3.5. Правовий режим векселів

Термін «вексель» вживається в чинному законодавстві в трьох значеннях: як платіжний інструмент; як цінний папір; як боргове зобов’язання.

Вексель – цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику вексе­ля (векселедержателю) (ст. 14 Закону України «Про цінні па­пери та фондовий ринок»).

Випускаються векселі виключно у документарній формі двох видів: простий та переказний. Окрім ознак, що випливають з закону, вексель класифікують також виходячи з характеру уго­ди, за якою виникли вексельні зобов’язання. Векселі, що вини­кають в результаті позики, мають назву фінансових, а в резуль­таті реальної угоди (поставка продукції або послуг) – товарних (або комерційних).

Простий вексель містить такі реквізити: а) найменування – «вексель»; б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визна­чену суму; в) зазначення строку платежу; г)зазначення місця, в якому повинен здійснюватись платіж; д) найменування того, кому або за наказом кого платіж по­винен бути здійснений; е) дату і місце складання векселя; є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель повинен містити також: просту і нічим не обу­мовлену пропозицію сплатити певну суму; найменування того, хто повинен платити (платника).

До числа додаткових реквізитів векселя належать: термін платежу (при його відсутності вексель підлягає оплаті після пред’явлення); обмеження в термінах пред’явлення до платежу в невизначено-негайних векселях; застереження про пред’явлення тратти в певний термін до акцепту; вказівка особи, у якої знаходиться акцептований примір­ник тратти; вказівка особливого пункту в місці платежу, відмінного від місця проживання платника, для одержання платежу; вказівка особливого місця платежу, яке не збігається з мі­сцем знаходження трасата або місцем укладання простого век­селя, так званий доміцілій; вказівка особи, окрім платника, у якого слід отримати пла­тіж, – доміцілат; вказівка посередника в акцепті або платежу; застереження ефективного платежу; відсоткове застереження; застереження векселедавця «не наказу»; застереження про нездійснення протесту.

Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, вказа­них для простого або переказного векселів, не має сили просто­го або переказного векселя, за винятком таких випадків: а) вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядаєть­ся як такий, що підлягає оплаті по пред’явленні; б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене поруч з найменуванням платника (місце складання документа — для простого векселя), вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання платника (векселедавця – для прос­того векселя); в) вексель, в якому не вказано місце його складання, визна­ється підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов’язань та стягнення за векселями визначаються Законом України від 5 квітня 2001 р. «Про обіг векселів в Україні». Згідно з ст. 1 цьогь Закону законо­давство України про обіг векселів складається з: Женевської кон­венції 1930 р., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі; Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», Закону Украї­ни «Про обіг векселів в Україні», інших прийнятих згідно з ни­ми актів законодавства України, зокрема постанови Кабінету Мі­ністрів України від 7 серпня 1996 р. № 937 «Про затвердження Порядку видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до ста­тутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а та­кож за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяль­ність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна», постанови Правління НБУ від 16 грудня 2002 р. № 508 «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками опе­рацій з векселями в національній валюті на території України», листа НБУ від 9 січня 2002 р. № 25-118/45-302 «Про здійснен­ня операцій з векселями фізичними особами».

Зобов’язуватися та набувати права за переказними і прос­тими векселями на території України можуть юридичні та фі­зичні особи. Органи виконавчої влади, органи місцевого само­врядування, а також установи та організації, які фінансуються за рахунок держбюджету, бюджету АР Крим чи місцевих бюджетів, зобов’язуються та набувають права за переказними і простими векселями лише у випадках і в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Використання векселів Нацбанком здійс­нюється відповідно до законодавства про обіг векселів.

Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформ­лення грошового боргу за фактично поставлені товари, викона­ні роботи, надані послуги. На момент видачі переказного вексе­ля особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець прос­того векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов’язан­ня, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за вексе­лем (ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні»).

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням век­селів обов’язково відображається у відповідному договорі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняють­ся грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та ви­никають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.

Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроб­лення і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені). Вексельні бланки типової форми виготовляють­ся двох видів: прості та переказні. Форма та порядок виготов­лення векселів визначаються Положенням про вимоги до стан­дартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків, за­твердженим рішенням ДКЦПФР від 22 листопада 2001 р. № 338.

Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається дер­жавною мовою. Найменування трасанта, або векселедавця, інших зобов’язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.

Порядок підписання векселя визначається ст. 5 Закону Украї­ни «Про обіг векселів в Україні». Вексель підписується: від імені юридичних осіб – власноручно керівником та го­ловним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розкладом юридичної особи) чи уповноваженими ними особа­ми. Підписи скріплюються печаткою; від імені фізичних осіб – власноручно зазначеною фізич­ною особою або уповноваженою нею особою. Підпис скріплюється печаткою (у разі її наявності).

Платіж за векселем на території України здійснюється тіль­ки в безготівковій формі. Установи банків та органи Державного казначейства України, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування векселедав­ців простих векселів, трасатів за переказними векселями, викону­ють функції розрахункових палат (ст. 38 Уніфікованого закону).

Резиденти можуть видавати, індосувати та придбавати век­селі в іноземній та національній валюті для розрахунків з не­резидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрак­тами) відповідно до валютного законодавства України. Умови проведення розрахунків між резидентом та нерезидентом із за­стосуванням векселів обов’язково відображаються у відповідно­му зовнішньоекономічному договорі (контракті).

Векселедавець веде реєстр виданих векселів відповідно до Порядку ведення реєстру виданих векселів, затвердженого рі­шенням ДКЦПФР від 03.07.2003 № 296.

Платіж за втраченим векселем може бути здійснений за умо­ви встановлення права власності на нього в порядку, визначе­ному законом.

Забороняється використовувати векселі як внесок до статут­ного фонду господарського товариства (ст. 12 Закону України «Про обіг векселів в Україні»).

Зміни до тексту векселя можуть вноситися за ініціативою його держателя виключно векселедавцем шляхом закреслення старого реквізиту та написання нового із зазначенням дати вне­сення змін та підписанням відповідно до Закону «Про обіг век­селів». Держатель векселя повинен дати згоду на внесення змін до тексту векселя шляхом написання на зворотному боці векселя слів «відповідно до змін» із зазначенням дати внесення змін та підписанням згідно з вимогами Закону «Про обіг векселів». У разі зміни строку платежу за переказним векселем держа­тель векселя повинен одержати згоду (акцепт) трасата на опла­ту векселя відповідно до нового строку. У разі коли акцепт вже було здійснено раніше, держатель векселя повинен одержати додаткову згоду акцептанта відповідно до нового строку. Якщо держатель векселя, який погодився на внесення змін до тексту векселя, бажає зберегти відповідальність попередніх індосантів, він повинен одержати їх згоду. Інакше по­передні індосанти несуть відповідальність таку, як і до внесен­ня змін.

Переказний вексель може бути виданий у двох або більше тотожних примірниках, які мають містити порядкові номери в самому тексті векселя. В іншому разі кожний з них розгляда­ється як окремий переказний вексель.

Вексель передається шляхом індосаменту — передаточного напису, що здійснюється на зворотній стороні векселя або на додатковому аркуші — алонжі. Коло осіб, яким може бути пере­даний вексель, не обмежене.

Індосамент здійснюється лише в письмовій формі, повинен бути простим і нічим не обумовленим. За своєю формою індо­самент може бути повним (іменним) і бланковим. Повний індо­самент містить найменування юридичної особи чи ім’я фізичної особи, на користь якої він зроблений. Повний індосамент збері­гає іменний вексель як такий, а вексель на пред’явника перетво­рює в іменний. Бланковий індосамент не містить найменування особи, на користь якої він зроблений. Бланковий індосамент пе­ретворює іменний вексель у вексель на пред’явника.

Обіг векселя закінчується його оплатою у встановлений тер­мін вексельним боржником — акцептантом на підставі пред’яв­леного боржникові документа для оплати. Такий вексель вва­жається погашеним.