4. Інвестиційні операції банків з цінними паперами

Інвестиція – це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти чи майно.

Процес інвестування в цінні папери складається з кількох етапів:

• визначення цілей, горизонту і форми інвестицій,

• інвестиційний аналіз,

• формування й управління портфелем цінних паперів.

Банки інвестують кошти у цінні папери, маючи при цьому різні цілі:

• розширення дохідної бази,

• підтримання ліквідності банку створенням вторинних резервів у формі високоліквідних цінних паперів,

• забезпечення диверсифікації банківських операцій з метою мінімізації банківських ризиків і стабілізації доходів,

• формування контрольного пакету цінних паперів і участь в управлінні діяльністю об’єкта інвестування,

• розширення клієнтської бази, забезпечення присутності банку на найдинамічніших ринках.

Зрозуміло, що одночасно цінний папір не може відповідати основним цілям інвестицій, а саме, дохідності, безпечності, ризику і ліквідності. У процесі управління портфелем цінні папери банк може досягти компромісу між інвестиційними цілями або ж робити акцепт на якісь з них.

Банківським інвестиціям властиві такі ризики:

1. кредитний ризик – нездатність емітента виконувати свої зобов’язання,

2. ринковий ризик – втрата привабливості цінних паперів як об’єкта грошових вкладень.

3. відсотковий ризик – зміна величини відсотків негативно впливають на відсоткові доходи і витрати,

4. інфляційний ризик.

Основним методом зменшення ризику втрат є диверсифікація вкладень.

Портфелем цінних паперів називають вкладання банків у цінні папери, які управляються як одне ціле.

На практиці розрізняють такі види інвестиційних портфелів:

• Політика короткострокового акцепту – найбільш обережний метод. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних паперів (2-3 роки).(при зростанні % ставок).

• Політика «сходів» (політика рівномірного розподілу коштів) – дозволяє зменшити коливання в доходах від цінні папери і, хоча не приносить великих доходів, гарантує відсутність значних втрат,

• Політика довгострокового акцепту – є протилежністю політики короткострокового акцепту (при падінні норми відсотка),

• Політика % очікувань (концепція переключення)- агресивна політика, здійснення якої пов’язане з прогнозуванням динаміки відсоткових ставок і спекуляція на цих змінах.

• Політика «штанги» - найприйнятніша для комерційних банків. Полягає в урівноваженні дохідності довгострокових ліквідних інвестицій ліквідними короткостроковими вкладеннями.