12.3. Економічна оцінка банківської діяльності

Розвиток фінансового ринку, загострення суперництва між банками та небанківськими фінансово-кредитними установами та інші фактори підвищують роль і значення аналізу банківської діяльності як для самого банку, так і для його ділових партнерів, клієнтів, акціонерів банку і держави в цілому. Регулярне аналізування банком своєї діяльності дає змогу йому ефективно управляти активними й пасивними операціями для максимізації прибутку і забезпечення стабільного фінансового стану.

Традиційно аналіз фінансового стану юридичної особи передбачає оцінювання чотирьох груп показників: ділової активності, ліквідності, фінансової стійкості та прибутковості. Оціночними показниками є коефіцієнти, що розраховуються на основі даних балансу банку та звіту про прибутки та збитки.

У світовій практиці існує багато показників, які дозволяють оцінити ефективність банківської діяльності. Одними з найважливіших, що використовуються банками в Україні, є показники прибутковості, а саме:

• прибутковість банківських активів;

• прибутковість акціонерного капіталу банку;

• чистий спред відсотків;

• чиста відсоткова маржа;

• чистий прибуток на одну акцію.

Прибутковість банківських активів (ROA) характеризує ефективність роботи менеджерів банку. Цей показник показує скільки чистого прибутку дає одиниця активів банку. ROA можна визначити за такою формулою:

.

ROЕ — показник, що характеризує прибутковість акціонерного капіталу банку і визначається за формулою:

.

Значення цього показника особливо цікавить акціонерів банку, оскільки воно вказує на суму чистого прибутку, який припадає на одиницю інвестованого акціонерами капіталу.

Чистий спред відсотків (SPRED) — показник, що відображає, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками і наскільки гострою є конкуренція на грошовому ринку, учасником якого є установи банків. Посилення конкуренції приводить до скорочення різниці між доходами за активами та витратами за пасивами. Цей показник визначається за формулою:

.

Для аналізу прибутковості банків використовують також такий показник, як чистий прибуток на одну акцію (ЧПа), що визначається за формулою:

.

Чиста відсоткова маржа (ЧВМ) розкриває рівень дохідності активів від відсоткової різниці і характеризує ефективність контролю банку за дохідними активами і дешевими ресурсами.

.

Зниження рівня відсоткової маржі підвищує ризикованість банківських операцій і одночасно знижує ефективність управління.

Для прийняття економічно обґрунтованих рішень щодо здійснення операцій з банками, тобто рішень, які відповідають обраному співвідношенню прибутковості і ризику, суб’єкти господарювання, фізичні особи та і самі банки потребують об’єктивної інформації про фінансовий стан своїх банків-партнерів. Таку інформацію висвітлюють публічні рейтинги, які присвоюються банкам рейтинговими агенціями і які відображають стан учасника ринку серед йому подібних за допомогою у певний спосіб обробленої інформації.

В ринковій економіці банківський рейтинг є важливим інструментом демонстрації інвестиційної привабливості банку через уміння його менеджменту професійно і прибутково працювати в такій ризикованій сфері, якою є фінансовий бізнес.

Національний банк України рекомендує при визначенні узагальнюючої оцінки фінансового стану банку використовувати загальновідому систему рейтингу банків, яка називається CAMEL відповідно до назви її компонентів:

«С» (Capital adequacy) – адекватність капіталу; оцінка капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників;

«A» (Asset quality) — якість активів; можливість забезпечення повернення активів, а також вплив проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку;

«М» (Management) — менеджмент; оцінка методів управління банкі­вської установи з урахуванням ефективності її діяльності, порядку робо­ти, методів контролю і виконання встановлених законів і правил;

«Е» (Earnings) — надходження або рентабельність; оцінка рентабель­ності банку з погляду достатності його доходів для перспектив розширен­ня банківської діяльності;

«L» (Liquidity) —ліквідність; система визначає рівень ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як звичайних, так і непередбачених зобов'язань.

Постановою Правління НБУ № 171 від 8.05.2002 р. затверджено Положення про порядок визначення рейтингових оцінок, в якому поряд із зазначеними вище компонентами розглядається ще шостий компонент – чутливість до ринкового ризику (S – Sensitivity). Відповідно система дістала назву CAMELS.

Фахівці розглядають капітал як основний засіб захисту коштів вклад­ників. Банк із міцним капіталом може витримати значні втрати без ризику для вкладів своїх клієнтів.

