logo
ekzamen_bankivski

87. Трастові послуги та їх надання комерційними банками

Під трастовими розуміють послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа — засновник, передає своє майноу розпорядження іншій особі —довірительному власнику, для управління в інтересах третьої особи — бенефіціара. Отже, в зазначених правовідносинах беруть участь три сторони:

—довіритель майна (засновник) — юридична або фізична особа, яка заснувала трастта (або) передала довірительному власнику повноваження власника належного їм майна відповідно до умов укладеного між ними договору;

—довірительний власник (траст) — сторона, яка здійснює управління майном. Ним можуть бути спеціалізовані трастові компанії (довірчі товариства) або трастові відділи банків;

Залежно від характеру розпорядження майном трастові послуги поділяються на:

— активні, коли майно, що перебуває у розпорядженні трастової компанії чи банку, може видозмінюватися, зокрема, шляхом його продажу, нада нн я в пози ку або заставу без додаткової згоди довірителя;

Залежно від категорії довірителя майна розрізняють трастові послуги:

1) для фізичних осіб;

2) для юридичних осіб.

Інколи в окремий вид виділяють трастові послуги, що надаються, наприклад, пенсійним, благодійним, інвестиційним фондам. Останні здійснюють нагромадження коштів своїх акціонерів чи засновників, які бажають отримати високі доходи по них за рахунок вкладення об'єднаних грошових коштів у надійні та високоприбуткові активи.

Трастові послуги на користь фізичних осіб, як правило, включають такі послуги:

1. Розпорядження спадщиною, або заповідальний траст, тобто розпорядження майном клієнта після його смерті може здійснюватися відповідно до письмового заповіту залишеного померлим, в якому зазначений виконавець заповіту, або за рішенням суду, коли заповіт не був складений. В обох випадках розпорядником спадщиною може бути трастова компанія чи траст-відділ комерційного банку. Розпорядження майном включає: одержання рішення суду; збірта інвентаризація майна; забезпечення збереження спадщини; сплату адміністративних, витрат та податків;

2. Управління майном згідно з договором або прижиттєвий траст. Сутність полягає в тому, що Довіритель передає банку в управління майно, який зберігає його, інвестує, розпоряджається доходом, одержаним від майна, у визначеному договором порядку. У визначених договором випадках довіритель зберігає право втручатися в процес управління майном. Право управління майном може переходити до банку не лише за заповітом, ай шляхом укладення прижиттєвих угод. Це пов'язано зтим, що довіритель майна не хоче передавати його спадкоємцям відразу, не в змозі чи не бажає самостійно займатися своїм бізнесом тощо.

3. Опікунство та забезпечення зберігання майна передбачає набір операцій, аналогічний управлінню майном. Зазначений вид трастових послуг поширюється переважно на неповнолітніх, які вважаються недієздатними для управління та володіння майном. Якщо неповнолітній дістав у спадщину майно, то в цьому разі призначається опікун, який розпоряджається ним в інтересах спадкоємця.

Трастові послуги, що надаються юридичним особам, як правило, включають:

— обслуговування облігаційної позики, що супроводжується передан-ням довіреній особі права розпорядження майном, яке слугує забезпеченням позики;

— агентські послуги;

— створення фондів погашення заборгованості, з яких, відповідно до умов договору, може здійснюватись погашення боргів, сплата відсотків, викуп облігацій; виплата дивідендів акціонерам тощо;

— послуги депозитарію (зберігання акцій, за якими акціонери передали право голосу уповноваженим представникам);

— розпорядження активами, включаючи управління нерухомістю як всереди ні країни, так і за кордоном;

— обслуговування працівників компанії. У цьому разі траст-ві'дділи надають послуги в інтересах працівників, здійснюючи управління фондами компаній, призначеними дтя виплати пенсій, різних винагород та допомог;

— інвестування коштів клієнта у визначені ним види активів;

88. За допомогою економічних нормативів діяльності банків в Україні забезпечується стабільна діяльність банків та своєчасне виконання ними зобов’язань перед вкладниками, а також запобігається неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності (див. також статтю про банківське регулювання та нагляд). Економічні нормативи є основним стовпом пруденційного регулювання банків в Україні. Тут застосовуються концепції “Базель І“. Їх розрахунок здійснюється, в основному, на базі регулятивного капіталу.

Існуючі нормативи поділяються на

нормативи капіталу:

мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1), (120 млн грн)

адекватність регулятивного капіталу/ платоспроможність (Н2), (не менше 10%)

співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3); (не менше 9%)

нормативи ліквідності:

миттєва (Н4),(не менше 20%)

поточна (Н5), (не менше 40%)

коротко-строкова ліквідність (Н6) (не менше 60%);

нормативи кредитного ризику:

максимальний розмір кредитного ризику на одного контрагента (Н7), (не більше 25%)

великі кредитні ризики (Н8), (не більше 800%)

максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, на-даних одному інсайдеру (Н9), (не більше 5%)

максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)(не більше 30%);

нормативи інвестування:

інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), (не більше 15%)

загальна сума інвестування (Н12) (не більше 60%);

нормативи загальної довгої та короткої валютної позиції банку: Н13-1 та Н13-2 (не більше 30%).

При цьому, базою для розрахунку Н2, Н3, Н7, Н8, Н11, Н12 та Н13 є регулятивний капітал, а Н9 та Н10 – статутний капітал.

Необхідно зазначити, що для спеціалізованих банків НБУ встановлює окремі вимоги. Всі вище згадані значення нормативів діють для універсальних банків і тільки частково для спеціалізованих. Банк набуває статусу спеціалізованого банку, якщо більше 50 % його активів є активами одного типу, пов’язаного з іпотечною, інвестиційною або кліринговою діяльністю, а також статусу ощадного банку, якщо більше 50 % його пасивів є вкладами фізичних осіб. У зв’язку з концентрацією ризиків для спеціалізованих банків установлюються підвищені значення нормативів Н2-Н4, Н7-Н10 та Н12 для забезпечення більш високого ризику, порівняно з універсальними банками (див. табл. нижче).