1.1 Сутність банківського кредитування фізичних осіб

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит.

Кредит (від лат. creditum - позика, борг) - одна з найскладніших економічних категорій, характер обєктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого - такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості [28, с. 233].

В економічній літературі немає єдиного поняття, щодо кредиту. За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Він поступається хіба що тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, повязаних із сутністю та роллю кредиту. Такі вчені постсоціалістичних країн, як М. Савлук, Є. Жуков, Б. Івасів розглядають кредит як економічні або грошові відносини, що виникають між кредитором і позичальником із приводу мобілізації тимчасово вільних коштів і їх використання на умовах повернення й оплати. На думку вченого О. Євтуха [38, с. 221] кредит розглядається як певні блага, наданні у тимчасове користування. Таке розуміння кредиту на їх погляд робить це поняття конкретнішим, легко вимірюваним, тобто більшою мірою науковим (пізнаваним).

Дискусії навколо поняття суті кредиту тривають і досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

ототожнення кредиту з цінністю, яка передбачається одним економічним субєктом іншому в позику. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає.

Англійський економіст Т.Тук - автор книги "Дослідження законів грошового обігу", розглядаючи суть кредиту, відзначав, що в найпростішому визначенні він являє собою довіру однієї особи до іншої, на підставі якої у позичку в грошах або товарах надається певна сума капіталу, зазначена сума підлягає поверненню. За користування цією послугою боржник сплачує обумовлений на договірних засадах відсоток [89, с. 115].

У цих визначеннях виділяються загальні характеристики, що розкривають зміст кредиту на протязі багатьох років і е найбільш розповсюдженим висновком економічної сутності кредиту. Кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними субєктами у звязку з переданням одним одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

1. учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобовязаннями. Щоб стати кредитором, економічний субєкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, субєкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;

2. кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Економічна самостійність субєктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;

3. кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому звязку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника;

4. кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у звязку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить вразливою, при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит;

5. нееквівалентність кредитних відносин, значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності, за яким позичальник повертає більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього. Така плата, що називається процентом, має подвійне призначення:

компенсувати кредитору втрату доходу у звязку з переданням відповідної суми коштів у чуже розпорядження та можливі збитки на випадок неповернення позички;

стимулювати позичальника до підвищення ефективності використання одержаних у позичку коштів.

Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями - грошима, фінансами, торгівлею, капіталом. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так, гроші як засіб платежу зявилися на ґрунті кредитних відносин. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно повязаний кредит з грошима, і цей звязок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин.

Водночас кредит - це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з іншими категоріями, не змінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свого призначення [44, с. 86].

Сутність кредиту конкретизують окремі елементи кредитних відносин. Це обєкти та субєкти кредиту. Обєктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним субєктом іншому. Субєкти кредиту - це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту.

Позичена вартість як обєкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою позичальнику. Таке передання оформляється відповідною угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позичкою. Надання позички породжує кредитні відносини між партнерами, які стають їх субєктами - кредитором та позичальником. Тому поняття кредиту ширше за поняття позички, бо передбачає не тільки факт надання останньої, а й відносини між сторонами, що виникають у звязку з наступним погашенням позички, з урегулюванням взаємних претензій, повязаних із несвоєчасним поверненням позички. Тому позичка є ключовою ланкою кредитних відносин.

Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями [27, 58 с.]. (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Види банківських кредитів

З-поміж інших форм кредитів виділяють банківський кредит, який переважає, тому його пропонується розглянути більш детально.

Банківський (фінансовий) кредит - це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики надаються банками субєктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, появі нових робочих місць, будівництву обєктів, а також забезпечують економічну стабільність країни [67, с. 201]. Детальний розгляд поняття банківський кредит у Додатку Б.

Згідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» фінансовий кредит - це кошти, які надаються в позику юридичним та фізичним особам на визначений термін під відсотки [1].

Кредитори - це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим субєктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують кошти в інших субєктів, у тому числі і на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам.

Визначення банківського кредиту міститься у спеціальному банківському законодавстві, а саме у Законі України "Про банки і банківську діяльність". Відповідно до статті 2 цього Закону банківський кредит - це будь-яке зобовязання банку надати певну суму грошей, будь-яке зобовязання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобовязання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобовязання на сплату процентів та інших зборів з такої суми [1, с. 23]. Безпосередньо кредитним операціям банків присвячені статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" [1, с. 52]. Згідно з цією статтею кредитними вважаються такі операції банків:

розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

надання гарантій і поручительств та інших зобовязань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

придбання права вимоги на виконання зобовязань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

лізинг.

Позичальники - це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені - він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з позичальником. З цього погляду позичальник перебуває в певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах.

Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами: фізичні особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників виконують банки - вони позичають гроші одночасно у великій кількості кредиторів, у великих обсягах і безперервно.

Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин, якими є обєкти та субєкти кредиту. Обєктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним субєктом іншому. Субєкти кредиту -- це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту [32, c. 43].

Існують дві основні форми кредиту: товарна і грошова. Ці форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту -- вартісної. Вони між собою внутрішньо повязані і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості та ефективності.

У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна, наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарів тощо. У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі, що дало підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту. Проте так ставити питання можна лише стосовно окремої позички. Кредит же -- процес безперервного руху вартості і виділення двох його форм достатньо для характеристики кредиту як процесу.

Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко використовує грошову форму кредиту населення -- при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках тощо. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту.

