1.1. Економічна природа функціонування банківських систем

Економічна діяльніст у будь-якій державі супроводжується обслуговуванням усіх фінансово-господарських процесів банківською системою. Банківська діяльність є невід'ємною складовою ефективного функціонування економіки протягом цілого ряду століть. Виникнення банків розвивалося як об'єктивна потреба у перерозподілі грошових ресурсів між суб'єктами господарської діяльності, а також у міжнародних відносинах. Для того щоб зрозуміти в повному обсязі важливість створення і функціонування банківських систем, необхідно розглянути історію виникнення та еволюції банків як кредитних установ.

Так, установи, що виконували первинні функції банків, існували в Єгипті з 2700р. до н.е. Збірник законів царя Хамурапі (1704-1662 pp. до н.е.) та документи із Ассирії та Вавилонії свідчать про те, що вже на той час існували так звані чеки і векселі, а форми зберігання коштів і кредитні операції регулювалися законами. Функцію банків у той час виконували храми, оскільки вони були найбільш безпечними для зберігання грошей і товарів, якими надавалися позички. Наприклад, у рабовласницькій Греції храми відігравали основну роль як місце для зберігання грошей. У V ст. до н.е. в Римі видавалися процентні позички або під заставу майна, або без неї у грошовому еквіваленті. А через 100 років, тобто у IV ст. до н.е., з'явилося перше згадування про "банкірів".

Початок банківської діяльності, як правило, пов'язують з діяльністю так званих "міняйлів" у середньовічній Італії, Старофранцузьке слово banque та італійське banса визначається як "лавка міняйли, стіл міняйли". Це слово повністю відповідало тим "банкірам", що працювали понад 2000 років тому. Це були міняйли, що сиділи за столом або невеликою лавкою у торговельному районі міста і здійснювали операції обміну валют, розрахунки векселями, задовольняючи потреби мандрівників і торговців. У той час також з'явилося поняття "банкрота". Торговцям, яким не подобалася діяльність міняйли, просто брали і ламали лавку, на якій той сидів, що мало назву banса rote.

Роль перших банкірів зросла з еволюцією грошово-кредитних відносин у Західній Європі. Так, у Шампані (Франція) торговці, що регулярно мандрували через одні й ті ж міста, почали для зручності залишати своїх постійних агентів. Крім того, там же почали використовувати одну з перших самостійних послуг, запропонованих банками, обміну валют у вигляді контракту на валютні операції Cambium Contract тобто документа, який дозволяв переводити гроші із одного місця в інше (обмінюючи валюту на шляху до місця торгівлі), що сприяло розвитку торговельних відносин.

На початку розвитку банкіри для здійснення своєї діяльності використовували власний капітал. Однак незабаром виникла ідея залучення додаткових коштів - депозитів. Оскільки депозити є ресурсом, банки розпочали використовувати їх для кредитування, залучаючи кошти під процент на певний проміжок часу. Так, наприклад, у Давній Греції банки залучали депозити під нижчу процентну ставку річних, ніж давали кредити судновласникам. Таким чином, примноживши власний капітал, банкіри змогли більшою мірою враховувати комерційні векселі. Отже, залучення депозитів та надання кредитів стали важливим джерелом збільшення банківського капіталу.

Більшість банків, що першими виникали у світі, були грецькими. Перший банк, що виконував функції сучасного комерційного банку і був складовою певної банківської системи, виник в Італії в 1407 році в Генуї і мав назву Банк Святого Георгія (Banka di San Georgia). З того часу починає розвиватися в Італії банківська система. УXII cт. з'являється перший вексель. Пізніше запроваджуються перші банкноти. Ще країною-піонером у розвитку банківської системи можна вважати Англію, де був створений перший у світі центральний банк у 1664 році (Банк Англії). З другої половини XVII століття в Англії банкноти набули широкого розповсюдження. Одними з найвпливовіших були банки, діяльність яких пов'язана з керівництвом католицької церкви, як наприклад, всесвітньо відомий банк Медичі у Флоренції. Династія Медичі панувала там з XV до XVII століття. Головне відділення, що знаходилося у Флоренції, мало 19 філій, зокрема у Венеції, Генуї, Ліоні, Лондоні, Неаполі, Парижі та Римі. У цей час почало засновуватися банківське законодавство, без якого неможливо уявити ефективне функціонування банківської системи.

