Страхування банківських депозитів в Англії

У 1979 та 1987 роках у Великобританії були прийняті Банківські акти. Відповідно до Акта 1979 року банки повинні надавати гарантії вкладникам на випадок кризових ситуацій в економіці Англії. Законом був затверджений механізм захисту депозитних вкладів, що передбачав набір обов'язкових дій для банків. Зокрема, кожен банк і ліцензована організація, що приймає депозити, зобов'язані були створювати спеціальні страхові фонди, мінімальний розмір яких був визначений у 5 млн ф. ст. Ці фонди знаходяться під контролем Ради захисту депозитів Банку Англії і можуть бути надалі використані тільки з його дозволу. Згідно з законодавчо визначеним механізмом кожен індивідуальний вкладник міг розраховувати на отримання страховки за внеском не більше 10 000 фунтів стерлінгів із розрахунку 75 % гарантованої суми повернення. Це означає, що за внеском, наприклад, 25 000 фунтів стерлінгів клієнт отримав би 7 500 ф. ст. - тобто максимальний розмір страховки. Зазначена схема знайшла своє практичне застосування в 80-х роках, коли збанкрутіла ліцензована організація, що приймала депозити Merbo Finance.

Однак Акт 1979 року не зміг запобігти серйозним кризовим явищам у 80-х роках (зокрема, йдеться про відоме банкрутство банківської групи Jonson Metju Bankers у 1983-1984 роках). У зв'язку з чим у 1987 році був підписаний новий законопроект з банківської діяльності. Банківській Акт 1987 року частково змінив механізм захисту внесків. Механізм у цілому залишився колишнім, з різницею лише максимальної суми внеску, яка збільшилася до 15 000 фунтів стерлінгів.

У лютому 1994 року збанкрутував знаменитий банк Великобританії Barings з бездоганною історією, що нараховувала 233 роки.

У 1994 році з метою упорядкування захисту депозитів в Англії прийнята відповідна Директива ЄС. Основні нововведення якої полягають у такому:

- компенсуються депозити, відкриті у всіх західноєвропейських відділеннях банків, розташованих на території Англії;

- компенсуються депозити, відкриті не тільки у фунтах стерлінгів, але й в інших валютах;

- максимальний розмір компенсації за депозитами на суму 20 000 фунтів стерлінгів збільшується до 90 %;

- вкладники іноземного (неанглійського) банку отримують компенсацію, передбачену системою захисту депозитів, що тепер одержала можливість приєднатися до англійського Фонду захисту депозитів з метою отримання відповідної компенсації у випадку її недоліку в країні місцезнаходження банку;

- у частині, що стосується депозитів, західноєвропейські банки отримують рівне право з банками, які знаходяться на території Англії.

У Великобританії є безліч спеціальних кредитно-фінансових установ, які становлять конкуренцію універсальним комерційним банкам. Серед них можна виділити ощадні установи. Довірчі ощадні банки в минулому здебільшого виконували функції місцевих ощадних кас. Після цього вони були реорганізовані в 16 великих регіональних установах. Наприкінці 1986 року вони перетворилися в єдиний акціонерний довірчо-ощадний банк, відомий як TSB Group, що за масштабами діяльності і капіталу поступається лише "великій п'ятірці" і виконує всі основні функції комерційних банків. Із 1995 p., коли група об'єдналася з одним із найбільших комерційних банків Англії Lloyd, зникли й формальні підстави для внесення цього банку до групи ощадних установ. Національний ощадний банк (колишній поштово-ощадний банк) акумулює заощадження населення через мережу поштових відділень, кількість яких перевищує 20 тисяч осіб.

Будівельні товариства, які відносять до групи ощадних установ, існують понад 200 років, акумулюють найбільшу частину заощаджень населення, їхні сумарні активи у 80-х роках збільшилися і перевищили 120 млрд ф. ст. Усі ощадні інституції об'єднує те, що основне джерело їхніх ресурсів - це дрібні вклади населення.

Інвестиційні трасти займаються винятково операціями з цінними паперами. Через емісію власних акцій і облігацій вони залучають капітал, що вкладають у цінні папери інших компаній. Особливістю цих установ, що не мають регулярних джерел надходжень (депозитів, страхових внесків тощо), є значна залежність від ринкової кон'юнктури. При падінні курсів цінних паперів вони зазнають фінансових труднощів і фінансових втрат.

Довірчі пайові фонди за своєю спеціалізацією схожі з інвестиційними трастами: вони акумулюють грошовий капітал і вкладають його в цінні папери. Але, оскільки пайовик у будь-який час може продати свій пай керуючій компанії, то капітал цих фондів являє собою спірну величину: він залежить від переваги продажу або купівлі паїв.

Страхові компанії і пенсійні фонди спрямовують капітал, що акумулювався, у довгострокові інвестиції. Фінансово-кредитна діяльність є вторинною відносно їхньої професійної спеціалізації - страхової справи і пенсійного забезпечення. Кошти, що мобілізуються ними, вкладаються в операції на термін 20-25 років (переважно в акції й інші цінні папери). Англійські страхові монополії (Royal, Commercial Union та ін.) входять до найбільших у світі.

Фірми венчурного фінансування - спеціалізовані установи, що створювалися здебільшого у 80-х роках. Займаються в основному придбанням участі та кредитуванням нових компаній, що пов'язано з підвищеним ризиком.

Фінансові корпорації спеціалізуються на кредитуванні окремих фірм, що не мають доступу до звичайних джерел позичкового капіталу. Найбільші з них - фінансова корпорація промисловості, сільськогосподарська іпотечна корпорація тощо.

Інвестиційну функцію у Великобританії здійснюють пара-банківські фінансові інститути, а також населення (30 % від загальної вартості акцій). Принципи організації британського ринку цінних паперів не дають переваг тим чи іншим типам фінансових інституцій. Проте саме небанківські фінансові інститути є головними дійовими особами на фондовому ринку країни, виконуючи функцію контролера з боку фінансового ринку над виробничим сектором економіки. Останнім часом спостерігається тенденція до диверсифікації діяльності комерційних банків - вони почали проникати на ринки інвестиційних банків, скуповуючи або створюючи торговельні банки.

Отже, щодо розподілу функцій фінансового посередництва для британських банківських інститутів характерна досить чітка спеціалізація. Депозитно-позичкова та емісійна функції закріплені за банківським сектором, інвестиційна - за небанківськими інституціями (численними й різноманітними страховими компаніями, пенсійними, інвестиційними фондами тощо). Вони незалежні від банків.

Хоча за розмірами активів банківський сектор випереджає інший, де зосереджені інші фінансові інститути, він не домінує в кредитній системі так явно, як у Німеччині. Існує спеціалізація й щодо окремих видів кредиту: клірингові банки надають овердрафт, ощадні банки - довгострокові позички населенню, будівельні товариства - позики під заставу житла, яке купується, фінансові доми - споживчий кредит. Англійські комерційні банки історично спеціалізувалися на залученні депозитів, наданні короткострокових кредитів, фінансуванні зовнішньої торгівлі та на управлінні коштами вкладників. Друга їх особливість - висока концентрація, досягнута ще до Першої світової війни.

Таким чином, створення стійкої, гнучкої та ефективної банківської системи - одне з найважливіших завдань кожної країни. Особливо важливим є дослідження досвіду таких зарубіжних країн, як Великобританія, оскільки саме її практика досягнення фінансової стійкості банківської системи та високого економічного розвитку має важливе значення для створення стабільного фінансового ринку в Україні.