7.1. Історія створення банківської системи

У Німеччині після Другої світової війни була створена дворівнева банківська система, де на верхньому рівні знаходиться центральний банк країни - Німецький федеральний банк, а на другому - комерційні, або кредитні банки, а також спеціалізовані кредитні установи.

Німецький федеральний банк ("Бундесбанк") є правонаступником центрального банку Німеччини - Рейхсбанку, який було суттєво реорганізовано після Другої світової війни. Закон про кредитну систему 1934 року надав Рейхсбанку виключні права щодо кредитної системи, а закон про Рейхсбанк 1939 p. повністю підпорядкував його фюреру.

Після капітуляції Німеччини в 1945 році в радянській зоні окупації всі відділення Рейхсбанку були закриті, у той час, як у західних зонах вони продовжували свою діяльність. У лютому 1948 року на їх основі був створений Банк німецьких земель, а в 1957 році відбулося його злиття з центральними банками земель і створення Німецького федерального банку.

Відповідно до закону про Німецький федеральний банк (1957 р.) він є незалежним від уряду. Проте, враховуючи виконання поставлених перед ним завдань, він зобов'язаний надавати підтримку уряду в галузі загальної економічної політики.

Німецький федеральний банк є безпосередньою юридичною особою публічного права Федерації. Місцем знаходження банку є Франкфурт-на-Майні. Він належить Федерації, що є суверенною у сфері валюти. їй і нараховується прибуток, що перевищує необхідні відрахування за правовими положеннями до нормативного резерву або для купівлі компенсаційних вимог.

Навпаки, незважаючи на свій обов'язок підтримувати загальну економічну політику Федерального уряду, Федеральний банк під час виконання своїх повноважень згідно із Законом про Федеральний банк є незалежним від вказівок Федерального уряду.

До групи комерційних банків, крім банків, відносять також приватних банкірів, які проводять операції щодо комерційного обслуговування промисловості та сфери послуг певного визначеного кола клієнтів. У результаті злиття дрібних та середніх банків їх кількість постійно зменшується. Так, з 1957 року їх кількість зменшилася з 245 до 60, тобто майже в чотири рази. Найбільшими банкірськими будинками вважають "Трінкхауз унд Буркхард", "Опен-гейм", "Мерк-Франк", "Шрьодер", "Мюнхмайєр", "Хьонгс", "Варбург-Брінкман" та "Вірц". Усі вони є центрами фінансової олігархії Німеччини, тісно пов'язані з іноземним капіталом.

На спеціалізовані центральні банки припадає майже 70 % активів усієї кредитної системи Німеччини.

Банки з особливими завданнями є державними. Вони були створені після війни з метою надання допомоги приватному сектору з боку держави та посилення впливу останнього на процес суспільного виробництва. Ці банки безпосередньо підпорядковані уряду країни.

Особливе місце серед цієї групи займають Банк відтворення та Експортний банк.

Банк відтворення (Kredititanstalt fur Wideraufbau) - це державний інвестиційний банк, який був створений на основі закону від 5 листопада 1948 року. Метою його створення є забезпечення всіх галузей економіки середньостроковими та довгостроковими кредитами і відтворення господарства. Основний капітал його був зібраний за рахунок фонду, утвореного від реалізації американських товарів, що надійшли за планом Маршала. На сьогодні Банк відтворення займається кредитуванням інвестицій та експортних операцій, а також виконує функцію банку розвитку.

Експортний банк (Ausfuhrkredk) спеціалізується на наданні середньо- і довгострокових кредитів з експорту німецького обладнання.

Іпотечні банки вперше були створені в Німеччині. Першим з них був державний іпотечний банк у Сілезії, заснований у

1770 році. Він надавав фінансову допомогу найбільшим поміщицьким господарствам. У XIX ст. іпотечні банки почали обслуговувати дрібні поміщицькі володіння та сільські господарства. У другій половині XIX ст. створювались іпотечні банки для кредитування міської нерухомості.

Перший приватний іпотечний банк (акціонерний) був створений у 1862 році у Франкфурті-на-Майні. Іпотечні банки надають довгострокові кредити під заставу нерухомості за рахунок засобів від емісії та реалізації іменних закладних і на пред'явника.

Контрольний пакет акцій багатьох приватних іпотечних банків Німеччини належить гроссбанкам, які займають також керівні пости в державних іпотечних банках.

Найбільшими приватними іпотечними банками є Німецький центральний земельний банк, Франкфуртський іпотечний банк і Німецький іпотечний банк у Бремені.

Ощадні каси виникли в Німеччині у другій половині XVlllст. Вперше приватні каси були створені в Гамбурзі у 1778 рощ, а потім створенням ощадкас почали займатися місцеві органи влади. Таким чином, на сьогодні майже всі ощадкаси в Німеччині є державними.

Особливість пасивів ощадкас полягає у тому, що у них відсутній акціонерний капітал, а власний капітал складається із резервів. Надійні гарантії вкладів в ощадкаси надають місцеві органи влади. Ощадкаси займаються залученням вкладів населення.

13 жироцентралій являють собою центральні банки ощадних кас, вони допомагають ощадкасам у наданні великих кредитів. Жироцентралі створені в кожній із земель. На чолі їх знаходиться Німецька жироцентраль. Систему ощадних кас і жироцентралій очолює Німецький комунальний банк. Цей сектор володіє активами, що становлять близько 50 % активів усієї банківської системи Німеччини.

Кооперативний сектор банківської системи Німеччини включає чотири кооперативних центральних банки і приблизно 2 500 кредитних товариств.

Кредитні товариства в Німеччині виникли в XIX ст. у містах і сільській місцевості у зв'язку із обмеженим доступом дрібних та середніх підприємств до ринку капіталів. У зв'язку з цим були створені кредитні товариства, власний капітал яких складається із внесків їх членів та резервів. Основною активною статтею кредитних товариств є короткострокове кредитування дрібних і середніх підприємств.

На сучасному етапі, маючи у розпорядженні величезні активи і широко розвинену філіальну сітку, кредитні товариства займаються практично всіма видами банківської діяльності, вступаючи в конкурентну боротьбу на ринку капіталів із іншими кредитними установами.