Порядок виконання постановок задач маркетингу

Декомпозиція АІС на окремі відносно відособлені з погляду практичних додатків частини дозволяє здійснити модульний принцип побудови АІТ. При цьому одиничний структурно-функціональний елемент АІС розглядається як задача. Такий підхід забезпечує розроблювачеві можли-вість розпаралелити окремі роботи в ході написання, налагодження й впро-вадження окремих програмних модулів, що входять в АІТ. Головна проблема тут - заїсти всі можливі взаємозв'язки між завданнями й побудувати на їх основі повну й несуперечливу інформаційну модель маркетингової системи.

У загальному виді постановка задачі складається із чотирьох принципово важливих компонентів:

- організаційно-економічної схеми і її опису;

- зводу застосовуваних математичних моделей;

- опису обчислювальних алгоритмів;

- концепції побудови інформаційної моделі системи.

Постановка кожної окремої задачі документально оформляється у вигляді відповідного певного розділу техноробочого проекту й займає значну частину загального часу оригінального (орієнтованого на конкретні умови й нестандартні рішення) проектування АІТ. Так, розробка організаційно-економічної схеми припускає конкретизацію основних характеристик задачі:

- формулювання стратегічної мети й обґрунтування критеріїв оптимізації; змісту готельних етапів виконуваних практиками робіт для рішення даної проблеми й місця здійснюючі ці роботи підрозділів; технології документообігу; напрямку трудозатрат;

- структури управління й призначення кожної управлінської ланки; вичленовування ресурсних і тимчасових обмежень по видах і т.д. Для побудови таких схем необхідно скористатися інформацією, що знаходиться в ТЕО й у техзавданні, розробити методики розрахунку показників, ґрунтуючись на результатах вивчення сформованої структури маркетингового керування на підприємстві.

Математична модель і розроблені на її основі алгоритми повинні задовольняти трьом вимогам: визначеності (однозначності),інваріантності стосовно різних альтернативних ситуацій у завданні й результативності (можливості її рішення за кінцеве число кроків). Результатом алгоритмізації є логічно побудована й налагоджена блок-схема.

Нарешті, розробка інформаційної концепції припускає визначення реквізитів вхідних і вихідних форм, їх розташування й взаємозв'язки, носіїв вихідного й результатного даних, складу нормативно-довідкової інформації, способів інформаційної взаємодії різних завдань, строків і періодичності надання й одержання даних, а також користувачів і джерел цієї інформації. У підсумку побудови графа взаємозв'язків показників, що мають відношення до даної задачі, створюється інформаційна модель конкретної предметної області. Одиничний фрагмент цього графа відбиває один вихідний і кілька вхідних показників, обчислювальних на основі розрахункових формул.

Незважаючи на переважну орієнтацію на рішення задач автоматизації маркетингу на рівні окремого підприємства, розроблювачеві завжди потрібно пам'ятати про універсалізацію проектних рішень у даній області, що обумов-люється вимогами економічної реальності. Сьогодні відбуваються процеси укрупнення й об'єднання найчастіше різних по природі організаційно-еко-номічних об'єктів. Тому технологія вдосконалювання управлінських рішень за рахунок автоматизації збору, передачі, зберігання й видачі даних повинна підкорятися певним правилам і стандартним схемам. Особливо важливо дот-римувати єдність підходу до постановки маркетингових задач на технічному й математико-алгоритмічному рівнях. Застосування кібернетичних принци-пів забезпечує в такому випадку єдність і сумісність систем обробки маркетингових даних на різних рівнях керування й у різних ланках технологічного ланцюжка.

Основою для проектувальника АІС маркетингу повинен бути системний підхід, що дозволяє охоплювати більшість проблем автоматизації цієї сфери діяльності вже на етапі постановки завдань і вибору економіко-математичних методів їх рішення.

Постановка задач починається на передпроектній, а завершується - на стадії технічного проектування, причому в цій роботі головна роль належить фахівцеві - користувачеві системи. Головні обов'язки постановника - закласти основи для проектування математичного й інформаційного забезпе-чення, розробити ідеологію програмного й технічного забезпечення, ство-рити концепцію організаційного й ергономічного забезпечення АІС в АІТ.

