50. Характеристика споживчого кредиту.

Споживчий кредит – це кредит, який надається фізичний особам на

придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який

повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту –

кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню

споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити.

Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня

споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний

платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює

розширення обсягів їх виробництва.

Головними параметрами споживчого кредиту є:

доступність кредиту;

величина відсоткової ставки;

строки надання і погашення;

здатність позичальника повернути кредит.

Суб’єктами споживчого кредиту є банки і торгівельні заклади (кредитори)

та населення (позичальники). Традиційне кредитування фізичних осіб

здійснюється переважно ощадним та іпотечними банками.

Споживчий кредит є формою

допомоги торговельним закладам у збуті (продажу) товарів. При цьому

кожна торгівельна організація має знайти оптимальне поєднання прямого

продажу товарів за гроші (готівково чи безготівково) і продажу в

розстрочку.

До числа суб’єктів споживчого кредиту належать також й небанківські

кредитні установи.

Об’єктом споживчого кредиту є витрати, пов’язані із задоволенням потреб

пов’язані із задоволенням потреб

населення. Заведено поділяти ці витрати на дві групи:

витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів в

особисту власність);

витрати на задоволення потреб (поточного) капітального або

інвестиційного характеру (будівництво житла, утримання нерухомого

майна).

Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гарантією його надання

виступають сталі постійні грошові доходи даної фізичної особи —

позичальника.

Історично першою формою споживчого кредиту була так звана “талі трейд” –

торгівля в розстрочку, яка почала розвиватись в Західній Європі ще у

XVIIIст

розвитку споживчої сфери.

До споживчих кредитів відноситься надзвичайно широкий набір видів позик.

У самому загальному плані виділяють товарні і грошові споживчі кредити.

Товарний споживчий кредит пов’язаний із продажем товарів тривалого

користування в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий споживчий кредит

– це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик

фізичним особам на задоволення їх споживчих потреб.

Рис. 11.7. Структура відносин споживчого кредитування

Рис. 11.8. Основні цілі споживчого кредиту

Рис. 11.9. Класифікація споживчого кредиту

У країнах Західної Європи і США кредити на виплату поділяються на прямі і непрямі банківські споживчі кредити.

1. Прямі – кредити без посередництва торговельних фірм. Наприклад, у ФРН банки видавали клієнтам-позичальникам кредитні чеки на круглі суми (10–20–50 марок) для оплати товарів торговельним фірмам, які у свою чергу отримували у банку готівку або перерахування на поточні рахунки.

2. Кредити з поручництвом торговельних фірм передбачають те, що банк укладає договір із торговельною фірмою про кредитування її покупців у межах певної суми, а фірма бере на себе поручництво за борговими зобов'язаннями позичальників перед банком і укладає договір з покупцями, де визначаються сума кредиту, його умови і строки погашення.

Рис. 11.10. Переваги та недоліки споживчого кредиту

За допомогою споживчого кредиту реалізовують товари тривалого використання (автомобілі, меблі, побутову техніку). Строк кредиту становить від трьох років, відсоток – від 10 до 20 %. Населення промислово розвинутих країн витрачає від 10 до 20 % своїх щорічних доходів на покриття споживчого кредиту. У випадку несплати за ним майно вилучається кредиторами.

банківських кредитів фізичним особам – усе це зумовило різке зростання попиту на імпортовані товари довгострокового вжитку та легкові автомобілі вітчизняного й іноземного виробництва.

51. Необхідність кредиту в ринковій економіці. Виник кредит в сфері товарн. обміну, коли продукти починають вироблятися не для внутрішнього споживання, а для обміну або продажу. Він розвивався на основі функції гр. як засобу обігу. З його появою гр. стали виконувати функцію засобу платежу, полегшуючи реалізацію товарів. За допомогою К. товаровиробник розширював вир-во, коли коштів не вистачало, при організації власного вир-ва або його початку. Передумови К: 1) необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в позику, 2) довіра 3) збіг ек. інтересів кредитора і постачальника через переговори. Укладають угоду, визначають розмір і термін позички, %. 4) матеріальна відповідальність учасників. Тому вони повинні бути юридично самостійними. 5) отримання регулярних доходів для погашення К.: виручка від реалізації товару, з\пл тощо. Причини К: нерівномірність кругообігу К, сезонні та постійні коливання. (графіки) Сезонні під-ва – с\господ, під-ва з вилову риби, заготівлі лісу тощо. Несезонні – горна, металургійна промисловість тощо. Потреба в оборотному капіталі протягом року постійно коливається. Визначають його середню потребу на підставі сер. величин. Ці коливання є однією із причин необхідності кредиту. К – балансуюче до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100. Інтервал часу, до якого застосовується % ставка – період нарахування %%. (рік, кв). Рівень % під впливом конкуренції на ринку позичкового капіталу, залежить від його попиту і пропозиції. Існує ринкова норма % - в даний момент на гр. ринку, середня норма % - на певний період. Чинники рівня норми %: норма прибутку; рівень нагромадження і заощадження; масштаб вир-ва; різниця між внутрішній та зовнішнім боргом держави; циклічність коливань вир-ва; сезонність вир-ва та реалізації продукції; темпи інфляції; повернення К; рівень % ставок ЦБанку; міжнар. переливи капіталу. Існують різні способи нарах. %: на євроринку вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції (ЛІБОР), % на %, фіксована ставка та “плаваюча”. Функції позичкового %: 1) розподіл прибутку – раціональне тимчасове використання К. для отримання доходу та на сплату % і одержання власного прибутку. 2) збереження позичкового капіталу - повернення суми кредитору. Роль: 1) % сприяє ефективному використанню К., зміцнює комерційні та господарські розрах. 2) збільшення доходів банків, зміцнення їх стійкості. 3) ефективне використання суб’єктами власних коштів 4) стимулює заощадження в банки, зберігає гр. від знецінення, є додатковим доходом населення. Види %: 1) облігаційний – норма прибутковості по борговим ЦП, вище депозитних. Диференціація по рейтингу емітенту облігацій, по терміновості облігацій. 2) Банківський - а) депозитний - вкладникам, основа: термін депозиту (чим вище термін, тим вище %) б) % ставки по К, які видаються. Критерії: термін К., сума, якість забезпечення, хар-р відношень із клієнтом в) при встановленні базової - банки беруть до уваги рівень інфляції, ступінь ризику, розмір офіційного % НБУ. 3) офіційна ставка НБУ - вона є орієнтиром для визначення всіх інших ставок, виділяє кредити комбанкам, показує політику НБУ «дорогих» або «дешевих» грошей., встановлює облікову і ломбардну ставку.