1. Поняття та ознаки цінних паперів, їх функції та властивості

У класичній теорії права під терміном «цінний папір» розу­міють спеціальний юридичний документ, який засвідчує певну сукупність прав, що можуть бути реалізовані пред’явником та­кого документа. Сьогодні класична теорія цінних паперів за­знає випробувань у результаті впливу двох чинників — зменшення кількості існуючих в обігу цінних паперів на пред’явни­ка із відповідним збільшенням ролі іменних цінних паперів, а також застосування на фондових ринках новітніх технічних досягнень, зокрема здійснення випуску цінних паперів у формі електронних записів на рахунках з відмовою від паперової фор­ми документа.

ЦК України містить окрему главу, яка присвячена цінним паперам як об’єктам цивільних прав. Питання випуску, обігу цінних паперів, надання посередницьких послуг при здійсненні операцій з цінними паперами у сфері господарювання врегу­льовані в ГК України.

Легальні визначення цінного папера, які міститься у п. 1 ст. 194 ЦК України та в п. 1 ст. 163 ГК України, є майже тотож­ними з однією лише відмінністю щодо суб’єкта який може ви­пускати (видавати) цінний папір, яка зумовлена розмежуван­ням сфер правового регулювання обох кодексів.

Відповідно до ст. 194 ЦК України цінним папером є доку­мент встановленої форми з відповідними реквізитами, що по­свідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовід­носини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цьо­го документа, іншим особам.

Частина 2 п. 1 ст. 163 ГК України визначає, що цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше май­нове право і визначає відносини між суб’єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також мож­ливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Відповідно до ст. З Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» цінні папери — це документи встановленої форми з від­повідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші май­нові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмісти­ла (видала), і власника, та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Згідно п. 7 ст. 139 ГК України цінні папери є особливим видом майна суб’єктів господарювання. Стаття 177 ЦК України визнає цінні папери одним з об’єктів ци­вільних прав і прирівнює їх до речей, майна. Таким чином, ви­значення цінного папера як майнового права було б неповним. Цінний папір як об’єкт права є і закріплена законом сукупність майнових прав, що ним засвідчуються, і рухоме майно одночасно. В цьому полягає «подвійна» правова природа цінного папера.

У цінних паперах право завжди за значимістю первинне що­до документа, навіть у цінних паперах на пред’явника. Саме пра­во визначає цінність цінного папера в сукупності, а документ, що виступає носієм цього права, завжди є допоміжним інстру­ментом юридичної техніки.

У літературі існують різні визначення поняття цінного па­пера.

Ознаки цінного папера. Вищезазначені легальні визначен­ня поняття цінного папера дають змогу виділити такі його харак­терні ознаки.

1. Цінний папір є документом.

Цінний папір, випущений в документарній формі, — це сер­тифікат цінних паперів, що містить реквізити відповідного ви­ду цінних паперів відповідної емісії, дані про кількість цінних паперів і який засвідчує сукупність прав, що надаються цими цінними паперами (ст. 1 Закону «Про Національну депозитар­ну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»).

Цінний папір, випущений в бездокументарній формі, — це здійснений зберігачем обліковий запис, що є підтвердженням пра­ва власності на цінний папір (ст. 1 Закону України «Про Націо­нальну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»). Таке визначення бездокументарного цінного папера викликає запитання, чи є такі фінансові інстру­менти цінними паперами. Це обумовлено такою ознакою цінно­го папера, як статус «документа», що закріплена в усіх легаль­них визначеннях цінного папера (ч. 1 ст. 194 ЦК України, ч. 1 ст. 163 ГК України, ст. 1 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» та ін.), під яким традиційно розуміється річ. Тому виникає питання, чи є документом, тобто річчю в традиційному розумінні, бездокументарний цінний папір.

Сучасний ринок цінних паперів характеризується тенден­цією дематеріалізації документа як традиційної форми випус­ку цінного папера. У зв’язку з дематеріалізацією документа при бездокументарній формі документ зникає, але потреба у спрощеному обігу прав, який завжди забезпечував інститут цінних паперів, залишається.

2. Наявність визначеної законом форми та необхідних реквізитів, перелік яких щодо конкретних видів цінних па­перів встановлюється законодавством.

