НМП-ФМБ-Маг-ДН-2011

Показники банківської ліквідності

(станом на 2011 рік)

№ з/п	Показник	Методика розрахунку	Нормативне чи орієнтовне значення
1	Показник миттєвої ліквідності (Н4)	Відношення обсягу високоліквідних активів (каса, коррахунки) до суми зобов’язань за поточними рахунками	Не менше 40 %
2	Показник поточної ліквідності (Н5)	Співвідношення вимог та зобов’язань з кінцевими строками погашення до 30 днів	Не менше 40 %
3	Показник короткострокової ліквідності (Н6)	Співвідношення ліквідних активів та короткострокових зобов’язань з початковим строком погашення до одного року	Не менше 60 %
4	Показник високоліквідних активів	Питома вага високоліквідних активів у загальному обсязі робочих активів	Не менше 20 %
5	Показник загальної ліквідності	Співвідношення загальних активів і загальних зобов’язань банку	Не менше 100 %
6	Показник співвідношення ліквідних та загальних активів	Відношення ліквідних активів (сума готівки та прирівняних до неї коштів, а також сальдо міжбанківських позик — наданих і одержаних, у тому числі й від центрального банку) до загальних активів банку	20—30 %
7	Показник співвідношення кредитів і депозитів	Відношення всіх активів з нормальним ризиком (включаючи кредити, авізо, дисконти) до основних депозитів	70—80 %
8	Показник ліквідних цінних паперів	Відношення цінних паперів уряду країни, які перебувають у портфелі банку, до сукупних активів	—
9	Показник структурного співвідношення вкладів	Відношення депозитів до запитання до строкових депозитів	—

Використання перелічених та інших показників допомагає всебічно аналізувати потреби й стан ліквідності, а також точніше оцінювати ризик незбалансованої ліквідності банку. Розробивши внутрішньобанківську систему деталізуючих показників ліквідності, менеджмент матиме змогу контролювати оперативні дані та планувати діяльність з урахуванням специфіки операцій конкретного банку.

Метод показників ліквідності є найпростішим підходом до управління ліквідністю і застосовується в умовах слаборозвиненого банківського сектору. Недолік методу полягає в тому, що за його використання необхідно підтримувати великі обсяги активів у ліквідній формі, а це негативно позначається на доходах. З розвитком та розширенням фінансових ринків у банків з’являються ширші можливості для управління ліквідністю. Але й у цьому разі метод показників може використовуватися банківським менеджментом для виявлення тенденцій зміни ліквідності та для порівняльного аналізу, що дозволить приймати обґрунтовані управлінські рішення.

Визначення ліквідної позиції банку

Оперативне управління ліквідністю спрямовано на здійснення контролю за ліквідною позицією банку. Моніторинг ліквідної позиції банку найчастіше проводять за допомогою порівняння вхідного та вихідного грошових потоків банку та визначення розриву ліквідності у кожному із періодів прогнозування. Потреба банку в ліквідних коштах визначається порівнянням вхідного та вихідного грошових потоків банку протягом певного періоду.

Вхідний грошовий потік (надходження коштів) банку формується внаслідок:

повернення раніше розміщених активів;
збільшення зобов’язань банку (залучення депозитів, відкриття рахунків);
збільшення власних коштів банку: одержання доходів, надходження коштів від засновників (акціонерів), продажу цінних паперів власної емісії.

Вихідний грошовий потік формується внаслідок:

виконання зобов’язань банку (використання клієнтами своїх коштів, повернення строкових депозитів, міжбанківських кредитів тощо);
розміщення грошових коштів в активні операції (надання кредитів, купівля цінних паперів, основних фондів тощо);
здійснення власних операцій банку: виплата дивідендів акціонерам, адміністративно-господарські та операційні витрати, повернення часток в статутному капіталі у зв’язку з виходом із складу засновників.

Показником, який характеризує стан ліквідної позиції банку, є розрив ліквідності, або нетто-ліквідна позиція банку (GL), — різниця між сумою надходжень (ICF) та сумою використаних коштів (UCF): GL = ICF – UCF.

Якщо наявні ліквідні кошти за обсягом перевищують їх використання, то існує додатний розрив ліквідності (GL > 0). Це той надлишок ліквідності, який необхідно швидко інвестувати в дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах.

Коли потреба в ліквідних коштах за обсягом перевищує їхню наявність, то банк має від’ємний розрив (дефіцит) ліквідності (GL < 0).

Відтак перед менеджментом банку постає завдання пошуку найдешевших і найдоступніших джерел поповнення ліквідних коштів.

Содержание