4.2. Федеральна резервна система: створення та організаційна структура

Федеральна резервна система (далі - ФРС) була створена відповідно до Федерального резервного акта, що був прийнятий Конгресом у 1913 році для забезпечення більш безпечної і гнучкої банківської і грошово-кредитної системи. Після прийняття даний закон багато разів уточнювався і кінцеве становлення ФРС відбулося після прийняття у 1980 році Закону "Про дерегулювання депозитних установ і монетарний контроль".

З самого початку діяльності Федеральної резервної системи її першочергове завдання співпало з напрямами національної економічної і фінансової політики. Зростання економіки, високий рівень зайнятості, стабільність купівельної спроможності долара і прийнятний баланс в операціях з іноземними державами були закріплені Конгресом у Законі "Про зайнятість" від 1946 року, а потім у Законі "Про повну зайнятість і збалансоване зростання" від 1978 року.

Федеральна резервна система робить свій внесок у досягнення нацією економічних і фінансових цілей, впливаючи на фінанси і кредит в економіці. Як центральний банк країни, ФРС на довгостроковій основі забезпечує зростання економіки в межах її можливостей, гарантуючи при цьому відповідну стабільність цін.

ФРС складається з трьох рівнів і включає в себе Раду керуючих, 12 федеральних резервних банків із 49-ма філіями, приблизно 3 000 банків-членів ФРС та банки-нечлени ФРС, які поділяються на ті, що входять у Федеральну корпорацію страхування депозитів (далі - ФКСД), та ті, чиї внески не застраховані у ФКСД. Схематично ФРС можна представити у вигляді схеми (рис. 3.1). Також до складу ФРС відносять Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку (ФКОВР) та федеральні консультативні ради (ФКР).

Рис. 3.1. Федеральна резервна система

Центром організації Федеральної резервної системи є Рада керуючих у Вашингтоні. Рада - вищий адміністративний орган управління ФРС. Основною функцією Ради є формування грошово-кредитної політики. Крім того, Рада регулює і контролює діяльність банківських установ та операцій Федеральних резервних банків. Рада також виконує функції у сфері національного платіжного механізму і федерального регулювання кредиту. Вона має повноваження у сфері грошово-кредитної політики, через ФКОВР визначає політику ФРС у сфері операцій з цінними паперами, змінює норми обов'язкових резервів, які банки-члени ФРС зберігають у федеральних резервних банках. Рада складається з 7 членів (вони також виконують обов'язки членів ФКОВР), які призначаються президентом і затверджуються Сенатом. Повний термін роботи члена Ради - 14 років. Вони обираються з різних федеральних резервних округів. Не можна бути повторно призначеним після повного терміну роботи.

Голова і віце-голова Ради призначаються Президентом США на 4 роки з числа членів. Вони можуть бути призначені повторно, якщо термін їх роботи як членів Ради не закінчився. Такі повторні призначення також повинні бути затверджені Сенатом.

Федеральна резервна система - незалежна організація. Вона не може бути скасована за бажанням президента, конгрес також не може змінити ЇЇ роль і функції. Тривалі строки повноважень членів Ради мають на меті захистити й ізолювати їх від політичного тиску. Члени Ради складають більшість у Комітеті з операцій на відкритому ринку, який керує операціями ФРС і загальним курсом фінансової та грошово-кредитної політики. У Комітеті Рада розглядає і затверджує діяльність федеральних резервних банків щодо дисконтування і видає ухвали з управління "дисконтним вікном" у цих банках. Рада може також використовувати резервні вимоги як інструмент грошово-кредитної політики за допомогою здійснення зміни деяких резервних норм депозитних установ у дозволених законом межах.

Рада виконує широку контролюючу функцію над операціями 12 федеральних резервних банків. Ця функція включає контроль за їх діяльністю з обслуговування депозитних установ, а також перевірку і контроль деяких банківських установ. Кожний банк зобов'язаний представити Раді свій бюджет для затвердження. Деякі статті витрат (наприклад, на будівництво або реконструкцію будівель банку, виплату заробітної плати президенту і першому віце-президенту) підлягають спеціальному затвердженню з боку Ради. Призначення президента і першого віце-президента кожного федерального резервного банку затверджує Рада.

Рада виконує контролюючу і регулюючу функцію щодо бан-ків-членів ФРС. банківських холдингових компаній, банківських об'єднань, міжнародних банківських структур у США, а також щодо зарубіжної діяльності банків-членів ФРС і діяльності філіалів іноземних банків у США. Рада встановлює ліміти використання кредитів для купівлі і продажу цінних паперів.

Рада виконує основні Федеральні закони, регулюючи діяльність з кредитування споживача (Закон про приватне кредитування, Закон про рівні кредитні можливості, Закон про відкриту інформацію по житлових іпотеках).

Рада надає Конгресу щорічну доповідь про її операції і двічі на рік - доповіді про стан економіки і дії Системи щодо зростання грошової маси і кредитів. Щомісячний Бюлетень ФРС публікує статистичні дані та іншу інформацію про діяльність системи. Рада оплачує витрати на виконання своїх обов'язків не з фондів, що виділяє Конгрес, а з сум стягнень з федеральних резервних банків. Щороку громадська аудиторська фірма ревізує фінансові звіти Ради. Дані звіту також підлягають ревізії з боку Головного бухгалтерсько-контрольного управління.

