Класична кількісна теорія.

Поглиблення товарних відносин спричинило появу різних теорій грошових відносин, які можна розділити на абстрактні, що розглядали суть і вартість грошей, до них відносять металістичну та номіналістичну теорії та прикладні, що визначають вплив грошей на суспільні процеси. Найбільш поширеною із прикладних виступає кількісна теорія грошей.

Металістична теорія ототожнює грошовий обіг з товарним і стверджує, що золото та срібло по своїй природі є грошима, величину (вартість) яких визначає держава. Гроші є простим засобом обігу, їх основне значення полягає в виконанні резервної функції.

Номіналістична теорія гроші розглядає як умовні знаки, що позбавлені внутрішньої вартості; вартість грошей визначається законодавчими актами через їх найменування. Гроші абсолютизуються як засіб обігу.

Недоліки цих теорій в визначенні грошей як юридичних, а не економічних категорій та використання їх як інструменту обігу.

Кількісна теорія виникла в ХVI ст. як реакція на концепцію меркантилістів, щодо залежності багатства країни від кількості нагромадження в ній золота.

Французький економіст Ж.Боден пояснював ріст цін в країнах Європи завезенням великої кількості золота із Америки.

Кількісну теорію грошей розвивали англійські вчені Д.Юм, Дж. Мілль, які пояснювали пряму залежність цін на товари від кількості грошей.

Основними базовими положеннями (постулатами) кількісної теорії виступають причинність, пропорційність, однорідність.

Заслуга кількісної теорії полягає у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою та номінальною величиною ринку товарів та послуг.