9.2. Страхування кредитних ризиків

З найдавніших часів кредитні операції проводилися в умовах ризику неповернення кредиту. Ризик кредитної операції матеріально проявляється в неповерненні, несплаті заборгованості, а юридично - у невиконанні зобов'язань. В сфері кредитних відносин існують різні форми

забезпечення кредитів: матеріальна та юридична. З одного боку, використання цих форм є трудомістким у кредитних операціях, а з іншого позичальник не завжди має достатню можливість матеріального або юридичного забезпечення кредиту. Тому особливою формою захисту виступає страхування.

Управління кредитним ризиком здійснюється через:

а) формування резервів (Положення про використання резерву для відшкодування можливих втрат кредитоспроможності комерційних банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України);

б) підтримку оптимальної структури заборгованості з кредитів;

в) лімітування кредитних операцій, тобто встановлення лімітів на галузевий ризик концентрації та ризик концентрації кредитних вкладень за регіонами.

Отже, з метою захисту кредитно-фінансової сфери діяльності юридичних осіб проводиться страхування кредитних ризиків - ризику неплатежу і ризику настання відповідальності позичальника за неповернення кредиту (рис. 9.1).

Кредитне страхування - відносно новий вид страхування, який розвивається з розвитком споживчого кредиту в країнах з ринковою економікою, де населення купує в розстрочку будинки, автомашини, товари тривалого користування тощо.

У цьому виді об'єктом страхування виступають майнові інтереси, пов'язані з матеріальними збитками, що можуть бути завдані страхувальнику внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором (договором позики) між позичальником і страхувальником (позикодавцем, кредитором).

Історичний прообраз страхування кредитів полягає в комісійній операції, за умовами здійснення якої укладалася додаткова угода, названа делькредере. Виділяють такі види страхування кредитів: страхування делькредере (комерційні кредити, кредити під засоби виробництва і предмети споживання, експортні кредити); поручительства і гарантії; страхування збитків, які виникають через надмірне довір'я (рис. 9.2,9.3,9.4, 9.5,9.6). Страховик, який займається кредитним страхуванням, працює у всіх галузях делькредере на основі однакових процедур: можливі страхові випадки попереджуються за допомогою поточного спостереження за кредитами; при настанні страхового випадку (втратах від неплатоспроможності отримувача) відшкодовує збиток; розмір збитку зменшують за рахунок участі страховика в судовому процесі щодо банкрутства отримувача.

Важливим моментом у страхуванні є: визначення страхового випадку, розміру страхового платежу, страхової суми та страхового відшкодування. Необхідною умовою виникнення відповідальності є факт настання страхового випадку, а як результат - поява ризику

неплатоспроможності.

Страховим випадком вважаються збитки страхувальника внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником своїх обов'язків, передбачених кредитним договором (договором позики). Сюди відносять: неповернення або часткове повернення позичальником кредиту (позики) у встановлені кредитним договором терміни, невиплата ним відсотків у повному обсязі та в установлені кредитним договором терміни, невиконання інших обов'язків, передбачених кредитним договором.

Страховий платіж залежить від характеру кредиту, діяльності позичальника, мети використання кредиту, наявності товарно-матеріальних цінностей або іншого майна у власності позичальника, що можуть стати забезпеченням прав регресних вимог страховика при настанні страхового випадку і визначається з урахуванням кредитоспроможності позичальника, цільового призначення кредиту та інших умов, передбачених кредитним договором.

Страхова сума вираховується з суми кредиту (позики) та відсотків за користування кредитом. Ці дані містяться у кредитному договорі між страхувальником і позичальником.

Варто зазначити, що межа відповідальності страховика становить від 50 до 90% суми непогашеного кредиту та відсотків, передбачених договором кредитування.

Загальна сума страхових виплат за страховими випадками не може перевищувати страхової суми за договором страхування.

