1.3. Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи

Активний розвиток ринку цінних паперів, збільшення доходів населення в розвинутих країнах сприяли зростанню кількості спеціалізованих небанківських кредитно-фінансових інститутів, що надають спеціальні послуги, частину з яких не можуть надавати банки.

Основні види діяльності цих установ на ринку позикових капіталів зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям та державі, мобілізації капіталу через всі види акцій, надання іпотечних та споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги. Крім того, певні спеціалізовані небанківські установи (страхові компанії, пенсійні фонди), на відміну від банків, можуть акумулювати грошові заощадження на довготривалі строки, а значить здійснювати довгострокові інвестиції.

Таким чином спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути посіли чільне місце в накопиченні та мобілізації грошових коштів населення та стали важливим постачальником позикового капіталу. Вказані інститути ведуть гостру конкуренцію між собою і є конкурентами для банків як у залученні грошових коштів, так і в сфері кредитних операцій.

Кредитування малих та середніх фірм здійснюють інвестиційні компанії. На відміну від інвестиційних банків їх інвестиційні програми плануються на коротко- і середньостроковий період і є не такими масштабними. Інвестиційні компанії можуть бути відкритого (компанія зобов'язується викупити свої акції у акціонерів) та закритого типу (без відповідних зобов’язань).

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їх боргових зобов'язань. До фінансових компаній відносять факторингові та лізингові компанії, а також кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю, зокрема, діючі у сфері споживчого кредиту. Важливу роль серед них відіграють і холдинг-компанії, які тримають великі пакети акцій фірм та здійснюють контроль за їх діяльністю.

Пенсійні фонди (недержавні) у розвинутих країнах створюються приватними та державними корпораціями для виплат пенсій та допомоги працівникам. Створення такого фонду дозволяє зменшити податкові платежі організації та використовувати їх для купівлі цінних паперів інших компаній. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків працівників, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів.

В Україні були ощадні каси — це державні установи, які належали місцевим органам влади або створювалися при державних поштових установах. Вони залучали вклади дрібних вкладників, купуючи на них облігації державних позик. У США, наприклад, існують три види ощадних установ: ощадні банки, ощадно-позикові асоціації та кредитні спілки.

Ощадні банки можуть бути власністю клієнтів (взаємоощадні банки) або функціонувати як акціонерні товариства (фондові ощадні банки). Як правило, ощадні банки вкладають залучені кошти в цінні папери (облігації державних та місцевих органів влади). В США існують також гарантійні ощадні банки, вкладники яких або отримують стабільний відсоток за вкладами («звичайні вкладники»), або відсоток, що коливається в залежності від результатів діяльності банку («спеціальні вкладники»).

Ощадно-позикові асоціації приймають на свої рахунки ощадні вклади, продають сертифікати своїм клієнтам і видають позики під заставу нерухомості. Ощадно-позикові асоціації можуть функціонувати у формі кооперативів (взаємні компанії) або акціонерних товариств (фондові компанії).

Кредитні спілки є різновидом кооперативів, які створюються окремими групами населення з метою об'єднання коштів для вирішення споживчих проблем. Кредитні спілки створюються на пайовій основі для короткострокового кредитування учасників (для будівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо).

Страхові компанії здійснюють страхування майна або особисте страхування. Кошти страхових організацій складаються із статутного капіталу, поточних надходжень від страхових операцій та фондів спеціального призначення. За аналогією із західними державами утворюються страхові компанії, які бувають двох видів: акціонерні та взаємні. Акціонерні компанії на відміну від взаємних застосовують тверді тарифи. Взаємні страхові компанії становлять собою кооперативну форму організації, а їх капітал утворюється за рахунок платежів окремих осіб. Кожний застрахований стає частковим співвласником компанії. Тарифи взаємних компаній вищі, ніж у акціонерних. Капітал цих компаній утворюється за рахунок продажу полісів, які дають право на участь у прибутках. Прибуток, що залишається в результаті здійснення страхових операцій, розподіляється між членами компанії або спрямовується на рахунок майбутніх платежів чи на збільшення страхової суми.

Каси взаємної допомоги – це громадські кредитні установи, які об'єднують на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для працівників — членів профспілки і у відділах соціального забезпечення місцевих рад для пенсіонерів. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотації профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються короткострокові позики, найчастіше – до наступного одержання заробітної плати. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, а обсяг позики на довший термін залежить від суми внесків, нагромаджених членом каси. Відсотки за користування позиками не сплачують, лише при їх несвоєчасному поверненні стягується пеня в розмірі 1 % від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць. Члену, який вибув із каси, повертаються його внески за мінусом його заборгованостей за позиками.

Ломбарди — це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. Ломбарди видають позики на строк до трьох місяців у розмірі 75 % від вартості оцінки заставлених речей і до 90 % вартості виробів з дорогоцінних металів, каміння, годинників у золотій оправі тощо. Оцінка речей, що здаються на зберігання або під заставу для одержання позики, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів — за державними розцінками.