Відповідно до п. 3 ст. 195 ЦК України та ч. 3 ст. З Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» цінні папери можуть ви­пускатися у документарній і бездокументарній формі. Вимоги щодо форми цінного папера визначаються згідно із ст. 1 Зако­ну України від 10 грудня 1997 р. «Про Національну депозитар­ ну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»: «документарною» формою цінного папера є серти­фікат цінного папера, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими цінними паперами, а «бездоку­ментарною» формою цінного папера є здійснений зберігачем об­ліковий запис на «рахунку у цінних паперах». Форма цінного папера не впливає на обсяг прав за цінним папером, однак ви­значає порядок обліку та передачі прав за цінними паперами за двома системами обліку Національної депозитарної системи – системою реєстру власників іменних цінних паперів чи системою депозитарного обліку.

Вимоги щодо реквізитів цінного папера. Перелік реквізитів щодо кожного з цінних паперів окремо визначається законодав­ством, зокрема Законом «Про цінні папери та фондовий ринок» та спеціальними законами, що визначають правовий режим окре­мих видів цінних паперів.

Відповідно до ч. 2 ст. 196 ЦК України документ, який не містить обов’язкових реквізитів цінних папе­рів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером. Тому при укладанні угод з цінними паперами слід звертати увагу на наявність у сертифікаті цінного папера усіх реквізитів, які визначені за законом.

3. Цінний папір посвідчує грошове або інше майнове пра­во та визначає ті юридичні можливості, на здійснення яких має право власник цінного папера (одержання доходу у ви­гляді дивідендів або процентів чи певного майна тощо).

У науковій літературі справедливо зазначається, що права, які посвідчують цінні папери, не обмежуються майновими (зокрема, право участі в управлінні емітентом, немайнові права для акцій – ст. 6 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»), а грошове право належить до майнових, тому не потребує окремого виділення. Враховуючи це, пропонується таке формулювання даної ознаки цінного папера: посвідчує майнове або інше спеціально передбачене законом право;

4. Цінний папір характеризується можливістю передачі прав, що випливають з нього, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо передачі залежать від виду цінного папера і можуть бути різними – від вільного обігу до повного індосаменту або до заборони передачі іншим особам.

Відповідно до ст. 4 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» до особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять усі посвідчені ним права. Обмеження обігу та/або реалізації прав за цінними паперами може бути встановлено тільки у випадках і в порядку, передбачених законом. Для передачі іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред’явника, достатньо вручити цінний папір цій особі. Пра­ва, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому законами України. Права, посвідчені ордерним цінним папером, передаються шляхом вчинення на цьому папе­рі індосаменту. Індосант відповідає за наявність та здійснення цього права.

Згідно з індосаментом до особи, якій (або у розпорядження якої) передаються права, посвідчені цінним папером (індосата), переходять усі ці права. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, щодо якої має бути здійснене виконання зобо­в’язань) або ордерним (із зазначенням такої особи).

5. Здійснення засвідченого цінним папером суб’єктивно­го права можливо лише шляхом його пред’явлення. Цей не­порушний раніше постулат нині піддається сумніву з точки зору обі­гу бездокументарних цінних паперів.

Вітчизняне законодавство (ст. 194 ЦК України, ст. 163 ГК України, ст. З Закону «Про цін­ні папери та фондовий ринок») встановлює, що цінний папір – це передусім документ. Це положення має наслідком презумпцію, що здійснення чи передача прав можливі тільки при пред’яв­ленні відповідного документа.

Право власності на цінний папір, випущений у документар­ній формі, посвідчується сертифікатом цінних паперів, що міс­тить реквізити відповідного виду цінних паперів відповідної емі­сії, дані про кількість цінних паперів і який засвідчує сукупність прав, що надаються цими цінними паперами (ст. 1 Закону Украї­ни «Про Національну депозитарну систему та особливості елект­ронного обігу цінних паперів в Україні»). Для здійснення засвід­ченого цінним папером суб’єктивного права пред’являється сер­тифікат цінного папера.

При бездокументарній формі випуску цінних паперів постає проблема легітимації суб’єкта права для визначення особи, яка має право на здійснення засвідченого ним суб’єктивного права, оскільки сертифікати цінних паперів відсутні. Єдиний на весь випуск таких цінних паперів глобальний сертифікат оформля­ється емітентом та передається на зберігання в обраний ним де­позитарій (ч. 2 ст. 4 Закону «Про Національну депозитарну си­стему та особливості електронного обігу цінних паперів»).