Можна прослідкувати розвиток банківського законодавства. Перші законодавчі акти були направлені на боротьбу з великими відсотками за кредити. Так, Ярослав Мудрий (980-1054) у створеному ним першому російському законодавчому акті "Руська правда" постановив, що законний відсоток за кредит має бути не вищим 20 % річних, але у випадку з короткостроковими угодами дозволялося укладати їх, виходячи з 40 % річних і більше. Але якщо стягувалося 60 % і більше, накладалося жорстке покарання. Ще одним прикладом законотворчості було засудження стягування відсотків Папою Олександром III на Лютеранському соборі, що проходив з 5 по 19 березня 1179 року . Він також оголосив, що винні у стягуванні відсотків позбавляються причастя та християнського поховання.

У кінці епохи Відродження (XIII-XVI століття) основна частка банківських послуг припадала на відносно заможних клієнтів, що, у свою чергу, сприяло послабленню церковної протидії банківської діяльності. Виникнення нових торговельних шляхів та швидкий розвиток судноплавства в XV-XVTI ст. зумовили переміщення центру світової торгівлі від Середземноморського регіону на північ та захід Європи, де банківська діяльність набула швидкого розвитку. Саме у цей період була закладена потреба у розвитку ефективно діючої банківської системи. Прискорений розвиток світової торгівлі зумовив виникнення нових способів здійснення платежів та доступу до кредитних ресурсів, що і привело до зростання кількості комерційних банків, які могли задовольнити нові потреби клієнтів.

Однією з потреб, що вимагала акумулювання значних грошових ресурсів, було надання кредитів урядам. Ця практика активно впроваджується у Середньовіччя. Також, у цей час, банки запропонували таку послугу, як зберігання коштовностей: золота, цінних паперів та інших цінностей у власних сховищах*. На початок промислової революції здатність банкірів мобілізувати значні ресурси і надавати кредити зацікавила уряди багатьох країн Європи, а потім і США. Дозволи на створення банків надавалися за умови купівлі комерційним банком державних облігацій на суму, що утворювала певну частину депозитів. Під час виникнення колоній у Північній та Південній Америці європейська банківська практика була поширена і на даній території. Спочатку колоністи мали справу з банками тих країн, звідки вони прибували. У США Банк Північної Америки, який отримав дозвіл від Континентального конгресу у Філадельфії у 1781 році, був залучений до надання позик під час боротьби за повалення британського панування та перетворення США у незалежну державу.

У період Промислової революції в Європі та США виникають вексельні розрахунки, які дозволяли вкладнику підписувати переказні векселі в оплату за товари та послуги. Даний вид банківської операції був одним з важливих банківських продуктів, оскільки це зумовило різке підвищення ефективної діяльності платіжних систем країн, спростилися і стали безпечнішими господарські операції. Подальший розвиток банківської діяльності, наприклад у США, був на початку XIX ст., коли уряди багатьох штатів почали видавати дозволи на створення нових банків. Під час Громадянської війни в США підтримував розвиток банківської системи федеральний уряд. У 1864 році Конгрес США створив спеціальний державний орган, що почав видавати дозволи на створення нових комерційних банків.

У подальшому розвитку банківської діяльності виникла потреба клієнтів у професійному управлінні їхніми грошовими ресурсами, що зумовило виникнення трастових послуг та фінансового консультування. На початку XX століття комерційні банки почали видавати споживчі кредити.

*Даний банківський продукт на сьогодні користується великим попитом серед клієнтів комерційних банків в усіх країнах.

Тобто з розвитком потреб суб'єктів господарювання різних економічних систем виникали і виникають нові форми задоволення їх комерційними банками. Одним з визначальних показників розвитку банківської системи тої чи іншої країни є частка банківських активів у валовому внутрішньому продукті. У країнах зі сталою ринковою економікою цей показник дорівнює 80 %, у країнах з менш розвиненою економікою - близько 60 %.

Таким чином, економічна природа функціонування банківських систем полягає у задоволенні постійно еволюціонуючих потреб економічних агентів у фінансово-грошових послугах, зокрема у здійсненні платежів, акумулюванні грошових ресурсів, наданні кредитів, збереженні накопичених багатств тощо.