4.5. Банківські холдинги

На відміну від інших розвинених країн, США мають банківську систему, яка складається із багатьох тисяч банків. Саме тому складається враження, що у США існує децентралізована банківська система. Це зумовлено тим, що банківська філіальна мережа обмежена у США більш вузькими рамками, ніж у інших країнах. Протягом тривалого періоду американські банки взагалі не мали права відкривати свої філіали. У подальшому (законами 1927 та 1933 pp.) це право було надано, але з великими обмеженнями. Так, банки можуть мати відділення лише в межах даного штату, а у ряді штатів банкам взагалі заборонено відкривати відділення. Однак якщо, на перший погляд, банки у США мають розпорошений вигляд, то насправді тут є вплив лише невеликої групи гігантських банків.

Небанківські спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (далі - ФКІ) відіграють у банківській системі США важливу роль, оскільки вони є складовими банківських холдингів. Найбільшим банківським холдингом у США є Vestern Bank Corporation. Крім того, не менш відомі Marin Midi end Corp., Norsjuest Bank Corp., First Bank Stock Corp.

У секторі опосередкованого фінансування грошового ринку зв'язок між продавцями і покупцями грошей реалізується через фінансових посередників, які спочатку акумулюють ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх покупцям від свого імені. Вони мають право самостійно висувати вимоги і пропозиції, які є незалежними інструментами грошового ринку.

Значення небанківських ФКІ полягає в інтенсифікації процесів фінансових інновацій. Здійснюючи інновації, ФКІ вступають у пряму конкуренцію з банками, оскільки надають клієнтам такі самі послуги, що й банки. Одним із основних ФКІ, який діє в США, є страхові компанії.

Страхові компанії спеціалізуються на продажі полісів, що забезпечують виплату страхових сум у разі смерті особи, втрати працездатності через хворобу або звільнення з роботи (компанії зі страхування життя), або в разі втрати майна внаслідок нещасних випадків (компанії зі страхування майна).

Страхові компанії, як і банки, функціонують у фінансовому посередницькому бізнесі, що перетворює для суспільства один вид активів на інший. Страхові компанії використовують страхові внески за поліси, щоб інвестувати в такі активи, як облігації, акції, заставні та надання позик. Доходи від цих активів використовують для виплати страхових відшкодувань за полісами. Якщо страхова компанія забезпечує своїх клієнтів недорогими страховими послугами і може заробити доходи на свої інвестиції, тоді вона отримує прибуток.

Страхові компанії існують у вигляді акціонерних або взаємних компаній. Власниками акціонерних компаній є акціонери, а взаємних - власники страхових полісів. На початку 2000 року налічувалося близько 2 тис. компаній зі страхування життя (заснована в 1759 p. Presbyterian Ministers Fund in Philadelphia існує дотепер і понад 3 тис. компаній зі страхування майна (найбільшими є State Farm Insurance і Allstate Insurance). Значна кількість страхових компаній співпрацює безпосередньо з комерційними банками, виконуючи функцію страхування кредитних ризиків.

Друге місце після страхових компаній серед небанківських ФКІ займають пенсійні фонди. Вони виконують посередницькі функції з перетворення активів і гарантують суспільству ще один вид захисту - виплати доходу після виходу на пенсію. Системи пенсійного забезпечення можуть засновувати підприємці, трудові спілки, приватні особи. Пенсійна система забезпечується коштами за рахунок внесків і доходів від інвестування у довгострокові цінні папери (половину активів становлять облігації та акції*).

Найважливішою системою пенсійного забезпечення є соціальне забезпечення держави - страховий фонд для людей похилого віку, що страхує практично всіх осіб, зайнятих у приватному секторі (з 1935 р.). У 1974 р. Конгрес прийняв Закон "Про гарантію доходів працівників, які вийшли на пенсію", згідно з яким створено Корпорацію з гарантування пенсійних виплат (Penny Benny). Корпорація Penny Benny страхує пенсійні виплати до 2 250 дол. на місяць кожній особі, якщо система пенсійного забезпечення компанії збанкрутує внаслідок нестачі коштів або коли вона буде неспроможна виконувати власні пенсійні зобов'язання.

Також, у США функціонують фінансові компанії, які мобілізують кошти за допомогою випуску комерційних паперів або акцій чи облігацій. Кошти від їх продажу використовують для надання позик споживачам та підприємцям. Крім того, функціонують взаємні фонди (фінансові посередники, які, об'єднуючи ресурси дрібних інвесторів та продаючи їм акції, використовують ці кошти на купівлю цінних паперів), федеральні кредитні установи (до яких відносять: Федеральну національну іпотечну асоціацію (Fannie Mac); Урядову національну асоціацію іпотечного кредиту (Ginny Мас); Федеральну компанію іпотечного кредиту житлового будівництва (Freddie Мас); федеральні посередницькі кредитні банки та федеральні земельні банки, які підтримують сільське господарство, а також Студентську асоціацію ринкових позик (Sallie Мас), яка забезпечує коштами для здобуття вищої освіти через студентські позики).

