3. Система взаємодії суб'єктів ринку фінансових послугу процесах акумулювання та переміщення капіталу

В економіці країни постійно відбувається кругообіг фінансових ресурсів. Головними його суб'єктами є заощаджувачі і позичальники вільного капіталу. У процесі поточної діяльності в одних накопичуються заощадження, які можуть бути використані для інвестицій, а у інших виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах для розширення господарської діяльності.

Передача коштів від заощаджувачів до позичальників відбувається на ринку за участю фінансових посередників через надання фінансових послуг.

Заощадження населення поділяються на такі види:

• поточні;

• на купівлю товарів тривалого користування;

• на непередбачений випадок та старість;

• інвестиційні заощадження.

Поточні заощадження утворюються внаслідок поступового вико­ристання поточного доход. Такі заощадження накопичуються у високоліквідних грошових формах і розміщуються на поточних та карткових банківських рахунках Власнику таких заощаджень видається платіжна картка або чекова книжка

Заощадження на купівлю товарів тривалого користування утворюються в тих випадках, коли вартість покупки перевищує поточний дохід потенційного покупця. Щоб здійснити придбання коштовного споживчого товару майбутній покупець повинен нагромадити певну суму коштів із свого поточного доходу. В умовах розвинутого ринку такі заощадження нагромаджуються на депозитних та ощадних рахунках в банківських установах та кредитних спілках. У сучасних умовах такі заощадження все частіше замінюються споживчим кредитом, який прискорює процес споживання товарів.

Заощадження на непередбачений випадок і старість є довгостро­ковими і акумулюються протягом тривалого терміну часу У більшості випадків ці заощадження є найменш ліквідними, оскільки підлягають вилученню тільки після завершення процесу їх нагромадження. Такі заощадження акумулюються компаніями зі страхування життя та недержавними пенсійними фондами.

Інвестиційні заощадження, на відміну від розглянутих вище, не призначені на споживчі цілі. Вони акумулюються понад ті збереження капіталу, що призначені для придбання товарів тривалого користування та житла. Такі заощадження спрямовуються у фінансові активи з метою одержання прибутку, примноження капіталу та захисту його від інфля­ційного знецінення. Розмір інвестиційних заощаджень залежить від загального рівня життя суспільства, розміру доходів його громадян та кон'юнктури фінансового ринку В умовах зростання величини ринкової процентної ставки зростає обсяг інвестиційних заощаджень. Інвестиційні заощадження можуть бути короткостроковими і довгостроковими. Короткострокові заощадження надходять на грошовий ринок, довго­строкові - на ринок капіталу.

Фінансові установи розглядають заощадження населення як важливе джерело поповнення фінансових ресурсів для збільшення обсягів активних операцій. Збільшується перелік фінансових послуг та продуктів фінансових установ, що мають на меті додаткове залучення коштів заощаджувачів.

Обсяги і структуру заощаджень у суспільстві визначають такі чинники:

• рівень життя та величина доходів населення;

• соціальна структура суспільства;

• ступінь розвитку та кон’юнктурою фінансового ринку;

• рівень інфляції в країні та стабільність національної грошової одиниці; ступінь розвитку споживчого та іпотечного кредитування;

• довіра до діяльності банківських та небанківських фінансових установ.

Окрім населення вільними грошовими ресурсами можуть володіти суб'єкти господарювання, які акумулюють їх для майбутнього інвестування в основний капітал або одержують в процесі операційної діяльності внаслідок надлишкових грошових потоків. Нагромадження суб'єктів господарювання, інших учасників ринку, що розміщені на поточних та депозитних рахунках банків, поряд з коштами населення виступають важливим джерелом інвестиційного капіталу. Проте в економіці перехід­ного типу нагромадження підприємств, що можуть бути витрачені на потреби інвестування, залишаються незначними

Розвинутий ринок фінансових послуг пропонує різноманітні варіанти нагромадження та розміщення заощаджень. Серед них: розміщення коштів на поточних та депозитних рахунках банківських установ, вкладення в цінні папери, валютні цінності, банківські метали, нагромадження коштів у страхових компаніях та недержавних пенсійних фондах, спрямування в інститути спільного інвестування тощо.