Методичні рекомендації до самостійної роботи

Що стосується управління кредитним портфелем, то його завдання полягає в управлінні кожним банківським активом, а саме – отриманні найбільшого прибутку з урахуванням ступеня ризику та забезпечення необхідного рівня ліквідності. При цьому слід зазначити, що кредитний ризик, тобто ризик, пов’язаний з непогашенням кредиту (основної суми боргу) та процентів боржником, є основним серед усіх інших банківських ризиків.

Для того, щоб зменшити кредитний ризик, управління кредитним портфелем повинне забезпечити виявлення проблемних кредитів на ранній стадії кредитного процесу. Для цього залежно від фінансових показників користувача кредитом, якості та вартості застави використовується кредитний класифікатор, який дає змогу якісно та кількісно характеризувати ризик неповернення кредиту. «В залежності від фінансових показників позичальників, вартості забезпечення, правильності усієї кредитної документації кредити групуються у ризиковані класи:

1. кредити з найменшим ризиком (некласифіковані кредити);

2. кредити з підвищеним ризиком;

3. кредити з максимальним ризиком;

кредити, представлені як виняток з правил, тобто «нестандартні кредити»

Показник ризику кредитного портфеля банку розраховується за формулою:

, (6)

де

R – розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість (сума коштів, які з високою ймовірністю банк недоотримає);

V – обсяг кредитного портфеля банку.

Основними методами управління портфельним ризиком є диверсифікація, установлення лімітів (лімітування), сек’юритизація, резервування за кредитними операціями.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед якомога більшого кола користувачами кредитів, що відрізняються один від одного величиною капіталу, формою власності (портфельна диверсифікація), сферами діяльності (галузева диверсифікація), географічним розміщенням (географічна диверсифікація).

Лімітування – встановлення гранично допустимих розмірів наданих кредитів, що дозволяє уникнути концентрації ризику. Ліміти для кредитного портфеля встановлює керівництво банку з урахуванням зовнішніх і внутрішніх факторів.

Резервування – створення резерву для відшкодування можливих втрат шляхом акумуляції коштів, які використовуються для компенсації неповернених кредитів.

Сек’юритизація – продаж активів банку шляхом перетворення їх у цінні папери з подальшим їх розміщенням на ринку.

Управління індивідуальним ризиком полягає в аналізі кредитоспроможності отримувача кредиту, оцінці кредиту, структуруванні кредиту, підготовці та укладанні кредитного договору, здійсненні моніторингу кредитів.

Аналіз кредитоспроможності отримувача кредиту необхідний для визначення доцільності встановлення кредитних відносин з конкретним отримувачем кредиту з позиції допустимого для банку рівня кредитного ризику. Базову методику аналізу фінансового стану отримувача кредиту визначено Національним банком України у Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Ця методика повинна враховуватися банком обов’язково, крім того, кожен банк може розробляти додатково свої критерії оцінки кредитоспроможності окремого отримувача кредиту, виходячи з своєї кредитної політики та з урахуванням галузі економіки, обіговості коштів отримувача кредиту тощо. Наприклад, основними критеріями оцінки кредитоспроможності підприємства-отримувача кредиту можуть бути: забезпеченість власними коштами не менше 50% усіх витрат отримувача, репутація отримувача (кваліфікація, ділові якості керівника підприємства, дотримання ділової етики, договірної та платіжної дисципліни тощо); оцінка попиту та пропозиції на продукцію, що виготовляється підприємством; послуги, що надаються підприємством; конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках; обсяги експорту чи імпорту; проблеми виробничого та невиробничого характеру; перспективи розвитку отримувача та інше.

Основну масу кредитів сьогодні представляють ті, за якими проценти сплачуються до закінчення строку кредитування, а сума основного боргу повертається наприкінці строку єдиним платежем (кредити з кінцевими процентними виплатами). Для таких кредитів ринковою вартістю буде вважатися вартість процентних виплат з урахуванням погашення на кінець періоду. Даний тип кредиту буде оцінюватись за такою формулою:

MV = [L(k_L/m) х (PVIFA _k/m,n)] + [L/(1+k/m)ⁿ], (7)

де

L(k_L/m) – періодичні процентні виплати;

PVIFA = (1/k) х (1-{1/(1+k)ⁿ}) – майбутній вартісний процентний фактор;

k_{L –} ставка за кредитом діюча_;

k – ставка за кредитом очікувана;

n – число періодів до строку погашення (років);

m – число періодів нарахування процентів.

Приклад

L = $1000000; k_L = 0,11 (11% річних); k = 0,105; m = 2; n = 6.

MV = [1000000(0,11/2) х (PVIFA _0,105/2,6)] + [1000000/(1+0,105/2)⁶].

PVIFA _0,105/2,6 = (1/(0,105/2)) х (1-{1/(1+0,105/2)⁶}) = 5,0353628.

MV = [55000 х 5,0353628 + 735643,45 = 1012558,4 (грош. од.).

Ефективність кредитної діяльності банку має важливе значення в системі прийняття управлінських рішень. Показник ефективності управління кредитним портфелем банку визначається за формулою:

(8)

де

d – дохідність портфеля;

r – безризикова ставка.

Показник ефективності управління кредитним портфелем показує величину додаткових доходів понад рівень дохідності безризикового кредитного портфеля, яку одержить банк в розрахунку на одиницю прийнятного кредитного ризику.