logo
НМП-ФМБ-Маг-ДН-2011

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При формуванні інвестиційного портфеля банк керується такими принципами:

Одночасно досягти усіх цілей неможливо, жоден з цінних паперів не має всіх перелічених властивостей, тому необхідно знайти оптимальне рішення, з'ясувавши, що для банку на даний час є пріоритетним. Кваліфіковано врахувати потреби банку і сформувати портфель цінних паперів, який об’єднає у собі розумний ризик і прийнятну дохідність, – основне завдання фінансового менеджера банку.

Структура трансакційних витрат, які несуть інвестори на ринку капіталів, має такий вигляд:

Постійні витрати в короткостроковому періоді відносно незмінні і невеликі. Комісія відображає плату за послуги брокера у випадку, якщо операцію доручено здійснити йому. Як правило, величина комісії визначається на договірних умовах між брокером та інвестором. Винагорода реєстратору операції складає плату за послуги професійного реєстратора і депозитарію.

Спред дилера є не тільки платою за його послуги, але й винагородою за ризик від можливих змін курсів за період перереєстрації акцій і надходження грошей на його рахунок.

Альтернативні витрати рівні різниці між дійсною і бажаною дохідністю від інвестицій.

Пасивна стратегія управління портфелем ділиться на дві частини. Перша – формування портфеля на основі певних критеріїв і збереження його протягом певного періоду часу без змін.

Зменшення ризиків, пов’язаних з інвестиціями, управління інвестиційними ризиками можна здійснювати такими методами:

вартість (ціна) облігації Р у спрощеній формі можна виразити так:

Р = С + В, (9)

де

С – дисконтована величина платежу, що гаситься;

В – дисконтована сума фінансової ренти, що створена періодичними виплатами купонного доходу.

Однак розрахунок ціни облігації набагато складніший, ніж вищенаведений.

При визначенні курсової вартості купонної облігації використовується така формула :

(10)

або

, (11)

де

Р – ціна облігації;

С – купон;

N номінал;

n – число років до погашення облігації;

r – дохідність до погашення облігації.

Розглянемо управління портфелем з облігацій з точки зору двох основних стратегічних ліній інвестора – активної і пасивної.

Поточний дохід від портфеля з облігацій складається з купонного доходу, збільшення вартості портфеля при зміні цін на вторинному ринку, відсотків від реінвестування купонного доходу. Прийнятий підхід у визначенні ставок за облігаціями – представлення дохідності в ефективному вирахуванні. Дохідність до погашення для облігацій з купонними виплатами – це дохідність з розрахунку на рік, яку забезпечить собі інвестор, якщо, купивши облігацію, притримає її до погашення. Ця дохідність є об'єктивним показником, тому що при її визначенні враховується не тільки купон і ціна паперу, але й період часу, який залишається до погашення, а також знижка або премія відносно номіналу.

В окремих випадках інвестору для прийняття рішення достатньо визначити лише орієнтований рівень дохідності цінного паперу. Для визначення такого рівня дохідності облігації використовують таку формулу:

, (12)

де

r– дохідність до погашення;

n – номінал облігації;

P – ціна облігації;

n – число років до погашення;

C – купон.

Для портфеля з облігацій можливі два підходи у визначенні аналога ставки дохідності до погашення. Перший полягає в тому, щоб розглядати портфель з облігацій як один синтетичний папір і визначити дохідність вже для облігацій. Такий показник ще називають дохідністю за потоком платежів. Інший підхід ґрунтується на використанні відомих ставок за окремими облігаціями, що входять у портфель. Ці ставки певним чином зважуються, і виходить середня дохідність до погашення для портфеля.

Теоретичною характеристикою чутливості ціни облігації до змін ринкових відсоткових ставок служить так звана дюрація Макоулі (Macaulay duration) . Дюрація є не що інше як еластичність ціни облігації за відсотковою ставкою і тому служить мірою ризику зміни ціни облігації при зміні відсоткової ставки:

, (13)

Чим менша величина дюрації, тим менша ціна облігації буде реагувати на зміну відсоткової ставки і навпаки.