Тема 5. Організація та регулювання платіжної системи

Розкриваючи порядок розрахункового обслуговування центральним банком комерційних банків, необхідно визначити роль центрального банку в організації платіжної системи і, зокрема, в організації і проведенні міжбанківських розрахунків.

Міжбанківські розрахунки – безготівкові розрахунки між банками, що обумовлені виконанням платежів клієнтів або власними зобов’я­заннями одного банку перед іншими.

Системи міжбанківських розрахунків різних країн суттєво відрізняються. У світі відсутня єдина платіжна модель, однак можна вирізнити загальні принципи і характеристики, що визначають функціонування національних платіжних систем.

До основних принципів здійснення міжбанківських розрахунків належать:

• –     підтримка комерційними банками своєї ліквідності на рівні, що забезпечує безперервне, у повному обсязі, проведення розрахунків з іншими банками, особливо щодо платежів клієнтів;

• –     проведення контролю за правильністю здійснення міжбанків­ських розрахунків, що полягає в постійному взаємному контролі за синхронністю і повною ідентичністю переказів.

Залежно від засобів здійснення з урахуванням вищезазначених принципів розрізняють три основні методи здійснення міжбанківських розрахунків:

• –     розрахунки через організацію двосторонніх кореспондентських відносин;

• –     розрахунки з використанням рахунків у банку-посереднику, що відіграє роль агента з розрахунків (як правило, це установи центрального банку);

• –     розрахунки з використанням спеціалізованих розрахункових установ і мереж (клірингових установ).

До 1992 р. комерційні банки України здійснювали розрахунки між собою за допомогою паперових розрахункових документів за системою міжфілійних оборотів (МФО), що була запроваджена у СРСР ще в 1933 році. Іноді такі розрахунки займали від двох до шести тижнів.

У 1992–1993 рр. в Україні використовувалася модель міжбанків­ських розрахунків за кореспондентськими рахунками, відкритими у регіональних управліннях НБУ через розрахунково-касові центри. Механізм таких розрахунків не передбачав елементів заліку, тобто вони відбувались у повній сумі, застосовувалися паперові розрахункові документи, що знижувало дієвість системи розрахунків і ситуація в сфері платежів суттєво не покращилася.

В Україні на початку 1994 р. запроваджена Система електронних платежів (СЕП), яка дала змогу значно підвищити швидкість, якість та надійність виконання платежів, забезпечити безпеку та конфіденційність банківської інформації. Ініціатором і розробником Системи елек­тронних платежів є Національний банк Украї­ни. Через СЕП здійснюється значна частина міжбанківських розрахунків в Україні.

Вивчаючи організацію розрахунків через СЕП, необхідно звернути увагу на такі питання:

• –     принципи функціонування системи;

• –     структурна побудова системи;

• –     схема документообороту;

• –     порядок проходження платежів у СЕП.

Враховуючи зростання кількості трансакцій і потреби банків найбільш оперативно управляти своїми ресурсами у СЕП, Національний банк пропонує сім моделей розрахунків через консолідований коррахунок. Необхідно з’ясувати, які чинники визначають вибір банками способу і моделі розрахунків.

Зважаючи на світові тенденції розвитку платіжних систем, НБУ створює систему електронних міжбанківських розрахунків України (СЕМР) – цілісну систему, що призначена для виконання міжбанківських розрахунків у найбільш зручний для певного користувача формі (режим реального часу, кліринг) і для моніторингу коррахунків банківських установ України.

Складовими СЕМР є:

• –     система моніторингу рахунків – підсистема, призначена для централізованого ведення і моніторингу коррахунків комерційних банків у НБУ;

• –     система термінових переказів – підсистема для обслуговування платежів великими сумами і термінових платежів у режимі реального часу;

• –     система клірингових розрахунків – підсистема для виконання платежів малими сумами в пакетовому режимі.