Рейтингова оцінка достатності капіталу визначається за рейтинговою системою на підставі таких факторів:

• відповідність обсягу регулятивного капіталу напрямам діяльності банку (банківські та інші операції);

• відповідність зростання обсягів статутного, регулятивного (в розрізі складових) капіталу зростанню активів на дату інспекційної перевірки, плани і перспективи;

• дотримання вимог банківського законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку (у тому числі нормативи капіталу);

• наявність внутрішніх процедур щодо визначення достатності капіталу банку з урахуванням усіх ризиків, притаманних його діяльності (у тому числі ризику країни);

• наміри і можливості акціонерів щодо нарощування статутного капіталу з метою мінімізації ризиків, притаманних діяльності банку, дивідендна політика; вплив ризиків (у тому числі кредитного, валютного, зміна процентної ставки тощо), притаманних банку, на капітал банку;

• рівень формування резервів під активні операції; прибутковість та її вплив на регулятивний капітал банку;

• співвідношення обсягу негативно класифікованих активів (з урахуванням сформованих резервів під ці активні операції) до регулятивного капіталу;

• відповідність розмірів статутного та/або регулятивного капіталу планам розвитку мережі філій, відділень на місцевому, регіональному (в межах однієї області), міжрегіональному (на території всієї України) та міжнародному рівнях, а також відповідність їх розмірів проектам будівництва та реконструкції;

• доступ до ринків капіталу.

При визначенні рейтингової оцінки якості активів потрібно враховувати такі фактори:

• співвідношення між обсягом нестандартних активів та сукупними активами;

• рівень активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи в сукупних активах;

• дотримання вимог банківського законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку;

• концентрацію за активними операціями щодо одного позичальника/контрагента або групи пов'язаних позичальників/контрагентів, рівень галузевих концентрацій, концентрацій за країнами тощо;

• обсяг операцій з інсайдерами та ставлення до них керівництва;

• ефективність управління кредитним портфелем і портфелем цінних паперів з точки зору стратегій, положень, процедур та систем контролю;

• претензійно-позовну роботу; рівень резервів на покриття можливих збитків за активними операціями (в порівнянні з нестандартними активами), правильність їх розрахунків і повнота формування;

• якість, обсяги, тенденції та управління іншими активами, у тому числі кошти в інших банках, дебіторська заборгованість, вкладення в основні засоби та нематеріальні активи тощо.

Для визначення рейтингової оцінки менеджменту банку потрібно враховувати такі фактори:

• повне розуміння керівництвом банку ризиків, пов'язаних з діяльністю банку, зі змінами в економічному середовищі та обізнаність спостережної (наглядової) ради зі справами банку;

• фінансовий стан банку, а саме достатність капіталу, якість активів, надходження, ліквідність та чутливість до ринкового ризику;

• підготовка та запровадження планів, достатність внутрішніх положень, процедур та систем внутрішнього контролю на всіх основних напрямах діяльності банку;

• наявність внутрішнього та зовнішнього аудиту, їх незалежність і достатність, реагування керівництва банку на результати аудиту;

• оптимальність організаційної структури, чітко розроблений механізм взаємозв'язку між підрозділами, наявність постійно діючої програми підготовки кадрів і її фактичне виконання;

• достатність інформаційних систем управління, оцінка внутрішньої звітності та звітності, що подається до Національного банку, її достовірність та адекватність;

• розвиток мережі підрозділів банку та якість управління ними, оптимальність проектів будівництва та реконструкції;

• якість та дієвість розроблених банком правил внутрішнього фінансового моніторингу і програм його здійснення;

• взаємодія та сприяння суб'єктам державного фінансового моніторингу з питань проведення аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;

• організація належної роботи з оцінки ризику клієнтів щодо можливості легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом тощо.

Для визначення рейтингової оцінки надходжень банку слід враховувати такі фактори:

• оцінку тенденцій та рівень прибутковості; якість, структуру і достатність надходжень (здатність покривати витрати, збитки, забезпечувати стабільне зростання рівня регулятивного капіталу, повноту формування резервів під активні операції та виплату дивідендів акціонерам у достатньому розмірі);

• обсяг і тенденції змін різних компонентів доходів/витрат, прибутковості активів і витрат за зобов'язаннями;

• залежність від непередбачених доходів та схильність до непередбачених витрат, від ризикових видів діяльності або нетрадиційних джерел доходу;

• якість бюджетного (підготовка кошторисів) та фінансового планування, а також якість контролю за виконанням цих планів;

• коригування статей доходів/витрат, результату діяльності за результатами інспекційної перевірки; ефективність системи ціноутворення;

• вплив можливих санкцій за судовими процесами тощо.

Для полегшення процесу визначення рейтингової оцінки надходжень доцільно використовувати рентабельність активів. Однак зазначені вище фактори вважаються більш вагомими, ніж порівняння середніх значень рентабельності активів. Адже значення рентабельності активів банку може бути високим, але джерелом надходжень при цьому є здійснення операції, яка не належить до сфери традиційних банківських послуг, і пов'язана з підвищеним ризиком.