Іменна ідентифікація власників цінних паперів, випущених у бездокументарній формі, здійснюється на підставі облікового реєстру рахунків власників у зберігача (ч. 2 ст. 4 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів»). Документом, що підтверджує право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, є ви­писка з облікового реєстру рахунків власників у зберігача.

Втрата цінного папера, за загальним правилом, тягне за со­бою неможливість реалізувати втілене в ньому право. Разом з тим закон передбачає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке провадиться державними органами, підприємства­ми, установами і організаціями, що випустили ці папери. Що сто­сується особи, яка втратила цінний папір на пред’явника, то вона може в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, просити суд про визнання папера недійсним і про відновлення її прав на втрачений цін­ний папір.

6. Цінний папір визначає взаємовідносини між особою, яка випустила цінний папір, та його власником. Залежно від виду цінного папера між емітентом та власником цінного па­пера можуть виникати різні права.

7. Цінні папери передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх випуску. Умови випуску емісійних цінних паперів визначаються емітентом у проспекті емісії.

Відповідно до ст. 5 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» особа, що розмістила (видала) цінний папір, та особи, що індосували його, відповідають перед його законним володільцем солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця ордерного цінного папера про виконання посвідченого цим папе­ром зобов’язання однією або кількома особами з числа тих, хто має такі зобов’язання, особи, що індосували цінний папір, набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які |мають зобов’язання за цінним папером. Відмова від виконання зобов’язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на (відсутність підстави зобов’язання або на його недійсність не допускається.

Наявність усіх наведених ознак у сукупності дозволяє від­нести той чи інший документ до цінних паперів.

Таким чином, будь-який цінний папір характеризується не­розривним зв’язком між правами на цінний папір та правами з цінного папера. Крім того, цінний папір повинен мати і фор­мальну ознаку, а саме належати до кола цінних паперів згідно з чинним законодавством. Відповідно до ч. 2 ст. 195 ЦК України види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються зако­ном. Саме за умови визнання державою та законодавчої врегульованості документ набуває статусу цінного папера.

За цією формальною ознакою цінні папери можна відрізни­ти від фінансових інструментів, які перебувають у господарсь­кому обігу, мають ознаки цінних паперів, але не визнаються та­кими за законом, – сурогатів цінних паперів.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» фінансові інструменти – це цінні папери, строкові конт­ракти (ф’ючерси), інструменти грошового обігу, відсоткові стро­кові контракти (форварди), строкові контракти на обмін (на пев­ну дату в майбутньому) в разі залежності ціни від відсоткової ставки, валютного курсу чи фондового індексу (відсоткові, кур­сові чи індексні свопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у то­му числі тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони).

Сурогат цінного папера – це фінансовий інструмент, який має призначення та відповідає ознакам цінного папера, однак не визнається законодавством як такий, не регулюється державою чи в іншому загальновизнаному порядку. До сурогатів цінних паперів можна віднести такі документи:

1) Компенсаційні сертифікати – використовувалися для прид­бання акцій акціонерних товариств, що створювалися у процесі приватизації державного майна відповідно до постанови КМУ від 7 лютого 1996 р. «Про порядок обігу сертифікатів, отрима­них громадянами України як компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку та колиш­нього Укрдержстраху».

2) Чек – застосовується для здійснення розрахунків у безготівко­вій формі між юридичними особами, а також фізичними та юри­дичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахун­ковий чек – розрахунковий документ, що містить нічим не обу­мовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодав­ця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів (п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. № 22).

3) Коносамент – товаророзпорядчий документ, що посвідчує право його держателя розпоряджатися зазначеним у коносаме­нті вантажем і отримати вантаж після завершення перевезення. Коносамент головним чином застосовується при здійсненні мор­ських перевезень і є доказом прийому перевізником вантажу, за­значеного у коносаменті. Реквізити коносамента визначені ст. 138 Кодексу торговельного мореплавства України. Передача коно­самента здійснюється з дотриманням таких правил: 1) іменний коносамент може передаватися за іменними передаточними на­писами або в іншій формі з дотриманням правил, установлених для передачі боргової вимоги; 2) ордерний коносамент може пе­редаватися за іменними або бланковими передаточними напи­сами; 3) коносамент на пред’явника може передаватися шляхом простого вручення (ст. 140 КТМ України).

