Методичні рекомендації до практичних занять

Сучасною економічною наукою досить повно розроблена теорія ціни і ціноутворення промислових товарів. Стосовно сфери банківських послуг (продуктів) дані розробки менш значні. Це обумовлено тим, що продукти нематеріального характеру довгий час не сприймалися як товари. Тільки після того, як економісти погодилися з тим, що незалежно від нематеріального характеру продукту в деяких галузях господарства (у тому числі в банківській сфері) вони все-таки можуть розглядатися як товари, постало питання про розробку нових підходів до ціноутворення.

Розглянемо кілька відомих визначень ціни і спробуємо з'ясувати, наскільки вони відповідають поняттю "ціна" банківського продукту (послуги). В основі цін лежить вартість товару, величина якої, як відомо, визначається суспільно необхідними витратами праці (ОНЗТ). Питання про те, чи існує суспільна потреба в даному товарі і чи відповідає їй число зроблених товарів, має істотне значення вже в силу того, що в суспільстві кожна дана потреба не єдина. Суспільство має обмежений фонд робочого часу й інших ресурсів. Тому на задоволення кожної потреби воно може виділити лише визначену частину свого фонду робочого часу. Чим же вона визначається? Очевидно, двома змінними: величиною суспільної потреби в даному виробі (чи, іншими словами, кількістю споживчих вартостей, необхідних для задоволення цієї потреби) і середніми витратами праці на одиницю споживчої вартості.

Потреби споживачів банківських продуктів вливаються в суспільні потреби, оскільки потреби суспільства складаються з потреб конкретних його представників. Для того щоб суспільна потреба в банківських продуктах була задоволена, ці продукти повинні бути кимось надані.

Обсяг витрат робочого часу (у рамках загального його фонду), пов'язаний з виробництвом банківських продуктів, визначає ту їхню кількість, що буде надано споживачам (суспільству). У випадку якщо наявний на ринку обсяг пропозиції банківських продуктів не покриває потреби споживача, варто збільшити обсяг їхньої пропозиції. Цього можна домогтися тільки збільшенням витрат матеріальних і людських ресурсів. Збільшення частини суспільного фонду робочого часу, що витрачається на виробництво банківських продуктів, приведе до зростання пропозиції останніх (за рахунок зниження пропозиції інших продуктів). Звідси виходить, що відсутні принципові розходження у ціні продуктів банку і всіх інших продуктів.

Відмінності і специфіка ціни продуктів банку виявляються при розгляді ціноутворюючих факторів.

Приведемо визначення:

Розгорнута формула ціни має наступний вид:

, (16)

де

Сб – витрати виробництва (собівартість);

h, р, r – норми чистого доходу, пропорційні відповідно використаним трудовим ресурсам, відтвореним виробничим фондам і природним ресурсам;

Т, Ф, Р – відповідні витрати трудових ресурсів, виробничих фондів і природних ресурсів.

Першою особливістю складу ціни банківських продуктів є те, що при їхньому виробництві не використовуються природні ресурси, отже, ціна банківських продуктів буде визначатися по формулі:

(17)

чи

Ц=Сб+Маржа (маржа=hT+pФ) (18)

Друга особливість банківських продуктів, що накладає відбиток на підхід до їхньої ціни, полягає в тім, що, незважаючи на тісну взаємозалежність діяльності окремих підрозділів банку, кожне з них забезпечує надання споживачу свого конкретного продукту (діяльність кожного банківського підрозділу відносно незалежна від діяльності інших підрозділів). Наприклад, наданням продуктів для вкладників зайняте управління депозитних операцій, що, хоча і забезпечує ресурсну базу для підрозділів, що здійснюють активні операції, але не залежить від них у плані реалізації власних продуктів - внесків і депозитів. У зв'язку з цим собівартість кожного продукту банку повинна будуватися відповідно до витрат підрозділів, що забезпечують їхню реалізацію. У цій же час існує цілий ряд витрат, зв'язаних з діяльністю банку як єдиного підприємства. Ця категорія витрат в однаковій мірі відноситься до витрат усіх підрозділів банку і повинна бути складовою частиною собівартості їхніх продуктів. Виходячи з цього, собівартість кожного банківського продукту повинна визначатися окремо по підрозділах банку і з урахуванням загально банківських витрат.

Перелічимо ті задачі, що повинний вирішувати банк при встановленні ціни.

По-перше, ціна повинна бути основою планування доходів і витрат банку. Ціна продуктів для вкладників дає представлення про передбачувані витрати банку, які пов'язані із залученням ресурсів. Ця ціна дозволяє планувати ціну на продукти для отримувачив кредитів для того, щоб банк не поніс втрат.

По-друге, ціна повинна відповідати ринкової ситуації, визначати найбільш вигідні для банку напрямки діяльності. Ціна, по якій банк купує ресурси, повинна відповідати запитам вкладників. У противному випадку припиниться приплив ресурсів у банк. Дана ціна визначає ефективність (прибутковість) пасивних операцій банку.

Ціна для отримувача кредиту виконує, з одного боку, стимулюючу функцію, підвищуючи чи знижуючи попит на вільні ресурси, з іншого – вона також як і у випадку з ціною залучення коштів, дозволяє оцінити прибутковість кредитних операцій банку і, відповідно, ефективність даного напрямку його роботи.

По-третє, більш висока ціна одних банківських продуктів у разі потреби повинна компенсувати низьку ціну інших продуктів.

Структура собівартості банківських продуктів

Представляється правильним виділяти три групи витрат: прямі витрати, непрямі витрати і витрати, зв'язані з утриманням підрозділів що не приносять доходу (штабних підрозділів).

Приблизний перелік прямих і непрямих витрат підрозділів банку приведений у таблиці 3.9.

Що стосується витрат, зв'язаних зі змістом штабних підрозділів, то на цьому питанні варто зупинитися окремо.

Штабні підрозділи не займаються безпосередньо залученням і розміщенням ресурсів, однак вони забезпечують необхідні умови для діяльності всіх інших підрозділів, визначають основні напрямки і пріоритети в діяльності і розвитку банку, сприяють підтримці ліквідності банку, задаючи можливий рівень ризику операцій, постачають банк потрібною інформацією про стан ринку, розробляють нові види послуг, створюють матеріально – технічну базу для роботи, правову основу здійснення операцій і схоронність комерційної таємниці. Тому фактична собівартість банківських послуг повинна визначатися з урахуванням витрат штабних підрозділів.

Таблиця 3.9