснюваних ними операцій вносять однакові платежі.

Якщо ставка платежу ґрунтується на диференціації платежів за фінансовим станом та ризиковістю, то вона визначається для кожного банку окремо залежно від рівня фінансового стану ліквідності та ризиковості. Достоїнством такого варіанту є справедливий підхід до формування фондів СДС. Хто більше ризикує - більше платить, бо має більше шансів потрапити в страхову ситуацію.

Недоліком є труднощі з оцінкою СДС рівня ризиковості банківської діяльності та контролем за його зміною.

І, з рештою, СДС, яка ґрунтується на диференціації страхових платежів, в основі якої лежать величина фонду СДС та обсяги виплат із нього, приваблива для самої СДС тим, що дає їй можливість уникнути значних збитків, а для страхувальників - тим, що не "збуджує" у них надмірних апетитів вирішувати свої проблеми за рахунок СДС. Недоліком її є те, що недостатність фондів СДС може бути наслідком не тільки помилок, допущених управлінцями банків, а й результатом прорахунків управлінцями фонду СДС, а економічну відповідальність в обох випадках несуть банки.

4. За мірою участі держави у фінансовому забезпеченні страхових виплат СДС може створюватись як відкрита кредитна лінія ЦБ не тільки на основі певних державних гарантій, а й тоді, коли їх не має.