У науці сурогатами визначають також документи, оформлені як цінні папери, але які не визнаються такими внаслідок порушення вимог законодавства щодо форми або змісту цінного папера. Такий погляд відповідає ч. 2 ст. 196 ЦК України, яка передбачає, що документ, який не містить обов’язкових рекві­зитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером.

З огляду на зміст прав, які випливають з цінних паперів, останні можуть виконувати такі функції:

1) розрахункова – цінні папери, які перебувають в обігу, можуть бути засобом розраху­нку (платежу). Як і гроші, вони мають свою вартість. У зв’язку з цим цінні папери часто вико­ристовують в розрахунках між сторонами договору як засіб пла­тежу за придбані товари (в тому числі й інші цінні папери), ро­боти, послуги;

2) забезпечувальна. У процесі виконання зобов’язань цінні папери можуть виконувати функцію забезпечення їх виконання (застава цінних паперів);

3) мобілізаційна. Цю функцію виконують практично всі ви­ди цінних паперів. Одним із засобів залучення капіталу є випуск цінних паперів. Основною метою випуску цінних паперів є фінансування поточного дефіциту бюджету – для держави та органів місцевого самоврядування, залучення капіталу для інвестицій у виробничу та соціальну сфери – для суб’єктів господарювання;

4) перерозподільча. Ця функція тісно пов’язана з мобілізаційною і полягає у своєрідному перерозподілі (переливанні) капі­талу між країнами, галузями, ринками, господарюючими суб’єк­тами за рахунок залучення для покриття дефіциту одними та ін­вестиції тимчасово вільних коштів іншими;

5) управлінська. Ця функція властива таким цінним паперам, як акції, інвестиційні сертифікати, і проявляється в наявності у власника цінного папера права брати участь в управлінні емі­тентом;

6) зростання капіталу чи забезпечення доходу її власнику у формі дивідендів, процентів, різниці між ціною придбання та про­дажу. Ця функція властива більшості емісійних цінних паперів (акції, облігації, казначейські зобов’язання, інвестиційні серти­фікати) і проявляється в отриманні прибутку, на який сподіва­ється інвестор, вкладаючи кошти в цінні папери.

Основними властивостями цінного папера є:

• обіговість, тобто здатність цінного папера купуватись та продаватись на ринку або виступати як самостійний платіжний інструмент, предмет застави;

• стандартність – ЦП повинні мати стандартне оформлення та зміст, операції з ними також мають стандартну процедуру, встановлену державою;

• серійність – можливість емісії більшості ЦП однорідни­ми серіями з послідовною їх реалізацією;

• урегульованість та визнання державою – це означає, що основною функцією держави в цій сфері є правове регулювання випуску та обігу ЦП, ліцензування (у випадках, визначе­них законодавством) та контроль за діяльністю учасників ринку ЦП;

• ліквідність ЦП відображає можливість в умовах розвину­того та стабільного фондового ринку негайного їх продажу (обміну на грошові кошти) з простими процедурами оформлення цих операцій. Швидкість, з якою можна провести цю операцію завдяки постійному попиту і пропозиції на цінні папери, відображає ліквідність цінного папера;

• ризик. При операціях з ЦП обов’язково необхідно врахо­вувати властивий їм ризик, що характеризується можливістю часткової чи повної втрати капіталу та очікуваних доходів;

• обов’язковість виконання полягає в тому, що сторони, які беруть участь в операціях з ЦП, наперед беруть на себе зобов’я­зання виконувати всі умови, обумовлені при випуску та прода­жу цих ЦП. Контроль за виконанням повинна забезпечувати держава чи інші уповноважені нею організації (наприклад фон­дова біржа);

• строковість. Строк існування ЦП, що визначається умо­вами випуску та може бути з вказівкою конкретного строку обі­гу, після закінчення якого вони погашаються та втрачають свої функції (наприклад, облігації) або без визначення конкретногостроку обігу (наприклад, акції).