В нормально функціонуючій економіці має місце досить жорстка міжбанківська конкуренція за кредитне обслуговування клієнтів - фізичних осіб. Позичальник самостійно вільно обирає той банк, в якому б він хотів отримати позику. Фізична особа має право одночасно брати позики в різних банках.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових і поточних рахунках, залучені на депозитні рахунки кошти юридичних і фізичних осіб, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Величина кредитних ресурсів банків залежить від рівня обовязкових економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків, що встановлюються НБУ. Ліцензуванню НБУ підлягають такі активні операції комерційних банків: надання кредитів банкам; надання кредитів юридичним особам; надання кредитів фізичним особам; придбання права вимоги щодо поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг); вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ нормативів і вимог щодо формування обовязкових, страхових і резервних фондів [6].

Розглянемо більш детально економічну категорію кредитів, що надаються фізичним особам.

Під кредитування фізичних осіб слід розуміти одну з найпоширеніших і затребуваних форм кредитування, оскільки фізичні особи є основними за чисельністю позичальників банків.

Фізичні особи -- резиденти України можуть одержувати в комерційних банках споживчі кредити на придбання споживчих товарів і послуг тривалого користування та іпотечні кредити . Банки надають споживчі кредити розміром, що визначається, виходячи з вартості товарів і послуг -- обєктів кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, дач та інших будівель (іпотека) визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення повернення кредиту фізичною особою, та сумою поточних доходів позичальника. Строк споживчого кредиту визначається залежно від мети кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, але він не повинен перевищувати 10 років з дня його надання. Іпотечний кредит має бути використаний протягом 6 місяців з дня одержання позики.

Надання кредитів здійснюється шляхом видачі готівки або шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника або продавця товарів та послуг.

Необхідність споживчого кредиту зумовлена тим, що в процесі кругообігу індивідуальних капіталів одні субєкти господарювання нагромаджують тимчасово вільні кошти, а інші потребують їх. Призначенням споживчого кредиту є задоволення споживчих потреб широких верств населення.

Надання споживчого кредиту здійснюється на основі укладеного між клієнтом та банком договору про надання споживчого кредиту.

Розміри кредитів, що надаються громадянам України, обмежуються:

1) граничними розмірами, встановленими банком для конкретного виду кредитів;

2) платоспроможністю позичальника, його здатністю повністю й встановлений строк повернути отриманий кредит;

3) вартістю заставленого майна та цінних паперів, що можуть бути надані позичальником (іншою особою) для забезпеченні повернення кредиту з урахуванням виду застави.

Якщо позичальник не має можливості в установлений строк повернути кредит наступного дня після закінчення строку дії договору кредитний працівник переносить заборгованість по кредиту на рахунок прострочених позичок із встановленням відповідних штрафних санкцій.

Головними способами забезпеченн виконання зобовязань, що застосовуються між будь-якими субєктами правовідносин виступають гарантії та поручительства.

За договором поруки поручитель зобовязується перед кредитором іншої фізичної особи відповідати за виконання нею свого зобовязання в повному обсязі або в певній частині. Порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору поруки.

У разі невиконання зобовязань фізична особа і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає, що кредитор може вимагати виконання договору як від фізичної особи, так і від поручителя, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й фізична особа-боржник. Тобто він відповідає за основний борг, сплату процентів та неустойки, а також за відшкодування заподіяних збитків, якщо інші умови не передбачені договором поруки.

За фізичну особу-боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб -- поручителів. У цьому разі такі поручителі між собою є солідарними боржниками перед кредитором.

Поручитель, який виконав зобовязання за фізичну особу-боржника, набуває всіх прав кредитора за цим зобовязанням. Це означає передусім, що поручитель як новий кредитор у зобовязанні зберігає право вимоги до боржника (регресні вимоги). Якщо кілька поручителів виконали зобовязання перед кредитором, то кожен з них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми.

На практиці гарантію часто ототожнюють з порукою [60, c. 98]. Це повязано з тим, що норми чинного Цивільного кодексу України не дають визначення поняття гарантії, в них говориться лише про те, що правила статей про поруку поширюються на гарантії, що видаються одними організаціями для забезпечення погашення заборгованості інших, якщо інше не встановлено законодавством.

Відмінності гарантії від поруки розглянемо у табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Відмінності гарантії від поруки

Отже, під гарантією слід розуміти зобовязання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобовязується сплатити кредиторові принципала відповідно до умов гарантійного зобовязання певну грошову суму. Виплачуючи кредиторові принципала відповідну грошову суму, зазначену у гарантії, гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сплачених за гарантією сум, якщо інше не передбачено договором гаранта з принципалом [83, c. 58].

У ролі гаранта та поручителя може бути банк. У цьому разі говорять про банківську гарантію або поруку. Видаючи гарантію (поруку), банки повинні переконатися у кредитоспроможності клієнта, оскільки видача гарантій (поруки) по суті має кредитний характер. Фактично банки беруть на себе зобовязання при несплаті клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за рахунок власних ресурсів. Якщо кредитоспроможність клієнта банку невідома або викликає сумнів, то банківська гарантія видається під відповідне забезпечення, тобто супроводжується відповідною заставою майна. Зауважимо, що розмір гарантій, що їх надає комерційний банк, регулюється у відповідний спосіб Національним банком України.

Дія гарантії або поруки закінчується із закінченням забезпеченого ними зобовязання, зокрема у разі виконання зобовязання позичальником. Гарантія чи порука припиняється також, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобовязання не подав позову до гаранта (поручителя). Якщо строк виконання зобовязання не зазначений або визначений моментом вимоги, то за відсутності іншої угоди відповідальність гаранта (поручителя) припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору гарантії (поруки).

Отже, банківське кредитування фізичних осіб є невідємною складовою кредитного портфелю банку і приносить банку найбільший прибуток.