5.4 Методика визначення коефіцієнта хеджування та ефективність управління хеджевим портфелем банку.

При проведенні операцій хеджування застосовуються основні види аналізу, які водночас є трьома послідовними етапами аналітичного процесу:

- попередній аналіз;

- оперативний аналіз;

- ретроспективний аналіз;

До найважливіших завдань, які вирішуються в процесі оперативного аналізу процесу хеджування, належать:

- аналіз динаміки цінового та базисного ризиків;

- аналіз динаміки основних параметрів інструменту хеджування;

- аналіз ефективності різних варіантів коригування позиції.

Алгоритм аналізу операцій хеджування в процесі управління ціновими ризиками описує послідовність дій, яка постає у вигляді певних кроків або етапів, описаних нижче. Структурно-логічна схема аналізу операцій хеджування наведена на рисунку 5.4.1. (R – величина наявного ризику, R - допустимий ризик).

Рис. 5.4.1. Структурно-логічна схема проведення операцій хеджування

1. Визначення рівня наявного ризику на основі розрахунку:

а) розміру чистої незахищеної позиції;

б) величини зміни параметрів ринкової кон’юнктури (процентних ставок, фондових індексів, валютних курсів);

в) імовірності настання змін на ринку, тобто функції імовірнісного розподілу майбутніх цін фінансових активів.

2. Порівняльний аналіз наявного та допустимого рівнів ризику, результатом якого має стати рішення про доцільність проведення операцій хеджування. Якщо зроблено висновок про неприпустимо високий рівень цінового ризику, то переходять до третього етапу.

3. Аналіз альтернативних сценаріїв зниження ризику, таких як:

а) узгодження активу і пасиву статей балансу, у зв’язку з якими виникає ризик;

б) проведення позабалансових операцій із похідними фінансовими інструментами з метою хеджування.

Якщо вибір зупинено на першому варіанті, то проводиться реструктуризація балансу за допомогою методів структурного балансування. Якщо перевага надана другому варіанту, то переходять до четвертого етапу.

4. Вибір виду похідного фінансового інструменту (форвардна угода, своп, опціон, ф’ючерський контракт) для проведення операції хеджування ризику. Результат ґрунтується на всебічному аналізі об’єктивних характеристик кожного інструменту, таких як доступність, ліквідність, можливість дострокового виходу з угоди, вартість, можливості коригування початкової позиції.

Якщо інструментами хеджування обрані позабіржові деривативи, такі як форвардні контракти, позабіржові опціони або свопи, то хеджер укладає двосторонню угоду, котра, як правило, враховує його індивідуальні потреби і не потребує проведення подальших розрахунків, коригування позиції чи постійного контролю за станом ринку, адже всі умови угоди детерміновані та визначені наперед, що і дає змогу виключити ціновий ризик. У цьому разі хеджер очікує завершення ризикового періоду, після чого проводиться аналіз ефективності хеджування – перехід до 10.

Якщо для проведення операції хеджування обрані ф’ючерсні контракти або опціони, що обертаються на біржі, то переходять до наступного, п’ятого етапу.

5. Кореляційний аналіз двох рядів динаміки – спотової ціни фінансового інструменту, у зв’язку з яким виник ризик, та ціни одного з типів біржових контрактів. Оскільки на ринку може існувати кілька похідних фінансових інструментів, придатних для проведення операції хеджування, то передбачається проведення багатоваріантного аналізу. На основі результатів кореляційного аналізу зі всієї доступної сукупності інструментів хеджування обирають той тип похідних контрактів, який у минулому показав найтіснішу позитивну кореляцію з готівковою ціною активу (максимальне значення коефіцієнта кореляції).

6. Визначення кількості контрактів, необхідних для хеджування ризикової позиції, та аналіз коефіцієнтів хеджування.

7. Вибір однієї зі стандартних стратегій хеджування або розроблення власної та її реалізація.

8. Моніторинг та оперативний аналіз хеджевих позицій.

9. Аналіз вартості хеджування.

10. Аналіз ефективності операцій хеджування через порівняння результатів (прибутків, уникнення можливих збитків).