logo search
Страхування лекц

2.2. Поняття та зміст договору страхування

Згідно з нормами Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страховиком і страхувальником, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток в межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Основними елементами договору страхування є:

♦ об'єкт страхування;

♦ використання системи страхування;

♦ страхова сума;

♦ страховий тариф за узгодженням сторін;

♦ розмір страхової премії;

♦ термін (строк) страхування;

♦ порядок змін та припинення дії договору страхування;

♦ права, обов'язки та відповідальність сторін договору.

При складанні договору страхування страховикам необхідно керуватися положеннями ст. 16 Закону України «Про страхування», де чітко визначені:

♦ дефініції договору страхування;

♦ необхідні реквізити та обов'язкова інформація;

♦ обов'язки страховика;

♦ обов'язки страхувальника;

♦ порядок виплати страхових сум;

♦ умови відмови у виплаті страховиком відшкодувань тощо. Особливість договорів страхування полягає в тому, що вони формально є двосторонніми, а в силу їх умов - по суті, тристоронніми і навіть в окремих випадках, багатосторонніми. Так, за договором особистого страхування вигодонабувачами (одержувачами страхової виплати) можуть виступати: страхувальник чи застрахована особа, або після смерті страхувальника чи застрахованої особи інший одержувач, або законні спадкоємці зазначених осіб. Крім того, умови страхування дітей передбачають двох і більше страхувальників.

Договір страхування може бути укладений не тільки з власником, але й з користувачем майна, наприклад, договір страхування автомобіля, яким користується особа, що має доручення від власника, або інвалід, який одержав автомобіль в користування від держави.

Особливістю договірних страхових зобов'язань є також те, що, оплачуючи страхову послугу, страхувальник втрачає право власності на внесені страхові платежі, тобто право володіння, користування і розпорядження своїми грошима. Ці платежі надходять до страхового фонду і перерозподіляються на користь тих страхувальників, які постраждали від страхового випадку. Якщо ж конкретний страхувальник у період страхування не постраждав, то його страхові внески є безповоротною платою за ризик. Виняток становить тільки страхування на дожиття. При страхуванні на дожиття страхувальник за своїм договором страхування індивідуально накопичує резерв внесків, який до кінця терміну страхування досягає розміру сплачуваної йому страхової суми. В період дії договору він може, припинивши сплату внесків, одержати суму, що накопичилася у вигляді викупної суми. Тим самим, втрачаючи на час страхування право володіння і користування відповідною частиною своїх грошей, він зберігає право розпорядження ними.

Найважливішою умовою страхових відносин є те, що і страховик, і страхувальник повинні мати правоздатність і дієздатність для вступу в такі правові відносини: зокрема, страховик в силу свого статуту і відповідної ліцензії - на страхову діяльність, а страхувальник - фізична особа має бути дієздатною для оформлення договору страхування за своїм цивільним статусом і віком. Крім того, страхувальнику необхідно мати достатнє, стале джерело прибутку для сплати страхових внесків.

Невідповідність договору страхування вимогам закону тягне за собою визнання такого договору страхування недійсним. При цьому недійсним він вважається з моменту його укладення. Наслідком визнання договору страхування недійсним є обов'язок кожної із сторін відшкодувати іншій все отримане за договором страхування.

Правила страхування, згідно з якими укладаються договори, розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають затвердженню органами нагляду при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Під час укладання договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором чи аудиторською фірмою.

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом). Договір страхування набуває чинності з моменту внесення першого платежу, якщо інше не передбачене договором. Страховий поліс (від франц. «police» - розписка) -це документ, іменний або на пред'явника, що видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором добровільного страхування або підтверджує умови обов'язкового страхування відповідно до чинного законодавства (без укладення договору) та містить зобов'язання страховика виплатити страхувальнику в разі настання страхового випадку, визначеного умовами договору страхування, певну суму коштів (страхову компенсацію чи відшкодування).

Умови полісу визначають відносини між сторонами, тому вони обов'язково містять права і обов'язки страховика та страхувальника.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він виконує функції документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, засвідчує згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір.

Страхове законодавство тлумачить страховий поліс лише як можливий доказ факту укладання договору страхування, до того ж із доданням правил страхування.

У Законі України «Про страхування» докладно висвітлюються реквізити, які мають подаватися у страховому свідоцтві (полісі), а саме:

♦ назва документа;

♦ назва та адреса страховика;

♦ прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їхні адреси та дати народження;

♦ прізвище, ім'я, по батькові, дата народження або назва вигодонабувача та його адреса;

♦ зазначення об'єкта страхування;

♦ розмір страхової суми за договором страхування, відмінним від договору страхування життя;

♦ розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

♦ перелік страхових випадків;

♦ розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

♦ страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

♦ строк дії договору;

♦ порядок зміни і припинення дії договору;

♦ умови здійснення страхової виплати;

♦ причини відмови у страховій виплаті;

♦ права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

♦ інші умови за згодою сторін;

♦ підписи сторін.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування та договорів страхування майна громадян.

При укладенні договорів страхування використовуються такі види забезпечення виконання зобов'язань, як: неустойка, застава, поручительство та гарантія. Все частіше трапляються випадки використання допоміжних заходів забезпечення виконання зобов'язань, серед яких виділяють валютні застереження, авальований або доміцільований вексель.

Крім цього, існує ціла група особливих заходів забезпечення виконання зобов'язань за договорами страхування, в яку входять вимоги однієї із сторін про:

♦ відкриття страховиком валютного або поточного рахунку у конкретному банку;

♦ відкриття страховиком банківського депозитного рахунку;

♦ перестрахування страховиком у конкретного вітчизняного пере страховика чи, частіше за все, у перестраховика-нерезидента;

♦ умовну та безумовну франшизи;

♦ придбання страховиком цінних паперів конкретних суб'єктів господарювання або держави;

♦ проведення аудиту у визначеній аудиторській фірмі;

♦ передачу страхувальником страховику права вимоги до осіб, винних у заподіянні шкоди;

♦ надання страховиком фінансової допомога страхувальнику, а частіше іншій особі, з якою страхувальник має корпоративні стосунки.