Для визначення ступеня страхового ризику страхувальник при укладанні договору страхування повинен надати страховику такі документи:

♦ копію свідоцтва про реєстрацію страхувальника;

♦ копію статуту;

♦ балансовий звіт (форма 1), звіт про фінансові результати (форма 2); звіт про рух грошових коштів на останню звітну дату (форма 3);

♦ копію кредитного договору;

♦ техніко-економічне обґрунтування заходів, що кредитуються;

♦ довідку про залишки коштів на поточному рахунку позичальника:

♦ договори, контракти, рахунки, накладні, що характеризують планове використання кредиту, кредитних коштів;

♦ договори купівлі-продажу або інші документи, що є підставок для надання кредиту;

♦ контракт на постачання і реалізацію продукції;

♦ розрахунок погашення кредиту;

♦ документ, що засвідчує зобов'язання за заставою;

♦ акт аудиторської перевірки фінансового стану страхувальника. На основі цього страховик визначає кредитоспроможність та фінансову стабільність позичальника - страхувальника.

Для виплати страхового відшкодування страхувальник повинен подати страховику (страховій компанії) такі документи:

♦ письмову заяву на виплату страхового відшкодування;

♦ офіційні документи, що підтверджують неповернення кредиту (позики) і/або відсотків з кредиту;

♦ оригінал договору страхування (страхового свідоцтва);

♦ акт несплати позичальником кредиту та/або відсотків з нього страхувальнику;

♦ нотаріально завірену копію або оригінал кредитного договору

(договору позики);

♦ акти аудиторських перевірок фінансового стану позичальника після факту несплати кредиту та/або відсотків з нього страхувальнику;

♦ довідку про залишки коштів на поточному рахунку позичальника;

♦ копію рішення суду щодо цього страхового випадку;

♦ інші документи, зазначені у договорі страхування.

Існують випадки, коли кредитний договір пролонгований страхувальником. Тоді укладається додаткова угода до діючого договору страхування. Тільки після цього настає відповідальність страховика на термін пролонгації. При цьому страховий платіж вираховується так само, як при укладанні діючого договору.

Варто зазначити, що до найбільш поширених організаційних форм страхування кредитів, які відрізняються за характером наданого кредиту, що забезпечується страховим захистом, відносять: страхування товарних кредитів, страхування кредитів під інвестиційні засоби, страхування споживчих кредитів, страхування матеріальних цінностей, що передаються під заставу, страхування експортних кредитів.

Із цих форм найбільшого поширення набуло страхування товарних кредитів, яке охоплює майже всі галузі господарства. Страховий захист у страхуванні товарних кредитів забезпечується як у внутрішньому, так і у зовнішньому (експортно-імпортному) товарообігу, що здійснюється на кредитній основі.

Кредити під інвестиційні засоби можуть бути товарними і фінансовими. Найбільше застосовується страхування товарних кредитів, виданих для інвестиційної діяльності. Ця форма страхування кредитів забезпечує захист як інвесторів, так і продавців від ризику неплатоспроможності їхніх клієнтів.

Страхування матеріальних цінностей, що передаються під заставу, забезпечує надійність у кредитних відносинах між кредитором і позичальником. Таке страхування має здійснюватися за рахунок коштів заставодавця (страхувальника) у повній вартості заставленого майна, але на користь заставоодержувача.

Сутність страхування експортних кредитів полягає в тому, що експортер, який надає відстрочення платежу, досить часто зазнає ризику непогашення, або несвоєчасного погашення заборгованості імпортера. Страхуванню експортних кредитів притаманні властивості, що відрізняють його від інших організаційних форм страхування кредитів. Так, страхування експортних кредитів здійснюється, як правило, спеціалізованими закладами, що належать державі, або держава в них має контрольний пакет акцій.

Різноманітність умов експортного кредитування і труднощі з ідентифікацією та оцінкою кредитних ризиків не дають можливості застосовувати єдині страхові тарифи, тому вони можуть істотно відрізнятися як у розрізі окремих країн, так і в розрізі окремих страхових організацій навіть у межах однієї країни.