Помилки користувача на етапі постановки задачі збільшуються в сотні й навіть у тисячі разів по своїх наслідках (залежно від масштабу системи), якщо їх виявлять на кінцевих фазах створення або використання прикладного програмного продукту. Пояснюється це тим, що кожний з наступних учасників створення прикладних профамм не має інформації, необхідної для виправлення змістовних помилок. Створення програмного продукту може вестися й самим користувачем, причому це можна вважати більш кращим варіантом з погляду простоти побудови програми.

Користувач, як правило, здобуває й застосовує готові програмні пакети, за своїми функціями задовольняючі його потреби, орієнтовані на певні види діяльності (бухгалтерську, маркетингову, фінансову й т.д.). Такий напрямок є на сьогодні ведучим у сфері комп'ютеризації й інформатизації обслуговування маркетингу.

Нерідко воно доповнюється розробкою оригінальних прикладних програм, однак у кожному разі постановка задач потрібно.

Постановка й реалізація завдань на ПЕОМ вимагає засвоєння основних понять, що стосуються теоретичних основ комп'ютерних інформаційних систем. До них відносяться:

- властивості, особливості і сфуктура економічної інформації;

- умовно-постійна інформація, її роль і призначення;

- носії інформації, макет машинного носія;

- засоби формалізованого опису інформації;

- алгоритм, його властивості й форми подання;

- призначення й способи контролю вхідної і підсумкової інформації;

- склад і призначення пристроїв ПЕОМ;

- склад програмних засобів ПЕОМ, призначення операційних систем, пакетів прикладних програм (ППП), інтегрованих пакетів, програм типу АРМ бухгалтера, АРМ фінансиста, АРМ маркетолога й ін.

При описі постановки задачі вказуються її об'ємно-часові характе-ристики. Вони відбивають обсяги вхідної й вихідної інформації (кількість документів, рядків, знаків, оброблюваних в одиницю часу), тимчасові особ-ливості надходження, обробки й вьщачи інформації. Важливої також є вивір-ка точності й повноти назв всіх інформаційних одиниць і їх сукупностей.

В умовах автоматизованої обробки крім звичайних показників для сприйняття найменувань у документах (найменування рядків і граф) використовуються нетрадиційні форми подання інформації..

Повна назва показника в складних формах може складатися з назв рядків, граф і елементів заголовної частини документа. Для кількісних і вартісних реквізитів вказується одиниця виміру. Опис показників і реквізитів якого-небудь документа вимагає, як правило, їх співвіднесення з місцем і часом відбиваних економічних процесів. Тому користувач повинен пам'ятати про необхідність включення в описи відповідних відомостей, що мають місце, як правило, у заголовній частині документа (назва або код підприємства, дата виписки документа й т.д.).

Для кожного виду вхідної й вихідної інформації дається опис всіх елементів інформації, що беруть участь в автоматизованій обробці. Опис будується у вигляді таблиці, у якій присутні: найменування елемента інформації (реквізиту), його ідентифікатор і максимальна розрядність. Постановка завдання виконується відповідно до плану. Приведемо приклад одного з можливих його варіантів.

План постановки задачі

Організаційно-економічна сутність задачі:

- найменування задачі;

- ціль рішення;

- призначення (для яких об'єктів підрозділів і користувачів призначена);

- періодичність рішення й вимоги до строків рішення;

- джерела й способи надходження даних;

- споживачі результатної інформації й способи її відправлення;

- інформаційний зв'язок з іншими задачами.

Опис вихідної (вхідний) інформації:

- перелік вихідної інформації;

- форми подання (документ) по кожній позиції переліку; приклади заповнення документів;

- кількість документів (інформації) в одиницю часу, кількість рядків у документі (масиві);

- опис структурних одиниць інформації (кожного елемента даних, реквізиту);

- точне й повне найменування, ідентифікатор, максимальна розрядність у знаках;

- способи контролю вихідних даних;

- контроль розрядності реквізиту;

- контроль інтервалу значень реквізиту;

- контроль відповідності списку значень;

- балансовий або розрахунковий метод контролю кількісних значень реквізитів;

- метод контролю за допомогою контрольних сум і будь-які інші можливі способи контролю.

