84. Платоспроможність страховика та методи її оцінки

Платоспроможність страховика – це об’єктивний показник його поточного фінансового стану шляхом його прогнозування в осяжному майбутньому. Інакше, це можливість виконання в осяжному майбутньому його зобов’язань завдяки тим активам, які є в розпорядженні страховика, являють собою реальні цінності, а тому є ліквідними.

Усі зобов’язання страховика можна розділити на дві групи:

• зовнішні зобов’язання перед страхувальниками, перестрахувальниками, бюджетом, банками й іншими кредиторами;

• внутрішні зобов’язання перед фундаторами, акціонерами, філіями, співробітниками й ін.

Страхова платоспроможність за зовнішніми зобов’язаннями перед страхувальниками (по страхових зобов’язаннях) забезпечується за допомогою страхових резервів і власних вільних коштів (статутного фонду, резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку й інших резервів, не пов’язаних зобов’язаннями). Якщо обсяг страхових резервів недостатній, то страховик виконує страхові зобов’язання за рахунок власних коштів. Якщо обсяг власних коштів перевищує обсяг зовнішніх (у тому числі страхових) зобов’язань, можна вважати страховика платоспроможним.

В Україні прийняті такі вимоги для забезпечення платоспроможності:

• наявність оплаченого статутного фонду в обсязі, що встановлений вимогами законодавства;

• наявність у страховика гарантійного фонду, вільного від прийнятих ним страхових зобов’язань;

• створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

• перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Перші три умови були розглянуті раніше, тому розглянемо останню умову платоспроможності, що утворюється завдяки забезпеченню страховиком перевищення фактичного запасу платоспроможності над нормативним.

Відповідно до вимог Закону “Про страхування” (ст.30), фактичний запас платоспроможності (ФЗП) страховика повинен перевищувати розрахунковий рівень нормативного запасу (НЗП) на будь-яку дату, тобто:

ФЗП > НЗП. (6.2)

Фактичний запас платоспроможності страховика визначається як різниця між загальною сумою майна (загальної суми активів) М і сумою нематеріальних активів Nа мінус сума зобов’язань Zo, у тому числі страхових в обсязі страхових резервів R, котрі страховик повинен сформувати у відповідності з вимогами, що передбачені ст 31 Закону України “Про страхування”:

ФЗП = М – Nа – Zо – R. (6.3)

Страховики, відповідно до обсягів їхньої страхової діяльності і страхових зобов’язань, зобов’язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів), що відповідає умові (6.2).

Нормативний запас платоспроможності страховика на звітну дату (без урахування договорів страхування життя) вибирається як найбільша з двох наведених нижче величин. Перша НЗП1 визначається шляхом множення на 0,18 суми надходжень страхових премій ?Pi протягом попередніх 12 місяців (останній місяць скаладається з кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума надходжень страхових премій зменшується на 50% страхових премій ?Rej, що належать перестраховикам, відповідно до формули:

НЗП1 = 0,18 • ( Pi – 0,5 • ?Rej ) (6.4)

Друга величина нормативного запасу платоспроможності НЗП2 визначається шляхом множення на 0,26 суми страхових виплат ?SB, які здійснені протягом попередніх 12 місяців (останній місяць скаладається з кількості днів на дату розрахунку) самим страховиком за договорами страхування, зменшеної на 50% обсягу виплат ?SRE, що компенсуються протягом цього звітного періоду перестраховиками згідно з укладеними ними із страховиком договорами перестрахування:

НЗП2=0,26 • ( ?SB – 0,5• ?SRE) (6.5)

Отже, на будь-яку дату повинна виконуватися така умова:

ФЗП > { НЗП1 V НЗП2 }MAX (6.6)

Держфінпослуг контролює також коефіцієнт запасу платоспроможності КЗП, який визначається як відношення показника фактичного запасу платоспроможності до максимального значення показника нормативного запасу платоспроможності:

КЗП = ФЗП / { НЗП1,2 }MAX (6.7)

Платоспроможність також залежить від співвідношення між розміром ресурсів страховика й обсягом зобов’язань, які він приймає. Це положення визначає обмеження на обсяг власного утримання ризику за окремим об’єктом страхування у межах не більш 10% від суми оплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів, і було розглянуто нами раніше в розділі 6.1,5.