Для визначення рейтингової оцінки ліквідності банку враховуються такі фактори:

• компетентність керівництва і фахівців відповідних підрозділів банку з питань визначення ліквідності банку, ефективності стратегії управління фінансовими потоками і політики забезпечення ліквідності, з питань контролю та моніторингу ліквідної позиції банку;

• оперативність, вчасність та адекватність рішень щодо управління активами і пасивами; тенденції, обсяг і джерела ліквідних та високоліквідних активів, що можуть бути використані для виконання поточних зобов'язань банку;

• стабільність залучених коштів, відповідність строків і сум повернення залучених та розміщених коштів;

• залежність від дорогих, нестабільних джерел фінансування (міжбанківські кошти тощо) для забезпечення потреб у ліквідності; можливість банку диверсифікувати джерела фінансування балансових і позабалансових статей;

• процеси планування, у тому числі наявність планів фінансування в надзвичайних ситуаціях та на випадок непередбачених проблем з ліквідністю, контролю та моніторингу;

• виконання вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо ліквідності банку (у тому числі нормативи ліквідності), аналіз причин невиконання, тенденцій; інформаційні системи управління ліквідністю.

Рейтингова оцінка чутливості банку до ринкового ризику з урахуванням таких факторів:

• чутливість надходжень банку або економічної вартості його капіталу до несприятливих змін процентних ставок за залученими і розміщеними коштами, валютних курсів, коливань цін на цінні папери тощо;

• розуміння керівництвом банку ринкових ризиків, його здатність визначати їх, вимірювати, здійснювати моніторинг за ними та їх контролювати, враховуючи розмір банку, складність його операцій та притаманні цим операціям ризики;

• характер, складність та обсяги операцій, пов'язаних із ринковим ризиком, на який наражається банк;

• наявність, адекватність положень і процедур, інформаційних систем управління щодо управління ринковим ризиком;

• наявність і ефективність лімітів (числових обмежень) ринкового ризику;

• виконання вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо обмеження ринкового ризику;

• ефективність внутрішнього контролю, що забезпечує надійність функціонування процесу управління ринковим ризиком, у тому числі визначає підзвітність і розмежування повноважень;

• достатність функцій внутрішнього аудиту, що забезпечують періодичні перевірки дотримання вимог внутрішніх лімітів і положень.

Рейтинг банків складається за результатами кожної інспекційної перевірки та є дійсним до проведення наступної інспекційної перевірки. Базовим є рейтинг, що визначений за результатами останньої інспекційної перевірки банку.

Рейтинг банку є власністю Національного банку і конфіденційною інформацією, призначеною тільки для внутрішнього використання та не підлягає опублікуванню в засобах масової інформації.

Рейтинг банку (комплексна рейтингова оцінка та рейтингові оцінки всіх компонентів рейтингової системи) доводиться Національним банком України до відома кожного окремого банку протягом 10 робочих днів після його затвердження. Банк має право використовувати інформацію про свій рейтинг на власний розсуд.

За рейтинговою системою передбачається визначити кожному банку цифровий рейтинг за всіма шістьома компонентами, а комплексна рейтингова оцінка визначається на підставі рейтингових оцінок за кожним із цих компонентів. Кожен компонент рейтингової системи оцінюється за п'ятибальною шкалою, де оцінка "1" є найвищою оцінкою, а оцінка "5" – найнижчою, комплексна рейтингова оцінка також визначається за п'ятибальною шкалою.

Визначення комплексної рейтингової оцінки є суб'єктивним процесом, воно має бути добре обґрунтованим і спиратися на переконливі аргументи. Комплексна рейтингова оцінка не може визначатися як середнє арифметичне рейтингових оцінок за компонентами рейтингової системи; має бути цілим числом та враховувати всі основні фактори, що відображені при визначенні рейтингових оцінок за всіма компонентами. Також підраховується скільки компонентів рейтингової системи мають однакову рейтингову оцінку; аналізується які саме компоненти мають однакову рейтингову оцінку; як правило (в більшості випадків), комплексна рейтингова оцінка виставляється за рейтинговою оцінкою, що зустрічається найчастіше.

Комплексна рейтингова оцінка та рейтингові оцінки компонентів рейтингової системи визначаються для банку як єдиної установи і не можуть використовуватися для оцінки стану філій банку.

Банки, що отримали комплексну рейтингову оцінку "1" або "2", є надійними за всіма показниками, здатними протистояти більшості економічних спадів (крім надзвичайних), вважаються стабільними і такими, що мають кваліфіковане керівництво.

Банки, що отримали комплексну рейтингову оцінку "3", мають суттєві недоліки і якщо ці недоліки не будуть виправлені за обґрунтовано визначений для цього час, то вони призведуть до значних проблем, пов'язаних з платоспроможністю та ліквідністю. У такій ситуації служба банківського нагляду має надати чіткі вказівки керівництву банку щодо подолання існуючих проблем.

Банки, які отримали комплексну рейтингову оцінку "4" або "5", мають серйозні проблеми, що вимагають ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки вказують на те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду.

До банків, що отримали комплексні рейтингові оцінки "3" або "4", або "5", застосовуються відповідні заходи впливу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку.

Таким чином, за допомогою системи рейтингу CAMELS здійснюють висновок про фінансовий стан банківської установи та її місце серед інших банків.