Фактори, що впливають на організаційну структуру та правове регулювання банківської системи

Банківські системи різних країн, їх організаційна структура та правове регулювання залежать від багатьох факторів, до яких слід віднести рівень розвитку товарно-грошових відносин у країні, загальний економічний розвиток, засоби регулювання грошового обігу тощ.

За сучасних умов практично у всіх країнах з ринковою економікою створені й активно розвиваються дворівневі банківські системи. У деяких країнах функціонують трирівневі банківські системи, до яких входять також кредитні інститути небанківського типу (страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії тощо). До таких банківських систем належать системи Швейцарії, Японії.

Особливістю є й те, що в США переважають приватні кредитно-фінансові інститути (акціонерні), а в країнах Західної Європи та Японії поряд з приватними значне місце посідають напівдержавні, державні і кооперативні кредитно-фінансові установи.

Специфіка побудови банківської системи виявляється і в тому, що в Німеччині, Франції, Австрії, Італії не існує чіткого розмежування між комерційними та інвестиційними банками.

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків: – принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку; – принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку знімаються.

У світовій практиці існують різні підходи до організації банківського нагляду. Звідси виділяють три групи країн, які відрізняються місцем і роллю центрального банку в управлінні і способом побудови наглядових структур у державі.

Перша група – це країни, у яких контрольні функції здійснює центральний банк (Австралія, Ісландія, Італія, Іспанія, Португалія).

Друга група – це країни, у яких контрольні функції виконуються не центральним банком, а іншими органами (Австрія, Данія, Канада, Норвегія, Швеція, Фінляндія).

Третя група – це країни, у яких контрольні функції здійснюються центральним банком спільно з іншими органами: Швейцарія – Центральний банк, Федеральна Банківська комісія та Швейцарська банківська асоціація; Франція – Банк де Франс спільно з Банківською, комісією.

Центральні банки відрізняються не тільки правовим статусом та їх роллю в кредитній системі держави, а й дуже різноманітні за правовими формами, власністю на їх капітал, ступенем незалежності від виконавчої влади тощо.

Здебільшого центральні банки є державними, капітал яких належить державі (Велика Британія, Франція, Німеччина, Канада, Росія тощо); акціонерними (США, Італія); деякі центральні банки мають змішану форму власності (Австрія, Бельгія, Японія). Так, 50% статутного капіталу Австрійського НБ належить державі, а решта – комерційним банкам, страховим компаніям та іншим організаціям.

Велике значення для забезпечення стабільності економічного розвитку держави має ступінь незалежності центрального банку від виконавчої влади, який у різних країнах різний. Найбільш незалежні від державних органів центральні банки Австрії, Німеччини та Швейцарії. Певною самостійністю користуються банки, які за законом підзвітні законодавчим органам (Канада, США, Нідерланди, Японія). В законодавстві Японії чітко передбачено право державних органів скасовувати рішення центрального банку. Найбільш залежним від виконавчих органів є центральний банк Італії, де в законодавстві закріплено право уряду на втручання в діяльність цього банку.

В багатьох країнах пряме кредитування держави, тобто надання банківської позики для покриття бюджетного дефіциту практично відсутнє або законодавчо обмежене. Основними кредиторами держави виступають не центральні, а комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, компанії, населення.