72. Вкладення коштів банків у державні цінні папери

Державні цінні папери є об'єктом операцій центрального банку на відкритому ринку для регулювання грошово-кредитної політики даної держави та покриття дефіциту державного бюджету.

Крім цього, державні цінні папери можуть випускати:

• для погашення раніше розміщених державних позик;

• забезпечення касового виконання державного бюджету,

• фінансування цільових програм, що здійснюються місцевими органами влади.

Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" передбачаються такі види державних цінних паперів.

1. Державні облігації України:

- довгострокові - понад п'ять років;

- середньострокові - від 1-го до 5-ти років;

- короткострокові - до 1 -го року.

2. Казначейські зобов'язання України:

- довгострокові - понад п'ять років;

- середньострокові - від 1-го до 5-ти років;

- короткострокові - до 1 -го року.

3. Облігації місцевих позик.

Державні облігації України поділяють на облігації внутрішніх державних позик України (ОВДП),облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України.

Облігації внутрішніх державних позик України - державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик України - державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість із виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Казначейське зобов'язання України - державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов'язання України, дає власникові право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України. Емітентом цих цінних паперів є держава в особі МФУ за дорученням Кабінету Міністрів України. Казначейські зобов'язання можуть бути іменними і на пред'явника.

До облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик.

Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством.

Первинне розміщення боргових зобов'язань держави може здійснюватися трьома способами:

1) відкритим продажем;

2) індивідуальним продажем;

3) шляхом аукціону.

Україна, як і більшість ринкових держав світу, обрала аукціонну форму розміщення своїх державних цінних паперів. Потенційні покупці за цієї форми розміщення подають державному агентові - Національному банку України заявки, в яких вказують обсяг цінних паперів і умови, за якими вони можуть їх придбати.

Комерційні банки, що бажають придбати облігації, надсилають в аукціонний комітет НБУ заявки двох типів:

1) конкурентні (з конкурентною пропозицією) - у заявках банки встановлюють кількість облігацій за фіксованими цінами;

2) неконкурентні (з неконкурентними пропозиціями) - у заявках банки встановлюють кількість облігацій за середньозваженими цінами, що встановляться під час проведення аукціону.

Під час проведення аукціону банки можуть подавати необмежену кількість конкурентних пропозицій і одну неконкурентну. У день проведення аукціону заявки, що надійшли від банків, відкриваються і формується аналітична інформація, яка характеризує склад пропозицій щодо придбання ОВДП.

73. Андерайтинг – розміщення цінних паперів емітентів на ринку здійснюється шляхом управління випуском цінних паперів за їх номінальною вартістю, тобто через визначення кількості цінних паперів, що реалізуються, з урахуванням структури капіталу і надійності партнерів. Дана операція як правило доповнюється гарантією емісії, що означає зобов’язання придбати нереалізовану частину випуску цінних паперів за фіксованою ціною, таким чином певною мірою звільняючи емітента від ризику не реалізації емісії.

андерайтинг передбачає два варіанти діяльності банку: в якості покупця, коли посередник викуповує або гарантує емітентові викупити за свій рахунок увесь випуск цінних паперів, або агента, коли банк виступає лише посередником при розміщенні цінних паперів від імені і за рахунок емітента. При цьому в договорі між емітентом та банком на розміщення цінних паперів може обумовлюватися:

– повний викуп – посередник викуповує за свій рахунок увесь випуск цінних паперів, які переходять у його власність, папери, які він не зможе розмістити, залишаться в банку;

– частковий викуп (розміщення з гарантією викупу) – посередник спочатку викуповує частину випуску і розміщує серед інвесторів, але гарантує емітентові, що викупить ще нерозміщену частину випуску за свій рахунок;

– звичайне посередництво (розміщення без гарантії викупу) – посередник приймає випуск для його розміщення від імені і за рахунок емітента і не бере зобов’язання викупити нерозміщену частину випуску.

Розміщення цінних паперів стороннього емітента серед інвесторів також може здійснюватись у кількох формах:

– Приватне розміщення – реалізація цінних паперів на випущену суму серед обмеженої кількості раніше відомих осіб без публічного оголошення, без рекламної кампанії, без реєстрації проспекту емісії;

– Відкритий продаж – через відкриту чи конкурентну підписку на цінні папери. У цьому разі банк публікує і реєструє проспект емісії, створює групу підписки, приймає заявки від потенційних інвесторів на розміщення цінних паперів за раніше оголошеним курсом або здійснює конкурсну підписку, під час якої потенційні інвестори мають можливість внести , свої пропозиції щодо курсу підписки цінних паперів, на основі яких виробляється оптимальний курс;

- Продаж цінних паперів через біржу – в обов’язки банків-посередників входить також авансування емітента до надходження коштів за продані цінні папери, складання звітів про випуск, публікація результатів підписки тощо.