У США також функціонують ощадні установи, що мають самостійні та окремі від Ради керуючих і федеральних резервних банків органи контролю. Сьогодні на ощадні установи розповсюджуються резервні вимоги, завдяки чому вони можуть одержувати позику Федеральної резервної системи.

Як і в інших розвинених країнах, так і США спостерігається посилення державного втручання у банківську сферу. Державні кредитні програми здійснюються у трьох основних секторах економіки - у сільському господарстві, житловому будівництві, зовнішньоекономічних зв'язках. Головна державна установа у секторі кредитування зовнішньої торгівлі - Експортно-імпортний банк США, який було створено у 1934 р. з метою сприяння експорту американських товарів шляхом надання кредитів іноземним імпортерам та гарантій американським комерційним банкам за зовнішніми зобов'язаннями.

Експортно-імпортний банк США (Export-Import Bank of the United States, скорочено Eximbank) - державний спеціалізований банк, створений у 1934 p. Сучасну назву отримав у 1968 р. Заснований як тимчасова установа. Банк став важливим інструментом державного регулювання економіки, зовнішньої торгівлі та міжнародних кредитних відносин. Діяльність банку регламентується законом, прийнятим у 1945 р., та наступними доповненнями до нього. Згідно із законом банк повинен доповнювати та заохочувати приватний капітал, але не конкурувати з ним. Основним завданням банку є сприяння експорту американських товарів шляхом надання кредитів іноземним імпортерам та гарантій американським комерційним банкам за зовнішніми зобов'язаннями. Банк надає переважно середньо- та довгострокові експортні кредити (до 12 років, в окремих випадках до 20 років), які отримуються для безперебійної поставки товарів та надання послуг американськими фірмами. Кредити, як правило, пов'язані зі сплатою товарів таких потужних американських фірм, як "Боінг", "Дженерал електрик", "Локхід" та ін. Банк надає кредити безпосередньо іноземним фірмам та урядам самостійно або разом із комерційними банками США. Така практика розпочалася з 60-х років.

Як правило, покупці американських товарів у кредит з участю у кредитуванні Експортно-імпортного банку США сплачують 10-20 % їх вартості, комерційні банки - 30-55 %, а решту - Експортно-імпортний банк. Така система дає можливість банку, з одного боку, брати участь у кредитуванні багатьох проектів, з іншого - зменшити ризики непогашення кредитів.

Банк тісно співпрацює з провідними приватними та банківськими монополіями. З 1961 року, поряд із наданням кредитів, він розпочав надавати гарантії за експортними кредитами приватних американських банків. У 1971 році під егідою банку було створено Приватну корпорацію з фінансування експорту (Privat Export Finance соф.). її акціонерами є провідні банки та корпорації. Банк підтримує тісні стосунки з Управлінням міжнародного розвитку, МВФ, групою МБРР та іншими установами. Ресурси банку складаються з власного капіталу, який належить Міністерству фінансів, та кредитів казначейства. Ліміт величини операцій встановлюється Конгресом США.

Банки США більшість своїх відділень мають у Латинській Америці, на Далекому Сході, у Карибському басейні та Лондоні. Найбільшим обсягом активів володіють відділення в Лондоні, який є важливим міжнародним фінансовим центром і центральним пунктом ринку євродоларів. Латинська Америка і Далекий Схід мають багато відділень внаслідок важливого значення торгівлі США з цими регіонами. Карибський регіон (Багамські і Кайманові острови) стає важливим місцем міжнародної банківської справи, оскільки він є "податковим раєм", де майже відсутнє оподаткування чи обмежувальне регулювання. У дійсності відділення на Багамських і Кайманових островах - це "акваріумні установи", тому що вони функціонують в основному як бухгалтерські контори і не надають звичайних банківських послуг.

Альтернативою для структури банків США, що діють за кордоном, є Закон Еджа "Про корпорації", який в основному стосується міжнародної банківської справи. Корпорація, що створена за законом Еджа (закон від 1919 p.), дозволяє американським банкам конкурувати з іноземними банками ефективніше за рахунок звільнення від частини банківського регулювання США. Наприклад, корпорації, згідно із законом Еджа, звільняються від заборони на створення відділень в інших штатах. Вони можуть мати відділення в різних штатах для сприяння торгівлі з різними частинами світу. Так, наприклад, функціонують відділення на Західному узбережжі - для управління фінансуванням торгівлі з Японією, відділення в Маямі - для фінансування торгівлі з Латинською Америкою тощо. Крім того, банки США (через свої холдингові компанії) можуть володіти контрольним пакетом акцій іноземних банків та іноземних компаній, що надають фінансові послуги.

Отже, як правило, комерційні банки в США є універсальними, багатофункціональними кредитно-фінансовими комплексами, які відіграють важливу роль не тільки у банківській справі США, але й впливають на економічний розвиток країни. Лише гармонійне та ефективне функціонування ФРС дозволяє, поряд з іншими інструментами грошово-кредитної політики, забезпечити соціально-економічний розвиток США.