4. Предмет права соціального забезпечення

Суспільні відносини є доволі динамічним соціальним явищем. Одні з них існують від зародження соціально-організованого суспільства і до його найвищих форм розвитку, інші зникають із плином певного часу. Є відносини, які з'являються на більш пізніх етапах розвитку суспільства. Саме до останніх належать відносини щодо соціального захисту, які достатньо виразно постали лише з появою ринкових капіталістичних відносин, у зв'язку з чим виникла потреба впорядкувати відносини між капіталом та трудящими, а держава взяла на себе обов'язок захисту інтересів слабшої ланки цих відносин - найманих працівників.

Значно пізніше, вже у XX ст. постала необхідність появи у системі відносин соціального захисту окремого їх різновиду - відносин соціального забезпечення. І цілком закономірно, що ці відносини так само потребували свого юридичного впорядкування, тобто вони підпадали під сферу правового регулювання, їх правовий характер досить виразно виявлявся не лише в індивідуальних інтересах членів суспільства, а й відображав загальносоціальні інтереси. При цьому взаємні інтереси учасників цих відносин могли найбільш повно реалізуватися за умови, коли кожен із них погоджувався на певне обмеження власних інтересів заради задоволення інтересів іншого. Крім того, згода учасників відносин соціального забезпечення на виконання певних правил, з огляду на їх обов'язковість, у разі необхідності може бути посилена за рахунок застосування державного примусу.

За останні півстоліття відносини соціального забезпечення зазнали суттєвих змін, і закономірно, що це не могло не позначитися на визначенні предмета права соціального забезпечення. Ці відносини набули ще більш вираженого соціального характеру. На зміну планово-розподільчій системі матеріального забезпечення непрацездатних та членів їх сімей, де провідну роль відігравала держава в особі своїх уповноважених органів, прийшли нові, більш сучасні форми соціального захисту прав громадян, які базуються на соціальному страхуванні. Останнє передбачає активну участь у фінансуванні соціальних виплат не лише держави, а й роботодавців та самих найманих працівників. Відповідно, право соціального забезпечення як самостійна галузь ще міцніше утвердилось на чільних позиціях системи права України.

При визначенні предмета права соціального забезпечення необхідно мати на увазі, що крім соціально-забезпечувальних відносин, які за своїм складом не є однорідними, до сфери правового регулювання цієї галузі належать ще деякі самостійні види суспільних відносин, які покликані забезпечити існування соціально-забезпечувальних відносин. Такими, зокрема, є соціально-страхові відносини та відносини, пов'язані із встановленням юридичних фактів, що є підставою для реалізації особою права на соціальне забезпечення. Останні прийнято називати процедурними відносинами.

Процедурними відносинами у сфері соціального забезпечення вважаються такі відносини, які виникають та існують при визначенні і встановленні юридичних фактів, що є необхідними для існування матеріальних відносин соціального забезпечення, їх значення для предмету права соціального забезпечення є досить вагомим. Адже порушення процедури при встановленні юридичних фактів, необхідних для виникнення матеріальних відносин, може призвести до відмови у призначенні того чи іншого виду соціального забезпечення.

Важливу роль у структурі предмета права соціального забезпечення відіграють соціально-страхові відносини. Ними вважаються відносини, які існують у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування і складаються щодо організації соціального страхування, утворення соціальних страхових фондів, формування коштів останніх та розподілу цих коштів між особами, що потребують соціального забезпечення. Вони традиційно доповнювали соціально-забезпечувальні відносини, але фактично тільки з кінця минулого століття їм, як і належить, було надано статусу відносин соціального захисту.

Галузевий характер соціально-страхових відносин досить виразно виявляється у тому, що їх існування зумовлено необхідністю створення достатніх можливостей для реалізації громадянами свого конституційного права на соціальне забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто ці відносини логічно доповнюють соціально-забезпечувальні відносини.

Отже, предметом права соціального забезпечення є комплекс якісно однорідних суспільних відносин, що існують у сфері соціального забезпечення осіб, які зазнали соціального ризику (соціально-забезпечувальні відносини), а також пов'язані з ними процедурні та соціально-страхові відносини.