Провідний керівник відповідає за ефективне управління і контроль за роботою грошової і банківської системи країни. Широко визнано, що голова Ради - найвпливовіший керівник центрального банку у світі. Ефективність заходів Ради, які повинні відповідати інтересам держави і сприяти економічному добробуту, досягаються за допомогою певної техніки управління грошовою масою.

У формуванні основ банківської політики Раді керуючих допомагають два важливі органи. Один орган - Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку - складається із семи членів

Ради і п'яти президентів федеральних резервних банків, що не увійшли до Ради керуючих. Очолює ФКОВР голова Ради керуючих ФРС. Комітет визначає політику Федеральної резервної системи в області закупівель і продажу державних облігації на відкритому ринку. Ці операції є важливим способом впливу провідних кредитно-грошових установ на пропозицію грошей. Однак Федеральний комітет фактично не здійснює операції купівлі-продажу цінних паперів. Він надсилає директиву до торговельного бюро федерального резервного банку Нью-Йорка, де керуючий внутрішніми операціями на відкритому ринку здійснює безпосередній нагляд за операціями з державними цінними паперами.

Ще одна системоутворююча ланка ФРС - консультативні ради: Федеральна консультативна рада, Консультативна рада з питань стану споживачів та Консультативна рада з питань діяльності ощадних установ.

Федеральна консультативна рада складається з 12 провідних керівників комерційних банків, обраних по одному від кожного з 12 федеральних резервних банків. Федеральна консультативна рада була створена згідно із законом про ФРС - це консультативний орган, він не має повноважень для формування політики, але проводить наради з Радою керуючих щодо економічних та банківських питань, дає рекомендації стосовно діяльності ФРС. Рада повинна збиратися у Вашингтоні щонайменше чотири рази нарік. '

Консультативна рада з питань стану споживачів була створена у 1976 році. Рада надає Раді керуючих консультації з питань захисту інтересів споживачів щодо використання споживчих кредитів тощо. Рада складається з 30-ти членів, які захищають інтереси клієнтів комерційних банків та кредиторів. Рада збирається для проведення засідань тричі на рік.

Консультативна рада з питань діяльності ощадних установ була створена у 1980 році після прийняття закону про дерегулювання діяльності депозитних установ. Рада надає інформацію Раді керуючих за результатами аналізу проблемних сторін діяльності ощадних інституцій. До ради входять представники ощадних банків, ощадно-позичкових асоціацій та кредитних спілок. Засідання Ради проводиться чотири рази на рік.

Основні функції ФРС здійснюються через мережу дванадцяти Федеральних резервних банків. Кожний резервний банк має свою власну Раду, що складається з 9 директорів, які не є службовцями даного банку. За законом 3 директори класу А, що представляють банки-члени ФРС, 3 директори класу В, що представляють громадськість, обираються в кожному районі банками-членами ФРС. Крім того, Рада керуючих призначає трьох директорів класу С, які представляють громадськість.

Директори кожного резервного банку здійснюють контроль над операціями свого банку (при остаточному контролі Ради керуючих). ФРБ отримують прибуток в основному від відсотків з внесків Системи в цінні папери і меншою мірою з прибутків від відсотків за наявну валюту, а також від відсотків за позиками, депозитними вкладами.

Отже, дванадцять федеральних резервних банків є:

а) центральними банками;

б) квазісуспільними банками;

в) банками банків.

Це відображає географічні масштаби, економічну різноманітність і наявність великої кількості комерційних банків у цій країні. Через центральні банки здійснюються основні політичні та економічні директиви. Для ефективного виконання основних впроваджень Ради керуючих в кожному з 12 федеральних резервних округів, які були створені згідно із законом 1913 року, є свій федеральний резервний банк - у Бостоні, Нью-Йорку, Філадельфії, Клівленді, Річмонді, Атланті, Чикаго, Сент-Луїсі, Мінеаполісі, Канзас-Сіті, Далласі, Сан-Франциско. Існують також 25 відділень цих банків. Найважливіший з них - Федеральний резервний банк міста Нью-Йорка.

Федеральні резервні банки емітують нові грошові знаки, вилучають зношені гроші з обігу, здійснюють кліринг чеків, оцінюють заявки щодо злиття банків, керують і надають дисконтні кредити банкам у своїх округах, залучаються до здійснення монетарної політики.

Дванадцять федеральних резервних банків є квазісуспільними. Вони відображають симбіоз приватної власності і суспільного контролю. їх власниками є комерційні банки відповідного округу. Для вступу до Федеральної резервної системи комерційні банки зобов'язані придбати частку участі в акціонерному капіталі федерального резервного банку свого району. Однак принципи політики, що проводиться федеральними резервними банками, встановлюються державним органом - Радою керуючих. Центральні банки американської економіки знаходяться у приватній власності, але управляються державою. Вони керуються не прагненням до прибутку, а слідують політиці, яка з погляду Ради керуючих покращує стан економіки в цілому.