Опис результатної (вихідний) інформації:

- перелік результатної інформації;

- форми подання (друковане зведення, відеограма, машинний носій і його макет і т.д.);

- періодичність і строки подання;

- кількість документів (інформації) в одиницю часу, кількість рядків у документі (масиві);

- перелік користувачів підсумковою інформацією (підрозділ і персонал);

- перелік регламентної й запитальної інформації;

- опис структурних одиниць інформації (кожного елемента даних, реквізиту) за аналогією з вихідними даними;

- способи контролю результатної інформації;

- контроль розрядності;

- контроль інтервалу значень реквізиту;

- контроль відповідності списку значень;

- балансовий або розрахунковий метод контролю окремих показників;

- метод контролю за допомогою контрольних сум і будь-які інші можливі способи контролю.

Опис алгоритму рішення задачі (послідовності дій і логіки рішення:

- опис способів формування результатної інформації із вказівкою послідовності виконання логічних і арифметичних дій;

- опис зв'язків між частинами, операціями, формулами алгоритму;

- вимоги до порядку розташування (сортуванню) ключових (головних) ознак у вихідних документах, відеограмах і т.д., наприклад по зростанню значень табельних номерів.

Алгоритм повинен враховувати загальний і всі окремі випадки рішення задачі. При складанні алгоритму варто використовувати умовні позначки (ідентифікатори) реквізитів, привласнені елементам вихідної й результатної інформації. Допускається опис алгоритму у вигляді тексту. Необхідно передбачити контроль обчислень на окремих етапах, операціях виконання алгоритму. При цьому вказуються контрольні співвідношення, які дозволяють виявити помилки.

Опис використовуваної умовно-постійної інформації:

- перелік умовно-постійної інформації (класифікаторів, довідників, таблиць, списків із вказівкою їх повних найменувань);

- форми подання;

- опис структурних одиниць інформації (за аналогією з вихідними записами);

- способи взаємодії зі змінною інформацією.

Найбільш важливі питання, у рішенні яких також може брати участь кваліфікований користувач, пов'язані з вибором конкретного інструментарію, що дозволяє побудувати й реалізувати інформаційні зв'язки в системі. До складу інструментарію входять методи накопичення й обробки даних, структура й способи розміщення масивів на машинних носіях, склад і макети реквізитів документів і показники, класифікація й угруповання показників, їхній склад, розміщення в базі даних, різновиду застосовуваних первинних документів і форми машинограм, статистичні й прогнозні методи рішення завдань і т.п. Друга група питань стосується організації людиномашинного інтерфейсу. Традиційно виділяються два способи інтерактивної взаємодії.

Перший припускає реалізацію запитально-відповідного режиму з виконанням користувачем активної функції. Другий віддає ініціативу обчислювальній системі. Вибір залежить від конкретного сценарію діалогу й потреб фахівця, що експлуатує систему. Спосіб рішення цих питань визначає види компонентів програмної реалізації АІС: операційної системи, СУБД, набору спеціальних підпрограм. Що стосується програмного забезпечення функціональних підсистем, то логіка його розробки цілком обумовлена логікою постановки задач.

Первісні алгоритми їх рішення оформлюються як задачі на програмування вже на етапі технічного проектування. Потім програмісти на підставі цих розробок будують блок-схеми, кодують їх у вигляді програм із урахуванням всіх логічних переходів і розрахункових формул, забезпечують контроль вірогідності даних на вході й виході, налагоджують кожний програмний модуль, підпрограми й програми в цілому, пишуть інструкції для експлуатації й супроводу проблемних, тобто орієнтованих на рішення конкретної практичної задачі, програм. У підсумку виходить готовий для впровадження робочий проект. Якщо в ході проектування АІТ маркетингу використовуються в основному стандартні, добре налагоджені пакети прик-ладних програм, то стадії технічного й робочого проектування можуть бути сполучені, процес створення АІТ зведений в основному до настроювання параметрів і генерації готових пакетів, а в підсумку з'являється єдиний технорабочий проект. Така технологія проектування значно скорочує строки виготовлення профаммно- технічних продуктів, полегшує й скорочує час на освоєння їх користувачами.